Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М.М. - 1. Домінування християнської теології у свідомості

1. Домінування християнської теології у свідомості.

2. Мистецтво: вираження духовного буття світу й людини.

3. Архітектура і мистецтво Візантії V—VIII ст.

4. Романська культура: літургія та карнавал.

5. Готичний стиль і схоластика.

1. Домінування християнської теології у свідомості

Початок середньовічного світосприймання в Європі сягає часів поширення інтеретпічних спільнот, витіснення демократій деспотіями, виникнення культу імператора, прирівняного до Бога. Ця історична ситуація породила повий тип соціальних зв'язків — відносин центру і провінції. Даний тип відносин наклав відбиток на суспільний ідеал феодальної епохи і став домінуючим способом правильного устрою, порядку — однією з парадигм середньовічної свідомості.

Центром нових величезних держав був імператор і його столиця. Провінції, які опинилися під ярмом центру, час від часу повставали, центр придушував їх. Імперії почали розпадатись, і в них утворилися нові центри, навколо яких групувалися свої провінції. Складаються нові відносини сюзерена і васалів. Нових рабів немає, продуктивність їхньої праці знижується, на зміну рабам приходять колони. Людина — вже не раб пана, але раб землі. Як наслідок — феодальні помістя і кріпацтво.

Породження цього періоду — корпорації (підпорядкування якійсь єдиній волі, статуту, єдиним принципам) — у середовищі ремісників, художників, у монастирях, лицарських орденах, університетах.

Структура "центр — периферія" чинить вплив па мораль: її головною формулою, необхідною для взаєморозуміння вимог різних класів і станів, стас "мораль батьків і дітей". Відданість старшому і вірність станові - - основні моральні принципи епохи. Головне — жити відповідно до свого статусу.

Відносини центру і периферії остаточно оформлюються в ідеї покори та ієрархії. На рівні світогляду це, зрештою, ідея единого Бога: всі — діти божі.

У пізнанні переважає метод дедукції, який веде від віри, тобто готової істини, до її доказів. Вірую — значить осягаю, тобто дедукую знання з віри.

В епоху середньовіччя широко розглядалися різні знаки, що позначали співвідношення центру і периферії, закодоване у виразах типу "свіча і метелик", "троянда і соловей". Цей образ немовби йшов невідступно і за творцями художніх цінностей. Чому, наприклад, ікони мали точно визначений канон: у центрі зображення Бога, Богоматері, святого, а навколо сцени з їхнього життя або деталі події? За тим самим принципом центру і периферії, головного і побічного. Так писали і житія. В архітектурі східного християнства у центрі храм, довкола — галереї; у готичних соборах ця ідея була реалізована по вертикалі. Те саме в орнаментиці: у центрі килима — головний узор, а бордюр як оформлення. Поділ книги па розділи — також відображення принципу ієрархії.

Без центру не бачили сенсу буття. Вся середньовічна культура мала своїм центром релігійний ідеал і навколо цього центру розвивалася. Наука обґрунтовує існування Бога. Світські науки вважаються нісенітницею — адже вони ведуть до "пекельного мороку": "Які байки розкажуть фізики про небо?!". Інакше кажучи, наука нічого не дає людині, коли та "на смертнім одрі". Хіба вона знає щось про душу і долю людини на небесах? Невипадково такого поширення набула тематика смерті у художніх творах. Наприклад, за орачем па картині стоїть смерть з косою, на гравюрах часто зображають череп, а головна думка, що проходить через оформлення книг: що б не робила людина, над нею стоїть її смерть, кінець.

У науці взагалі домінують повчальність, регламент, класифікація. Однак алхіміки, виконуючи замовлення па винахід золота, водночас роблять кілька цікавих відкриттів. І, до речі, незважаючи на ореол містики, що супроводить їхні досліди, цілком реалістично встановлюється правило: не допускати у свої лабораторії лицарів сили і попередити наступні покоління вчених про небезпеку, що дедалі зростає через неправильне використання "священних таємниць" науки.

Щодо праці, то в середні віки спогляданню віддається перевага над діяльністю. Є три щаблі сходження до досконалості: мирські люди — перша, проповідники — друга, ченці – третя, найвища. Працю не відкидали, але найбільшого визнання вона здобула як засіб урятування від гріховності ("стомлюватися так, щоб засипати..."). Праця заради матеріальної вигоди зневажалася. Феодальна моральна свідомість осуджувала прагнення розбагатіти як пожадливість ("Не багатство для людини, а людина для багатства"). Зисковна робота заборонялася духовним особам. Навіть ремісники вважали, що ремесло мас тільки годувати, тільки давати кошти для існування, а не збагачувати. Цехова структура забороняла до того ж рекламу продукції, взагалі готові предмети знеособлювалися. Не могло існувати доходної діяльності. Головна постать — майстер, який володіє тільки таємницею ремесла.

До власності церква спочатку ставилася негативно. Згідно з ученням, власність виникла разом з гріхопадінням. Один з духовних лідерів чернецтва забороняв казати "твоє" і "моє". Навіть общинну власність не визнавали деякі ордени — їхні ченці злидарювали. Звідси бере початок благодійність, милостиня: адже цих людей вважали святими.

До сімейно-шлюбних стосунків раннє християнство ставилося теж негативно (Адам і Єва були вільні від кохання та еротики). На світанні середньовіччя Августин Блаженний писав, що серце його радіє, коли він бачить, як багато дівиць і мужів постригається в ченці. Після палкої проповіді Франциска Лесізького вже у кіпці середньовічного періоду чимало його прихильників забажали наслідувати приклад Франциска і відмовитися від плотських радощів. Злякавшись такого абсурдного масового психозу, Франциск почав переконувати людей не поспішати цього робити.

Щоб уникнути крайнощів, церква встановила ступені: позашлюбні стосунки чоловіків і жінок — гріх; шлюб допускається, але він все одно затьмарює духовну чистоту ("Шлюб населяє землю, а безшлюбність — небо"). Схвалювалася невинність у шлюбі (як брат і сестра); оспівувалися романтика зречення кохання, постриг у монахи в першу шлюбну піч. Звідси і любовні страждання у середньовіччя (Лбеляр та Елоїза, Катерина Сієнська). Відомо, що Франциск Ассізький із сумнівом запитував себе: "А чи можна було пізніше стати чепцем?" — і, щоб притамувати в собі плотські жадання, кидався голим на кущ тернику.

Релігійний фанатизм заохочувався і у взаєминах батьків та дітей. Заради вірності релігійній ідеї дозволялося відступитись від батьків.