Культурологія - Шейко В.М. - 6.3. Наука в суспільстві техногенного типу

У системі цінностей техногенної цивілізації особливий статус має наукова раціональність, а також науково-технічний погляд на світ, тому що пізнання світу є умовою для його перетворення. Воно створює впевненість у тому, що людина здатна, пізнавши закони природи й соціального життя, регулювати природні й соціальні процеси відповідно до своїх цілей.

Тому в новоєвропейській культурі і в подальшому розвиткові техногенних суспільств категорія науковості має своєрідний символічний смисл. Вона сприймається як необхідна умова процвітання й прогресу. Цінність наукової раціональності та її активний вплив на інші сфери культури стає характерною ознакою техногенних суспільств.

Престижний статус науки стимулює розгортання великого різноманіття її розвинених форм. Досліджуючи їх та аналізуючи, як змінювалися функції науки в соціальному житті, можна виявити основні особливості наукового пізнання, його можливості й межі.

Проблема можливостей наукового пізнання у наш час ставиться особливо гостро, адже розвиток техногенної цивілізації підійшов до критичних рубежів, які визначили межі цивілізаційного зростання. Це виявилося в другій половині XX ст. у зв'язку з виникненням глобальних криз і глобальних проблем.

Серед численних глобальних проблем техногенної цивілізації, що поставили під загрозу існування людства взагалі, можна виділити три головні.

Перша - це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалення зброї масового знищення. У ядерне століття перед людством вперше за всю історію постала проблема можливості повного знищення. Цей сумний висновок був "побічним ефектом" науково-технічного прогресу, що відкриває нові можливості для розвитку військової техніки.

Друга, мабуть, найгостріша проблема сучасності - поглиблення екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування - як частини природи і як діяльної істоти, що перетворює природу, - переходять у фазу конфліктного зіткнення.

Стара парадигма, начебто природа - нескінченний резервуар ресурсів для людської діяльності, виявилася неправильною. Людина сформувалася в межах біосфери - особливої системи, що виникла в процесі космічної еволюції і є не просто навколишнім середовищем, яке можна розглядати як поле для перетворюючої діяльності людини, а єдиним цілісним організмом, у який включене людство як специфічна підсистема. Діяльність людини постійно змінює динаміку біосфери і на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації масштаби людського втручання в природу таке, що воно починає руйнувати біосферу як цілісну екосистему, що загрожує екологічною катастрофою, вимагає вироблення принципово нових стратегій науково-технічного й соціального розвитку, діяльності, яка б забезпечувала коеволюцію людини й природи.

Третя проблема - це проблема збереження людської особистості як біосоціальної структури в умовах зростання різнобічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій світ, дедалі частіше викликає до життя такі сили, які вона вже не контролює і які стають далекими її природі. Чим більше перетворюється світ, тим більше виникає непередбачуваних соціальних факторів, які, у свою чергу, починають формувати структури, що радикально змінюють людське життя, мабуть, погіршуючи його.

Ще в 60-ті роки XX ст. філософ Г. Маркузе констатував як один з наслідків сучасного техногенного розвитку виникнення "одновимірної людини" як продукту масової культури. Сучасна індустріальна культура, справді, створює широкі можливості для маніпуляцій свідомістю, за яких людина втрачає здатність раціонально осмислювати буття. При цьому і ті, ким маніпулюють, і самі маніпулятори стають заручниками масової культури, перетворюючись на персонажів гігантського лялькового театру, в якому людиною грають нею ж створені фантоми.

Прискорений розвиток техногенної цивілізації робить досить складною проблему соціалізації й формування особистості. Світ, що постійно змінюється, обриває багато коріння, традицій, змушуючи людину одночасно жити в різних традиціях, у різних культурах, пристосовуватися до різних швидкоплинних обставин. Зв'язки людини стають спорадичними, вони, з одного боку, поєднують усіх індивідів у одне людство, а з іншого - ізолюють, "атомізують" людей.

Сучасна техніка дозволяє спілкуватися з людьми різних континентів. Можна по телефону поговорити з колегами з США, потім із телевізора довідатися про події на півдні Африки, але при цьому не знати сусідів, які роками живуть поряд.

Проблема збереження особистості набуває в сучасному світі ще одного, зовсім нового виміру. Уперше в історії людства виникає реальна небезпека руйнування тієї біогенетичної основи, котра є передумовою індивідуального буття людини й формування її як особистості, основи, на яку в процесі соціалізації накладаються різноманітні програми соціальної поведінки й ціннісні орієнтації, що зберігаються й виробляються в культурі. Ідеться про загрозу існуванню людської тілесності, яка є результатом мільйонів років біоеволюції і яку починає активно деформувати сучасний техногенний світ. Суспільство вимагає включення людини в усе зростаюче різноманіття соціальних структур, що супроводжується гігантськими навантаженнями на психіку, стресами, які руйнують здоров'я, тощо. Великі обсяги інформації, стресові навантаження, канцерогени, забруднення навколишнього середовища, нагромадження шкідливих мутацій - усе це проблеми нинішньої дійсності. Цивілізація значно подовжила строк людського життя, розвинула медицину, що дозволяє лікувати багато хвороб, але разом з тим усунула дію природного відбору, який на зорі становлення людства "викреслював" носіїв генетичних помилок з ланцюга поколінь. Зі зростанням мутагенних факторів у сучасних умовах біологічного відтворення виникає небезпека різкого погіршення генофонду людства.

