Культурологія - Шейко В.М. - 7.3. Основні тенденції сучасної масової культури

Серед основних виявів і напрямів масової культури нашого часу можна виділити:

- індустрію "субкультури дитинства" (художні твори для дітей, іграшки і промислові ігри, товари специфічного дитячого вжитку, дитячі клуби, воєнізовані та інші організації, технології колективного виховання дітей тощо), що переслідує цілі явної або закамуфльованої стандартизації змісту і форм виховання дітей, упровадження у їхню свідомість уніфікованих форм і навичок соціальної та особистої культури, ідеологічно орієнтованих уявлень про світ, що закладають основи базових ціннісних установок, які офіційно поширюються в цьому суспільстві;

- масову загальноосвітню школу, яка тісно пов'язана з установками "субкультури дитинства", залучає учнів до основ наукових знань, філософських і релігійних уявлень про навколишній світ, історичного соціокультурного досвіду колективної життєдіяльності людей, прийнятих у суспільстві ціннісних орієнтацій. При цьому вона стандартизує перераховані знання й уявлення на підставі типових програм і редукує спеціальне знання до спрощених форм дитячої свідомості й розуміння;

- засоби масової інформації (друковані й електронні), які транслюють поточну актуальну інформацію, "тлумачать" для пересічної людини зміст подій, суджень і вчинків діячів із різних спеціалізованих сфер суспільної практики та інтерпретують цю інформацію в "потрібному" для замовника, що ангажує цей ЗМІ, ракурсі, тобто фактично маніпулюючи свідомістю людей і формуючи громадську думку з тих чи інших проблем в інтересах свого замовника (при цьому не виключається можливість існування незаангажованої журналістики, хоча практично це така ж фікція, як і "незалежна армія");

- систему національної (державної) ідеології і пропаганди, "патріотичного" виховання, яка контролює і формує політико-ідеологічні орієнтації населення та його окремих груп (наприклад, політико-виховна робота з військовими), що зазвичай маніпулює свідомістю людей в інтересах панівних еліт, забезпечує політичну благонадійність і бажану електоральну поведінку громадян, "мобілізаційну готовність" суспільства до можливої військової загрози і політичних зрушень та ін.;

- масові політичні рухи (партійні й молодіжні організації, маніфестації, демонстрації, пропагандистські та виборчі кампанії тощо), що ініціюються панівними або опозиційними елітами з метою залучення до політичних акцій широких верств населення, яке здебільшого дуже далеке від політичних інтересів еліт і мало розуміє зміст пропонованих політичних програм. На підтримку потрібних ідей людей мобілізують методом нагнітання політичного, націоналістичного, релігійного та іншого психозу;

- масову соціальну міфологію (націонал-шовінізм та істеричний "патріотизм", соціальна демагогія, популізм, квазірелігійні й паранаукові вчення і рухи, екстрасенсорика, "кумироманія", "шпигуноманія", "полювання на відьом", провокативні "джерела інформації", чутки, плітки тощо), що спрощує складну систему ціннісних орієнтацій людини і різноманіття відтінків світосприйняття до елементарних дуальних опозицій ("наші - не наші"); замінює аналіз складних багатофакторних каузальних зв'язків між явищами і подіями на апеляцію до простих і, зазвичай, фантастичних пояснень (світова змова, підступність іноземних спецслужб, інопланетяни та ін.); партикуляризує свідомість (абсолютизуючи одиничне й випадкове, ігноруючи при цьому типове, статистично переважне) та ін. Це, в кінцевому підсумку, звільняє людей, не схильних до складних інтелектуальних рефлексій, від зусиль щодо раціонального пояснення проблем, які їх хвилюють, дає вихід емоціям у їх найбільш інфантильному вияві;

