Культурологія - Шейко В.М. - Тема 7. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів

Масова культура є одним із найяскравіших виявів соціокультурного буття сучасних розвинених суспільств. Водночас вона залишається порівняно малоусвідомленим феноменом з погляду загальної теорії духовної культури.

Цікаві теоретичні основи дослідження соціальних функцій культури (у тому числі й масової) були розроблені останніми роками1.

Відповідно до цієї концепції в морфологічній будові культури можна виділити дві сфери:

- повсякденну культуру, яку освоює людина в процесі загальної соціалізації в середовищі проживання (насамперед у процесах виховання і загальної освіти);

- спеціалізовану культуру, освоєння якої вимагає спеціальної (професійної) освіти.

Проміжне становище між цими двома сферами з функцією транслятора культурних змістів від спеціалізованої культури до повсякденної свідомості людини посідає масова культура.

Подібний підхід до феномену масової культури видається дуже евристичним. Зазначений поділ має на меті сприяти поглибленому розумінню соціально-функціональної характеристики масової культури в контексті цієї концепції і співвідносно з концепцією соціальних субкультур.

На останньому етапі історії первісного суспільства, в умовах існування поділу праці, соціальної стратифікації в людських колективах і виникнення перших культур склалася й відповідна диференціація духовної культури, зумовлена відмінними соціальними функціями різних груп людей, пов'язаними з їх способом життя, матеріальними умовами і соціальними благами, а також ідеологією, що перебуває в процесі формування, і символікою соціальної престижності. Ці диференційовані сегменти загальної культури того чи іншого історичного суспільства згодом отримали назву "соціальні субкультури". У принципі кількість таких субкультур може бути співвіднесена з кількістю наявних у суспільстві спеціалізованих сфер діяльності (фахів, професій), але потреби цього поділу не вимагають настільки дрібного структурування культури. Достатньо виділити лише декілька основних соціально-класових (станових) субкультур, що об'єднують великі групи людей відповідно до їх ролі і функцій у виробництві засобів фізичного та соціального існування людини, у підтримці або порушенні соціальної організації й регуляції життя суспільства (порядку).

7.1. Субкультури та їхні соціальні функції

Якщо говорити про різні субкультури, то насамперед варто сказати про субкультури сільських виробників, яка має назву народної (в соціально-демографічному плані), або етнографічної (в плані найбільшої концентрації відповідних специфічних особливостей). Функціонально ця культура виробляє здебільшого засоби підтримки фізичного (вітального) існування людей - у першу чергу продукти харчування. З погляду цікавих для нас характеристик, цій субкультурі властиві: низький рівень спеціалізації за окремими професіями ("класичний" селянин, зазвичай, - працівник-універсал: і хлібороб, і скотар, і рибалка, і тесля одночасно, якщо тільки особливі умови ландшафту не зумовлюють його вужчу спеціалізацію); низький рівень індивідуальних соціальних претензій людей; незначний розрив між повсякденною культурою селянського буття і спеціалізованими знаннями й уміннями сільськогосподарської праці.

Дещо інші функції має субкультури міських виробників. Біля витоків становлення матеріальної і духовної культури вона формувалася як ремісничо-торгова, а пізніше стала називатися буржуазною (бюргерською), промисловою, пролетарською, постбуржуазною (соціалістичною) та ін., хоча функціонально залишалася тією самою. Ця культура виробляє засоби не стільки вітального, скільки соціального існування людей: знаряддя праці, зброю, предмети побуту, енергію, транспорт, зв'язок, міське середовище існування, знання про світ і про людину, засоби обміну (гроші) і механізми їх функціонування, торгівлю, естетичні цінності та ін. Причому все це, зазвичай, виробляється в товарних обсягах.

Третя соціальна субкультура - елітарна. Це слово звичайно позначає особливу витонченість, складність і високу якість культурної продукції. Але це не найважливіша ознака елітарної субкультури. її головна функція - виробництво соціального порядку (у вигляді права, влади, структур соціальної організації суспільства і легітимного насильства в інтересах підтримки цієї організації), а також ідеології для обґрунтування цього порядку (у формах релігії, соціальної філософії і політичної думки).