Вихід іноді бачать у перспективах генної інженерії, але у цій сфері також є свої небезпеки. Якщо буде узаконене право втручатися в генетичний код людини, то цей шлях приведе не лише до позитивних результатів - лікування спадкових хвороб, але й відкриє небезпечні перспективи перебудови основ людської тілесності. Виникне спокуса "планомірного" генетичного вдосконалення створеного природою "антропологічного матеріалу", пристосування його до нових соціальних навантажень. Про це нині пишуть уже не лише у фантастичній літературі. Подібну перспективу всерйоз обговорюють біологи, філософи й футурологи. Безсумнівно, досягнення науково-технічного прогресу дають могутні засоби впливу на глибинні генетичні структури, котрі керують відтворенням людського тіла. Але ці засоби за можливими наслідками можуть бути рівнозначні атомній енергії. За сучасного рівня морального розвитку завжди будуть "експериментатори", які захочуть і зможуть зробити гасло вдосконалення біологічної природи людини реаліями політичної боротьби. Перспективи генетичної перебудови людської тілесності поєднуються з не менш небезпечними перспективами маніпуляцій над психікою людини шляхом впливу на її мозок. Сучасні дослідження мозку виявляють структури, вплив на які може викликати галюцинації, уявне "перенесення" в минуле, зміну емоційного стану людини тощо. І вже з'явилися добровольці, що згодилися взяти участь у застосуванні таких методик на практиці, наприклад вживити в мозок електроди, які шляхом подачі слабких електричних розрядів викликатимуть незвичні психічні стани, усуватимуть сонливість, підбадьорюватимуть та ін.

Збільшення психічних навантажень у сучасному техногенному світі викликає нагромадження негативних емоцій і часто стимулює застосування штучних засобів зняття напруження. У цих умовах виникають небезпеки поширення як традиційних (транквілізатори, наркотики), так і нових засобів маніпуляції психікою. Узагалі втручання в людське тіло та особливо спроби цілеспрямованої зміни емоційної сфери і генетичних основ, навіть при найжорсткішому контролі й невеликих змінах, можуть призвести до непередбачуваних наслідків, адже людська культура глибинно пов'язана з людською тілесністю й первинним емоційним укладом, який нею продиктований. Припустимо, що персонажеві з антиутопії Дж. Оруела "1984" вдалося реалізувати план генетичної зміни почуття статевого кохання. Для людей, у яких зникла б ця сфера емоцій, уже не матиме змісту ні Байрон, ні Шекспір, ні Пушкін, для них будуть не зрозумілими цілі пласти людської культури. Біологічні передумови - це не просто нейтральне тло соціального буття, це ґрунт, на якому зростала людська культура й поза якою неможливі були б стани людської духовності.

Усе це - проблеми виживання людства, створені техногенною цивілізацією. Сучасні глобальні кризи ставлять під сумнів прогрес, реалізований у попередньому техногенному розвитку. Очевидно, на межі двох тисячоліть за християнським літочисленням, людство має здійснити радикальний поворот до нових форм цивілізаційного прогресу.

Деякі філософи й футурологи порівнюють сучасні процеси зі змінами, які пережило людство при переході від кам'яного до залізного віку. Цей погляд має глибокі підстави, якщо врахувати, що вирішення глобальних проблем передбачає корінну трансформацію раніше прийнятих стратегій людської життєдіяльності. Будь-який новий тип цивілізаційного розвитку вимагає вироблення нових цінностей, нових світоглядних орієнтирів. Необхідно переглянути колишнє ставлення до природи, ідеалів панування, орієнтованих на силове перетворення природного й соціального світу, необхідно виробити нові ідеали людської діяльності, нове розуміння перспектив людини. У цьому контексті виникає питання й про традиційні для техногенної цивілізації цінності науки та науково-технічного прогресу.

Існують численні антисцієнтистські концепції, що покладають на науку і її технологічне застосування відповідальність за зростання глобальних проблем. Крайній антисцієнтизм з його вимогами обмежити й навіть загальмувати науково-технічний прогрес, по суті, пропонує повернення до традиційних суспільств. Але таким шляхом у сучасних умовах неможливо вирішити проблему забезпечення постійно зростаючого населення елементарними життєвими благами. Вихід полягає не у відмові від науково-технічного розвитку, а в додаванні до нього гуманістичного виміру, що, у свою чергу, висуває проблему нового типу наукової раціональності, який би містив явні гуманістичні орієнтири й цінності.