Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М.М. - 4. Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво

Мистецтво архаїки заклало основи художньої системи наступного періоду — грецької класики. В архітектурі грецької класики розвивався той самий тип храму-периптера, переважно доричного ордера. Але він став стрункішим, гармонійнішим, пропорції його набули більшої логіки і простоти. Була визначена кількість колон: по довгій сторопі вдвічі більше, ніж по короткій, плюс одна (наприклад, 13:6).

Реконструйований в цей період афінський Акрополь став безсмертним пам'ятником, в якому архітектура і скульптура виступають у нерозривній єдності. Акрополю віддав 15 років життя най видатні -ший скульптор класичної Греції Фідій.

З Акрополем пов'язані головні свята Афін — Панафінійські — на честь богині, покровительки міста. Раз па чотири роки по священній дорозі від Афін до Акрополя йшов похід з дарами богині й шатами для неї — пеплосом, котрий ткали найкращі афіпські дівчата. Процесія піднімалася на пагорб через парадні ворота Пропілеї, які складалися з іонічної колонади між двома доричними портиками, і далі рушала па площу Акрополя. Праворуч від Пропілеїв, па виступі скелі Акрополя, на високому постаменті стояв храм Афіни-Ніке, іонічного ордера, з дерев'яною скульптурою богині Ніке Аптерос (безкрилої) всередині. Це рідкісне зображення безкрилої перемоги. У поетичній уяві греків богиня перемоги поставала зрадливою дівою, яка легко перелітала від одного до іншого, і тому найчастіше її зображали крилатою.

Процесія прямувала від входу до центрального храму Акрополя — Парфенона площею 70x31 м, оточеного 46 колонами заввишки 10м. У Парфеноні поєднані риси доричного та іонічного ордерів. Мармур його колон, червоний і синій кольори, делікатно введена позолота надавали храму святковості. Пропорційність його частин, точність у розрахунках зробили Парфенон шедевром па всі часи.

Всередині Парфенона стояла створена Фідієм статуя Афіни Парфенос — 13-ти м, Афіни-Діви. Афіна була в убранні із зображеними на ньому сфінксами та крилатими кіньми. Правою рукою вона спиралася на колонку, в руці тримала двометрову крилату богиню Піке. У лівій руці Афіна мала щит. Між списом і щитом Фідій умістив величезного священного змія. Обличчя Афіни, руки, маска Медузи Горгони на грудях були виконані зі слонової кістки, очі — з коштовного каміння, вбрання і зброя — із золота. Такою її описав у Стародавньому путівнику Павсаній.

Історія пластичного мистецтва Стародавньої Греції зв'язана з виробленням зримого образу божества. Фідій з його учнями зробили дуже багато в цьому напрямку. Скульптури Парфенона з глибокою

В архітектурі пізньої класики (410—350 рр.)" яв- підміну від ранньої і високої, немас "почуття міри", виявляється потяг до грандіозного, зовні прекрасного. Було відбудовано після пожежі храм Лрте-міди, який вважався одним з чудес світу. Так само чудом можна назвати велетенську гробницю царя Мавзола у Галікарпасі, від якої і походить пізніша назва "мавзолей". Вона увінчувалася колісницею з кіньми і була прикрашена 150-метровим фризом із зображенням битв греків з амазонками. Мавзолей поєднав у собі урочисту, східну пишпість декору з витонченістю грецького іонічпого ордера.

В 4 ст. до п. е. споруджено знаменитий театр в Бпідаврі (архітектор Поліклет), на кам'яних лавах якого могли сидіти 10 тис. глядачів. Чудова акустика давала змогу розрізнити кожний звук навіть з останнього ряду, віддалепого від орхестри па 60 м по горизонталі і па 23 м по вертикалі (на такому підвищенпі розміщувався останній ряд).

У скульптурі замість мужності і суворості образів класики виник інтерес до душевного світу людини. Так, у єдиній, що дійшла до нас в оригіпалі від скульптора Пракситсля, мармуровій статуї Гермеса майстер зобразив прекрасного юнака, який знехотя обіперся ліктем об пень, у стані супокою і безтурботності. У задумі, з ніжпістю позирає віп на немовля Діоніса, котрого тримає на руках. На зміну мужній красі атлета 5 ст. до п. с. приходить краса витончена і більш одухотворена. Особливої слави здобула інша скульптура Пракситсля — статуя Лфродіти Кнідської. Це було перше в грецькому мистецтві зображення оголеної жіночої постаті. Статуя стояла на березі моря, па острові Кнід, і сучасники писали про справжні паломництва на острів з мстою помилуватися красою богині, яка збирається ввійти у воду і скидає одяг на вазу, що стоїть поруч.

Скульптор Сконас продовжив традиції високої класики, створюючи образи мопументальпо-героїчні. Але вопи теж позначені драматичним напруженням усіх духовних сил. Порив пристрасті, вираз страждання, навіть якогось трагічного падлому порушує гармонійпу ясність образу, але дає змогу розкрити складпість світу людини.

Лісіпп Третій, великий скульптор 4 ст. до п. е., прагнув показувати атлетів не у мить найвищого напруження сил, а, як правило, у мить його спаду, після змагання (такі його Апоксіомеп, який зчищає з себе пісок після спортивного бою; Гермес, який стомлено присів на камінь і ладен наступної миті бігти далі у своїх крилатих сандалях).

Дальший крок уперед у розвитку культури було зроблено на наступному етапі — в еллінізмі.