Нині розбіжність між повсякденним і спеціалізованим шарами елітарної субкультури стала дуже значною, тому що кола управління більшості країн нині поповнюються, зазвичай, людьми без домашнього аристократичного виховання. Хоч переконливих ознак стійкого відтворення традицій повсякденної елітарної культури в більшості розвинених суспільств нашого часу не спостерігається, проте говорити про "смерть" аристократичної традиції поки передчасно. Просто, сама політична та інтелектуальна еліта стала іншою, майже не пов'язаною з родовою аристократією колишніх часів. І якщо її спеціалізовані форми більш-менш спадкоємні стосовно попередніх історичних, то на повсякденному рівні новий "елітарний стиль", що об'єднує аристократичну і буржуазну традиції, ще далекий від гармонії своїх форм навіть у США і Західній Європі.

І, нарешті, ще одна соціальна субкультура - кримінальна. Це культура цілеспрямованого порушення панівних соціальних порядків та ідеології. У ній багато специфічних спеціалізацій: крадіжки, вбивства, хуліганство, проституція, жебракування, шахрайство, національний екстремізм, політичний тероризм, революційне підпілля, нелегітимне сектантство, кримінал на сексуальному ґрунті, алкоголізм, наркоманія і далі за всіма статтями Кримінального кодексу, а також за переліками форм психічних відхилень, соціальної неадекватності і т. ін. Ця субкультура існувала завжди і, очевидно, основою її є особливості людської психіки, що ведуть до тих чи інших форм протесту проти абсолютної регламентованості соціального буття (що насаджується, природно, елітарною культурою). Цікаві для нас параметри цієї субкультури відрізняються суперечливими (аморфними, неструктурованими) характеристиками. У ній є як високоспеціалізовані (тероризм), так і неспеціалізовані (хуліганство, алкоголізм) вияви кримінальності. Якоїсь стійкої дистанції між цими складовими, так само як і вираженої тенденції до підвищення рівня спеціалізованості, не спостерігається. Соціальні амбіції суб'єктів кримінальної субкультури також варіюються від гранично низьких (бомжі, жебраки) до гранично високих (харизматичні лідери екстремістських політичних рухів і сект, політичні і фінансові аферисти та ін.)1. Кримінальна субкультура виробила й свої особливі інститути відтворення: злодійське кубло, місця покарання, будинки розпусти, революційне підпілля, тоталітарні секти і т. ін.

Так чи інакше, але виділення груп людей - представників тієї чи іншої соціальної субкультури - видається найбільш обґрунтованим насамперед відповідно до специфічних ознак засвоєної ними повсякденної культури, реалізованої у відповідних формах способу життя. Спосіб життя визначається, зокрема, й родом професійних занять людини (у дипломата чи архієрея інший спосіб життя, ніж у селянина чи кишенькового злодія), аборигенними традиціями місця проживання, але найбільше - соціальним статусом людини, її становою або класовою належністю. Саме соціальний статус детермінує спрямованість економічних і пізнавальних інтересів особистості, стиль її дозвілля, спілкування, етикету, інформаційних пріоритетів, естетичних смаків, моди, іміджу, побутових обрядів і ритуалів, забобонів, образів престижності, уявлень про власну гідність, норм соціальної адекватності, загально-світоглядних установок, соціальної філософії, що становить основний масив ознак повсякденної культури.

Повсякденна культура не вивчається людиною спеціально (за винятком емігрантів, що цілеспрямовано освоюють мову і звичаї нової країни проживання), а засвоюється більш-менш стихійно в процесі дитячого виховання і загальної освіти, спілкування з рідними, соціальним середовищем, колегами за професією тощо та коригується протягом усього життя індивіда у міру інтенсивності його соціальних контактів. Повсякденна культура - це оволодіння звичаями повсякденного життя соціального і національного середовища, в якому людина живе і соціально самореалізується. Процес опанування повсякденної культури має в науці назву загальна соціалізація та інкультурація особистості. Він включає людину не просто в національну культуру якогось народу, ай - в обов'язковому порядку - в одну з його соціальних субкультур, про які йшлося вище.