Культурологія - Шейко В.М. - Тема 4. Концепції культури в давньому Римі

4.1. "Культура" і "природа"

Поняття "культура", як відомо, походить із римської античності та позначає процес людської життєдіяльності. Причому ця людська життєдіяльність принципово відрізняється від біологічних форм життя. Перше значення слова "культура" - це оброблення, догляд. І, звісно, насамперед землі, тому культура - це землеробство й сільське господарство. Найзвичніше ж для нас значення культури - виховання та освіта - в цьому контексті сприймається як щось, що доповнює, а іноді й виправляє людську природу, протистоїть їй.

Підсумок римського погляду на культуру підвів римський письменник і оратор М. Туллій Цицерон (106-43 рр. до н. е.), що запропонував поняття "культура душі" (cultura): "Як родюче поле без оброблення не дасть урожаю, так само і душа. Оброблення душі - це і є філософія: готує душу до сприйняття посіву та... сіє... тільки те насіння, яке, визрівши, приносить найщедріший врожай".

4.2. Класична модель римської культурності

Римська культура розвивалася на базі античної громади. Лад цієї громади визначав набір і зміст основних цінностей, якими повинні були керуватися її члени. Основні цінності римлянина такі:

- ідея значущості та єдності громади;

- зв'язок блага окремої особистості із благом усього колективу;

- обов'язок кожного громадянина - служба батьківщині;

- верховна влада належить народу, пріоритет республіканських порядків над тиранією;

- ідея свободи й незалежності для Риму і його громадян;

- ідея зв'язку громади з богами й героями, які уявлялися и членами;

- значна роль права.

Політичне життя Риму, боротьба лідерів різних напрямів, що прагнули заручитися підтримкою народних зборів, відкриті судові процеси, що відігравали значну роль у політиці та залучали масу слухачів, а також стимулювали формування у свідомості прадавніх римлян специфічних культурних цінностей, а саме:

- ораторського мистецтва, уміння переконувати;

- логічного мислення, що у подальшому визначило методи філософії та науки.

Постійні війни зі своїми сусідами зумовили й організацію, лад, історико-культурний розвиток Риму. Залізна військова дисципліна вимагала набуття військових чеснот: мужності, вірності, стійкості, суворої непохитності, гідності, слухняності.

Ці чесноти були потрібні не тільки для війни, а й для мирного життя, виконання обов'язку хорошого громадянина. Абсолютна влада глави фамілії з дитинства привчала юнаків до беззаперечної покори, а часто й до відсутності власної ініціативи. Під керівництвом батька вони вивчали військову справу й особливості праці хлібороба, обов'язки громадянина, перебуваючи при цьому значну частину життя у військових походах.

4.3. Римська релігійність та право

Боги, за віруваннями римлян, були немовби членами їхньої громади, опікувалися їхніми справами, подавали знаки своєї волі, вимагали вшанування. Вони не сприймалися як грізні боги інших народів, що встановили вічний і незмінний світовий соціальний порядок. Релігія римлян не була пов'язана з догмами й канонами. У Римі через специфіку античної громади великі храмові господарства й могутній жрецький стан не утворювалися. Спочатку римська релігія була дуже близька до права. Патриції і понтифіки, що вербувалися з їхнього середовища, тлумачили релігійно-правові норми, божественні знамення. Для плебеїв релігія санкціонувала прийняті на їхню вимогу закони, що передбачали недоторканність народних трибунів, священний обов'язок патронів щодо клієнтів та ін. Тісний зв'язок релігії з правом і політикою підвищував її значення в житті суспільства і водночас сприяв її формалізації, деталізації різних способів спілкування з божеством, дізнавання його волі, виключав індивідуальний релігійний шлях віруючого. Релігія в Римі не стала джерелом поетичної творчості. Водночас римське сприйняття божества відкривало простір вільному пошуку у сфері філософії, науки, мистецтва.

Ще одна функція релігії в прадавньому Римі - бути сполучною ланкою між громадянством у цілому, фамілією та окремим індивідуумом. Релігія визначала необхідні для співжиття й функціонування цих колективів відносини й обов'язки: людей стосовно богів, сина стосовно батька, батька щодо підвладних йому членів фамілії (родини). Релігія вимагала ретельного виконання всіх обрядів і ритуалів, щоб не порушити мир з богами.

Слід зауважити, що поряд із релігією для римлян важливе значення мало право. Право і його найважливіша частина - закон були для римлян структуро-твірним елементом як світового, так і цивільного порядку. Закон богів упорядковував космос узагалі; право, рівне для всіх громадян, робило місто мініатюрним відображенням космосу. Мабуть, у жодній іншій культурі право не займало настільки високого місця та не пронизувало настільки і філософську думку, і повсякденне життя.