Культурологія - Шейко В.М. - 4.5. Погляди К. Тацита і підходи до культури в імператорському Римі

Головне завдання філософії, як писав Сенека, - донести до людей почуття гуманності, спільності, єднання, навчити їх жити згідно з природою, що наділяла людину кращими чеснотами. Філософія робить людей вільними, дозволяє піднятися над їхнім соціальним станом: піднесений дух може жити в будь-якому тілі. Воля не залежить від положення, що займає людина. Завдання філософії в нашому недосконалому світі, за Л.А. Сенекою, таке: навчити людей переносити нещастя, бідність, хвороби, вигнання, долати страх смерті1. Той, хто долучився до чеснот, що роблять дух непохитним, спокійним, цільним, безстрашним, поблажливим, той, хто наділений здатністю правильно мислити, дотримуватися законів природи й добровільно їм підкоряється - вважався гарною людиною. Ці люди рівні між собою й утворюють якусь нову спільноту, незалежну від статусу й місця народження, оскільки для мудреця батьківщина - увесь світ2. Мудрий має особливо цінувати те, що є благом для всіх; своїм він має вважати те, що в нього спільне з усім людством8. Однак у людському суспільстві багато недосконалого. За уявленнями Сенеки, колись, у золотому віці, все було спільним, не було ні бідних, ні скупих, усі піклувалися один про одного, жили вільно й просто; раби ж жили в золоті та мармурі. Але потім жадібність розірвала спільність людей, спонукавши їх до бажання мати своє. Люди, оселившись у містах (тобто вступивши в стадію цивілізації), стали розбещені й порочні; їх стримав тільки страх перед законами. Золотий вік змінився нещастями віку залізного. На думку Сенеки, люди небезпечніші за звірів, бо ті шкодять тільки тоді, коли голодні, а людина шкодить для задоволення. Люди уявляються йому небезпечнішими за пожежі та повені, що трапляються нечасто. Однак мудрому необхідно пам'ятати, що в людині добро все ж вроджене, і коли вона вчиняє погано, то усвідомлення провини мучить її більше, ніж страх покарання. Мудрець у такому разі зобов'язаний не йти від світу, а виправляти як свої пороки, так і пороки цього світу. Мудрий повинен бути поблажливим до людського роду в цілому; особливість мудреця, порівняно з іншими людьми, - твердість вдачі й життєвого шляху. Зміст його життя - навчити людину, наставити її на правильний шлях. Сенека закликає допомагати людям не із жалю, а з милосердя, адже допомога близькому - суспільна справа, громадянський обов'язок; і раб, і пан зобов'язані творити добро.

За Сенекою, людина як частинка космосу підкоряється пануючій у ньому необхідності. Воля полягає в добровільній покорі законам природи. Мета руху історії та культури - створення великої республіки богів і людей. У конкретних умовах конкретних республік, на думку Сенеки, панує жорстокість і несправедливість. Отже, потрібно присвятити себе не маленькій республіці, а всьому світу.

У Сенеки чітко простежується суперечність між уявленням про благу і єдину природу світу, про обов'язок людей служити один одному й досить мізантропічною оцінкою людей і світу в цілому. Вільною людина, за Сенекою, стає тоді, коли нічому не служить, нічого не бажає, нічого не боїться; ця воля рятує людину від вічного рабства. Воля - внутрішній стан людини, а не тільки відсутність політичної зумовленості.

4.5. Погляди К. Тацита і підходи до культури в імператорському Римі

У своєму підході до культури К. Тацит захоплювався її минулим. Він стверджував, що прадавні люди, жили без пороків, не потребували ні нагород, ні покарань, прагнули добра. Зі зникненням рівності зникли скромність і сором. їм на зміну прийшли честолюбство й насильство, а з ними й одноособова влада. Деякі, відчувши відразу до царської влади, віддали перевагу законам. У Римі їх вводили і самі їм перші царі, потім децемвіри, що прагнули опікуватися волею народу. Однак згодом справедливе право загинуло. Закони стали видавати в запалі боротьби станів і нав'язувати їх силою, звідси - така бурхлива політична історія Риму. У періоди миру, скасовувалися неправильні, на думку Сенеки, закони. Але коли влада знову поверталася до народних трибунів, несправедливі закони помножилися, плебс1 хвилювався, республіка все більше занепадала, почалися громадянські війни. Тоді не було ні звичаю, ні права. Август, зміцнивши й убезпечивши свою владу, видав закони, якими римляни користуються завдяки праву й принципу. Тацит наголошував, що коли римляни жили скромно, тоді легко було дотримуватися рівності. Але коли були підкорені інші народи, то зросло прагнення до збагачення й влади, почалися боротьба, громадянські війни, під час яких була знищена свобода. Режим Августа, за словами Тацита, був прийнятий знаттю, яка вижила після переслідувань, і віддавала перевагу особистій та матеріальній безпеці. Згодом, після битви під Акцією стало можливим передати всю владу одній людині1.

Тацит і Сенека (як свого часу і Цицерон) розуміли необхідність одноосібної влади, але не схвалювали тієї форми, якої вона набула при Юліях - Клавдіях і Флавіях, що й викликало тугу за колишньою свободою.

Тацит насамперед був істориком-моралістом. Його мета - залишити нащадкам ланцюг історичних прикладів політичних пороків або чеснот. Культурологічні й морально-етичні погляди Тацита яскраво виражені в його творах, зокрема в "Германії". Тут ідеться як про германців у цілому, їхню країну та її межі, суспільне й приватне життя цього народу, так і про окремі їх племена - батавів, хаттів, узипів, тенктерів та ін. У "Германії" Тацит висуває теорію "дзеркала звичаїв".

Зауважимо, що на той час у суспільстві набирало сили християнство, яке сприймалося неоднозначно. Тацит, наприклад, побачив у християнстві небезпечного супротивника римської системи цінностей. До християн він не застосовує навіть принципу елементарної справедливості. Втім, його погляди цілком закономірні для римлянина його часу й положення. Християнство характеризується Тацитом як пагубне марновірство, що збирає під свої прапори "все наймерзенніше й найганебніше". Проповідники євангельської звістки клеймляться істориком як ненависники роду людського. Переслідування Нероном християн засуджуються Тацитом не за їхню нелюдську жорстокість (навпаки, Тацит переконаний, що християни заслуговують найсуворішої кари), а лише за те, що Нерон безпідставно звинуватив християн у підпаленні Риму, щоб придушити слухи про свою провину в цьому злочині.

Отже, ідеал історико-культурного розвитку, за Тацитом, - в давньоримському минулому, яке вирізнялося традиційними чеснотами. Водночас він розуміє, що минуле культури не повернути, а її майбутнє - за новою імператорською культурою. Завдання мислячих людей, вважає Тацит, - зберегти все краще, що було в минулому.

Для античності архетиповою є гесіодівська ідея залізного віку. Але в імператорській ідеології Риму ця ідея перетворилася на ідею "золотого століття" як культурного й історичного періоду,, коли всі суперечності людства вирішилися. І справді, після громадянських воєн пізньої республіки, загального руйнування й занепаду влада Августа, що привела до миру та порядку, уявлялася "золотим століттям". Та й Август зовні не знищив республіку, з повагою ставився до традиційних римських цінностей. Прадавні республіканські інститути в епоху принципату Августа наповнилися новим змістом. Це "золоте століття" було досить плідним для розвитку культури.