Елліністичний період охоплює мало не тисячу років (з 4 ст. до н. е. — від завоювання Греції Александром Македонським — і до падіння Західної Римської імперії у 476 р. до п. е.).

Еллінізм характеризувався поширенням грецької міської цивілізації па простір від Сі цілії до Індії. Греко-македонські завойовники запровадили у таких давніх східних країнах, як Єгипет, Сірія, Фінікія, Кілікія, Іудея та інші, систему полісно організованих колоній. Грецькі назви, колонади храмів, театри виростали, наче гриби, серед тубільної сільської місцевості. Наприклад, славнозвісна Алсксапдрія з її модерністським геометричним плануванням, з бібліотекою, де налічувалося 700 тис. рукописів (сувоїв пергаменту та папірусів); з космополітичним населенням, яке розмовляло грецькою мовою і називало себе "еллінами". Строката держава Алексан-дра Македонського простяглася від Північної Італії до Індії, від Нілу до Середньої Азії. Але після смерті володаря вона дуже швидко розпалася, па її руїнах виникли нові монархи, між якими постійно точилися війпи.

Ранній еллінізм (кінець 4 ст. до н. е. — 1—2 ст. н. е.) - - період становленпя величезної держави, що закінчився утворенням світової Римської імперії у І ст. н. с. па чолі з імператором Октавіаном Ав-густом. Саме цієї пори активно систематизувалися знання, досвід, нагромаджені павіть не століттями, а тисячоліттями.

У цей час досить інтенсивно розвивалася математика, медицина, натурфілософія, жили великий математик Архімсд, геометр Евклід, астроном Гіпнарх; були зведені величезні іткепериі споруди: Фа-роський маяк (понад 100 м заввишки), який простояв 1500 р.. Колос Родоський — бронзове зображення бога сонця Геліоса (32 м заввишки), їх не випадково називали чудесами світу.

Культова елліністична архітектура теж тяжіла до велетенських розмірів. У цей неріод створено диптер – той самий прямокутний храм, що й периптер, але оточений пе одним, а двома рядами колон (Олімпейон). Еллінізм знав і храм-ротонду, тобто круглий у плані храм з діаметром ротонди 19 м.

У величезній різноликій державі виникло багато художніх шкіл. На острові Самофрак була поставлена статуя Піке — богині перемоги — па честь перемоги родоського флоту над ворогами у 306 р. до п. с. Споруджена па п'єдесталі, що нагадус nie корабля, постать Нікс органічно вписувалась у ландшафт зі скелею, котра зависла над морем. Хітон, який в'ється довкола могутнього тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надають скульптурі справді титанічного, тріумфального характеру. Класичним взірцем є статуя Лфродіти з острова Мілос, більш відома під римською назвою Вспера Мілоська. Повноправним у скульптурі став побутовий напрям ("Старий, який витягує колючку з поги", "Хлопчик з гусаком"), декоративна скульптура. Вівтар Зевса у Пергамському акрополі обрамлений барельєфом близько 130 м завдовжки і 2, 3 м заввишки, де зображені бики і велети, що б'ються. Велети гинуть, відчай, страждаппя виражено в їхніх постатях, але вони сповнені благородства і величі духу. Перебільшеність емоцій, підкреслена динаміка, грандіозність образів, драматизм ("Галл, який убиває себе і свою дружину") - - такі особливості цієї скульптури. Проте страждання елліністичний майстер не перебільшує, ворога зображає не карикатурним, а мужнім і прекрасним. Етнічні риси демонструються завжди ненав'язливо.

Великої слави здобула знайдена у XVI ст. скульптурна група — Лаокооп з сипами. Троянський жрець Лаокоон був покараний покровителькою греків Афішно за те, що застеріг безтурботних троянців від небезпеки введення у місто залишеного греками дерев'яного коня.

Класична культура була простою і наївною. Грецький поліс не знав глибин індивідуалізму і психологізму. Він був надто стриманим, надто суворим і аскетичпим. Елліністична культура насамперед індивідуалістична, що пояснюється світовідчуттям людини цієї епохи. Особистість почуває себе дискомфортпо у цій величезній державі і тому прагне порипути у власні переживання, залишитися на самоті. Естетика і філософія хочуть дати цій особистості внутрішній спокій і незалежність. Культура цієї епохи орієнтована на еллінів.

Кого ж називали еллінами? Чистокровних греків серед еллінів було мало. "Еллін" означало: людина, яка примкнула до соціальної верхівки і прийняла її культуру, розмовляє грецькою мовою, змолоду виравлялась у гімпасії, вчила напам'ять Гомера, а в зрілі роки відвідує театр. Багато відомих еллінів — філософів, поетів (сирійців, іудеїв, єгиптян, фінікійців, малоазійців) — були перекопапими космополітами і не надавали зпачепня своєму походженню. Еллінство — Це не країна, не земля, не політична ідея — це належність до певної касти, об'єднаної знанням Гомера та Евріпіда, Платона та Дсмосфсна, чистотою і витонченістю грецької мови, топким, "еллінським" смаком. Еллінство було основою їхнього буття, їх "патентом па шляхетність". У світі еллінізму-еллінами не народжувались, а ставали через школу.

У такому разі вчитель красномовства — це чудотворець, який з варварів робить еллінів. Не було більшої образи, ніж спіймати па помилках з грецької мови (навіть римський філософ та імператор Марк Аврелій вважав за честь називатись елліном).