Культурологія - Шейко В.М. - 10.1. Проблеми культури у філософській творчості B.C. Соловйова

Проблема "Схід - Захід" вирішується B.C. Соловйовим своєрідно. Свою працю "Росія і всесвітня церква" мислитель присвячує проблемі взаємовідносин західного і східного християнства, а також проблемі створення нової релігії, що включає в себе всі позитивні особливості різних напрямів християнства. B.C. Соловйов вважав, що людство може духовно відродитися лише завдяки істині в Христі. За Соловйовим, основне питання культури "ставить людство перед дилемою: прийняти чи відкинути істину після того, як вона буде пізнана..." Теоретичні пошуки B.C. Соловйова завжди мали практичні цілі: удосконалення світу, подолання себелюбності, реалізація християнських ідеалів любові до ближнього, досягнення абсолютних цінностей. Об'єднання церков, яке проповідував Соловйов, повинне, на його думку, відбутися не в політичних цілях, а з метою порятунку духовної культури, що гине. У ранній період творчості інтереси В. Соловйова зосереджувалися в основному у сфері теософії, пізніше - у сфері теократії, і зрештою - у сфері теургії. На першому етапі він сподівався, що здійснення Софії, мудрості у світі, може бути досягнуте за допомогою пізнання Бога і його відношення до світу. Потім В. Соловйов звертає увагу на державу, яка покликана втілювати християнські ідеї, що гарантувало б, як він вважає, загальну справедливість. На останньому етапі В. Соловйов цілком зайнятий теургією, тобто містичним мистецтвом, що створює нове життя, згідно з божественною істиною.

Ідея теократії у В. Соловйова - це, по суті, ідея об'єднання позитивних ознак культур християнського Заходу й християнського Сходу (Росії).

Мета розвитку людського суспільства й культури, за Соловйовим, - сходження світу до Бога. На нижчому щаблі цього процесу - еволюції природи - створюються наступні щаблі й умови єдності світу. Таких щаблів п'ять: "царство мінеральне, царство рослинне, царство тваринне, царство людське й Царство Боже. Ці щаблі становлять ряд найбільш точних і характерних підвищень буття з погляду морального змісту, здійснюваного в богоматеріальному процесі". Процес же духовного зростання людства описується ним таким чином: "...Природне людство за допомогою своєї діяльності вдосконалює своє життя й на певному етапі піднімається до ідеї безумовної досконалості. Духовне, або від Бога породжене людство не лише розуміє розумом, але й приймає серцем і справою цю безумовну досконалість як справжнє начало всього того, що повинне бути у всьому, і прагне здійснити його до кінця або втілити в житті всього світу"1.

Шлях культури для Соловйова - це шлях до правди, яка зазвичай є і істиною, і релігією водночас. Правду і добро потрібно встановлювати не шляхом насильства, а в результаті щирих потягів людської волі.

На першому плані філософсько-культурологічних побудов В. Соловйова перебуває особистість. Особистість є повною, але для завершення цієї повноти вона потребує суспільства. Суспільство є повним, але потребує завершення цієї повноти в усьому історичному процесі, тобто в культурі. Економічне й політичне життя, держава й право -' це невід'ємні елементи історичного прагнення людства до правди й добра. Але загальна культурно-моральна організація повинна бути релігійною й повністю завершитися у всесвітній церкві. Всесвітня церква - це результат релігійно-культурного синтезу.

10.2. Погляди М.О. Бердяєва на російську й західну культуру

Намагався зрозуміти загадку Росії й М.О. Бердяєв. "Російська душа, - писав він, - є комбінацією різнорідних сутнісних начал - волі Й поневолення, революційності й консерватизму, новаторства й інертності, заповзятливості й лінощів".

М. Бердяєв говорив про світові завдання Росії, про її особливість, неподібність до інших країн. Говорив також і про те, що Росія ще не ввійшла в коло провідних європейських держав, що вона вабить європейців своєю екзотикою, але й не більше. Філософ вважав, що велич російської культури повинна виявитися після першої світової війни, у якій відбулося зіткнення сил Заходу і Сходу.

Аналізуючи післяреволюційну Росію, М. Бердяєв стверджує, що комуністичний експеримент - цілком закономірне явище для Росії, де революційні ідеї визрівали з кінця XVІІІ ст. Ідея месіанізму російського народу виявилася в тому, що він перший у світі втілював у життя ідеї комунізму.

Сутність російської ідеї М. Бердяєв вбачає в державності, у тому, що російський народ створив наймогутнішу державу у світі. Водночас мислитель підкреслює анархізм російської душі, аполітичність народу, який не зміг сам влаштувати своє життя (як приклад наводить переказ про закликання варягів до престолу).

Велику увагу М. Бердяєв приділяє й характеристиці західної культури, яку визначає як цивілізацію. Більше того, він протиставляє духовну культуру Заходу, що розквітла в середньовічний період, сучасній цивілізації, яка вмирає і є буржуазною по своїй природі. Культура ж, навпаки, аристократична. Характеризуючи рух історії, Бердяєв стверджує, що на зміну меркантильній буржуазній цивілізації має прийти новий духовний стан, який він називає новою релігійною свідомістю. У новій релігійній свідомості, на думку Бердяєва, повинен відбутися синтез християнства й культури.

Таким чином, Бердяєв винятково негативно ставиться до цивілізації, показуючи, що індустріальна цивілізація є "цивілізованим варварством".

Європейській культурі, на думку Бердяєва, загрожує внутрішнє й зовнішнє варварство. Внутрішнє варварство - це революційний рух. Зовнішнє варварство - це властива західній цивілізації агресивність.

У цілому європейська культура, на думку Бердяєва, перебуває в глибокій кризі, більшість же представників західноєвропейського людства про цю кризу й не здогадується. Європейське людство стоїть на порозі нової культури, яку Бердяєв називає Новин Середньовіччям. Нове Середньовіччя - це кінець індивідуалістичної фаустівської цивілізації, це епоха "нової колективної релігійності", коли культура й життя значно зміняться. В епоху Нового Середньовіччя, як стверджує Бердяєв, має відбутися відновлення європейської культури, яка почне новий етап свого розвитку.

У цілому, досліджуючи проблеми культури, російські мислителі наголошували на кризі сучасної західної цивілізації, стверджуючи, що духовність і культура потребують захисту й відродження.

Проблеми культури в контексті дослідження символізму, міфології, платонічного розуміння естетики й мистецтва, теорії культу як ядра культури, знайшли своє вираження у філософській спадщині П. Флоренського, Г. Флоровського, К. Леонтьева, СМ. Булгакова, О.Ф. Лосева та ін.

Так, О.Ф. Лосєв, звернувшись до вивчення своєрідної стихії слова-імені, розробив систему логічної конструкції слова й імені на діалектичних началах і розглянув цілий комплекс проблем, пов'язаних із широкою темою взаємовідношення мови, мислення й дійсності ("Філософія імені"). Найважливіше в імені, за Лосевим, те, що воно є енергією сутності речі й несе в собі всі її раціональні, міфологічні й особистісні функції. Звернувшись до проблеми міфу, Лосєв визначає його як живу реальність, а не як поетичний вимисел (як вважалося раніше).

У цілому О.Ф. Лосєв був яскравим представником православно-платонічного енергетизму (паламізму) в дослідженні філософських проблем культури. У працях цього мислителя подібний підхід виявився досить продуктивним, що спричинило його відродження у філософських реаліях XX ст.

У цілому для всієї російської філософсько-релігійної думки відродження культури можливе лише на шляху християнства.