- індустрію розважального дозвілля, що включає масову художню культуру (практично, з усіх видів літератури й мистецтва, може, за деяким винятком архітектури), масові видовищні вистави (від спортивно-циркових до еротичних), професійний спорт (як видовище для вболівальників), структури для проведення організованого розважального дозвілля (відповідні типи клубів, дискотеки, танцмайданчики) та інші види масових шоу. Тут споживач зазвичай виступає не лише в ролі пасивного глядача (слухача), а й постійно провокується на активну участь або екстатичну емоційну реакцію на дію (часом не без допомоги допінгових стимуляторів), що в багатьох аспектах є еквівалентом тієї ж "субкультури дитинства", тільки оптимізованої відповідно до смаків та інтересів дорослого або підліткового споживача. При цьому використовуються технічні прийоми і виконавська майстерність "високого" мистецтва для передачі спрощеного, інфантилізованого художнього змісту, адаптованого до невимогливих смаків, інтелектуальних і естетичних запитів масового споживача. Масова художня культура досягає ефекту психічної релаксації часто за допомогою спеціальної естетизації вульгарного, потворного, брутального, фізіологічного, тобто діючи за принципом середньовічного карнавалу і його "перевертань" сутності явищ. Для цієї культури характерні тиражування унікального, культурно значущого і зведення його до повсякденно-загальнодоступного, а часом і іронія над цією загальнодоступністю та ін. (знову ж таки на основі карнавального принципу профанування сакрального);

- індустрію оздоровчого дозвілля, фізичної реабілітації людини і виправлення її тілесного іміджу (курортна індустрія, масовий фізкультурний рух, культуризм та аеробіка, спортивний туризм, а також система хірургічних, фізіотерапевтичних, фармацевтичних, парфумерних і косметичних послуг для виправлення зовнішності), що, крім об'єктивно необхідної фізичної рекреації людського організму, дає індивіду можливість "підправити" свою зовнішність відповідно до актуальної моди на тип іміджу, попиту на типажі сексуальних партнерів, зміцнює людину не лише фізично, а й психологічно (піднімає її впевненість у своїй фізичній витривалості, тендерній конкурентоспроможності та ін.);

- індустрію інтелектуального й естетичного дозвілля ("культурний" туризм, художня самодіяльність, колекціонування, інтелектуальні або естетичні гуртки за інтересами, різноманітні товариства збирачів, аматорів і шанувальників, науково-просвітницькі об'єднання, а також усе, що включає поняття "науково-популярне": інтелектуальні ігри, вікторини, кросворди тощо), що залучає людей до науково-популярних знань, наукового й художнього аматорства, розвиває загальну "гуманітарну ерудицію" населення, актуалізує погляди на перевагу освіченості й гуманності, на "виправлення вдачі" за допомогою естетичного впливу на людину та ін., що цілком відповідає ще наявному в культурі західного типу "просвітницькому" пафосу "прогресу через знання";

- систему організації, стимуляції та управління споживчим попитом на речі, послуги, ідеї як індивідуального, так і колективного користування (реклама, мода, іміджмейкерство та ін.), яка формує в суспільній свідомості стандарти соціальних престижних образів і стилів життя, інтересів і потреб, імітує в масових і доступних за цінами моделях форми елітарних зразків, включає простого споживача в ажіотажний попит як на престижні предмети споживання, так і моделі поведінки (особливо - проведення дозвілля), типи зовнішності, кулінарні переваги, перетворює процес невпинного споживання соціальних благ на самоціль існування індивіда;

- різні ігрові комплекси - від механічних ігрових автоматів, електронних приставок, комп'ютерних ігор тощо до систем віртуальної реальності, які розвивають певні психомоторні реакції людини, готуючи її до швидкої реакції в інформаційно недостатніх ситуаціях і до вибору в інформаційно надлишкових ситуаціях, що застосовується як у програмах підготовки фахівців (льотчиків, космонавтів), так і в загальноосвітніх та розважальних цілях;

- різноманітні словники, довідники, енциклопедії, каталоги, електронні й інші банки інформації спеціальних знань, публічні бібліотеки, Інтернет тощо розраховані не на підготовлених фахівців у відповідних галузях знань, а на масового споживача "з вулиці", що також розвиває просвітницьку міфологему про компактні й зрозумілі компендіуми соціально значущих знань (енциклопедії).