Музеєзнавство - Рутинський М.Й. - Послуги платного відвідування установи.

В основі комерційної діяльності музею лежить надання послуг платного відвідування та екскурсійного супроводу. Цей вагомий аспект музейної діяльності вимагає детального вивчення; організації екскурсійної діяльності присвячено розділ 4 цього посібника.

Від доби зародження у XIX ст. більшість музеїв світу, відповідно до поглядів їх організаторів та перших доглядачів, мали бути суспільними інституціями, відкритими для вільного відвідування. Ця ідея протрималася до середини XX ст., поки музейна мережа не почала активно інтегруватися в індустрію дозвілля. Скажімо, у Великій Британії уряд запровадив плату за вхід у національні музеї держави з 1974 р. Однак і на початку XXI ст. теза загальнодоступності музеїв продовжує час від часу обговорюватися на міжнародних музейних симпозіумах і форумах.

Рис. 2.7. Основні види комерційної діяльності музеїв

Ідея безоплатності музею гнучко реалізована у значній частині музеїв США. Показовими у цьому плані є найбільші й найвідоміші у світі нью-йоркські: Музей сучасного мистецтва С. Гуггенхайма і Метрополітен.

Вищеназвані музеї, незважаючи на постійні масові напливи туристів, запровадили у практику безоплатні дні або дні оплати за формулою <(хто скільки зможе дати". Такий підхід упродовж XX – початку XXI ст. цілковито виправдав себе й приносить цим установам не збитки, а очевидні дивіденди.

По-перше, в такі дні музеї мають можливість відвідувати студенти, діти з бідних сімей, малозабезпечені особи, тимчасові трудові мігранти, чималий відсоток представників низькооплачуваних професій та інші категорії, що сумарно становить значну частину (до 30 –40%) відвідувачів. Це сприяє зміцненню позитивного іміджу й загалом суспільної значущості (музей промовисто декларує своє споконвічне безкорисливе служіння нації), а також дає можливість отримувати цільові фінансові ресурси державних і недержавних соціальних фондів. Ці соціальні відрахування, зокрема у США, майже цілком покривають потенційні фінансові втрати музеїв від запровадження безплатних днів.

По-друге, оприлюднена нещодавно фінансова звітність Метрополітену свідчить, що надходження в касу в дні з формулою "хто скільки зможе оплатити" лише дещо менші за надходження у платні дні. Окремі вдячні відвідувачі, зворушені демократичною аурою, яка панує в цій установі, після завершення огляду виявляють спонтанне емоційне бажання особисто долучитися і підтримати власною пожертвою таку суспільно значущу музейну ініціативу й на виході вкидають у скриньку суми, що на один-два порядки вищі звичайної плати за відвідування цієї установи [83].

З іншого боку, менш популярні серед масової публіки музеї не мають змоги дозволити собі проводити політику безоплатного відвідування. Вони просувають на ринок комерційний музейний продукт, використовуючи при цьому ринкові закони диференційованого ціноутворення.

Ціноутворення – це процес визначення споживчої вартості музейних послуг, складовими яких є ціна вхідного квитка, ціна за проведення екскурсій (індивідуальних, групових) та ціна за додаткові послуги, запропоновані музеєм (фото- і відеозйомка, електронний гід тощо).

Згідно з класичними канонами маркетингу, ціна на будь-які послуги формується із урахуванням собівартості послуги та прибуткової націнки. Проте більшість музеїв світу перейшли на формулу ринкового кон'юнктурного ціноутворення, де вартість музейного продукту визначається не стільки його собівартістю, скільки збутовою популярністю та паритетним рейтингом цін в установах-конкурентах даного музею.

В українських музеях практикується тарифне диференційоване ціноутворення. Вартість вхідного квитка в музеї нашої країни диференційована залежно від віку відвідувачів, їхнього соціального статусу (пільговики, пенсіонери) та кількості людей у групі. Зокрема, для дітей, студентів та пенсіонерів вартість квитка в більшості музеїв є до 50% нижча, ніж для усіх інших категорій відвідувачів. Нижчою є також вартість для стандартних туристичних груп чисельністю від 20 осіб.

Серед додаткових чинників, що можуть впливати на формування вартості музейних послуг, назвемо:

­ сезонність;

­ оплачуване попереднє замовлення;

­ кількість замовлень від постійних партнерів музею;

­ абонентський (або клубний) квиток на користування комплексом музейних послуг, який дає право на отримання відвідувачем певних пільг чи знижок [38].

У музеях України державного підпорядкування доходи від реалізації вхідних квитків накопичуються на спецрахунку, їх музей має право самостійно використовувати для покриття незапланованих бюджетним кошторисом видатків.

Експертизна (оцінювальна) діяльність. У музеях працюють люди виняткових професій, непересічного таланту й досвіду. Це високооплачувані експерти, які можуть на підставі легально встановленого прейскуранта чи договірних відносин проводити комплексну експертизу стародавніх художніх цінностей і давати авторитетний експертний музейний висновок щодо їх мистецької та грошової вартості.

Не менш поширеною формою експертних платних послуг музею є підготовка його працівниками певної інформації на основі відповідних запитів телеканалів, науково-дослідних установ чи приватних дослідників (науковців, письменників).

Плата збирається і за допуск цих сторонніх осіб до користування музейними фондами, архівами та книгозбірнями.

Послуги оренди. У всьому світі широко практикується здача окремих другорядних (у т. ч. підсобних) музейних приміщень в оренду тим організаціям, які дотичні до популяризації музейного закладу. Зокрема, ними є сувенірні крамниці, букіністичні та антикварні крамниці, артмайстерні, туристичні інформаційні центри, офіси рекламних та поліграфічних фірм, екскурсійних бюро та туристичних агентств. Ці організації своєю діяльністю додатково приваблюють у музей більшу кількість відвідувачів та сприяють поліпшенню й удосконаленню екскурсійно-музейного продукту.

Взаємодоповнюваність – це засадничий принцип прибутковості організацій, котрі працюють у сфері дозвілля. Економічна ефективність такого співіснування спирається на ефект компліментарності (додатковості). Основу пропонованого туристу сервісного продукту становлять так звані комплімент-товари, тобто взаємодоповнюючі товари і послуги, що провокують комплексне споживання наборів товарів і послуг у визначених пропорціях.

Туристові, який опинився у музеї, зручно тут же, на місці, отримати консультативно-інформаційну допомогу, скористатися послугами професійного екскурсовода, який володіє рідною мовою клієнта, придбати на пам'ять сувеніри та поліграфічну продукцію, що розповідає про цей музей і містить світлини його експозиційних залів та раритетних експонатів. Із цих дрібних додаткових зручностей складається загальне споживчо-туристичне враження про музей, його туристичний імідж (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Музей-крамниця "Декорум" народних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва карпатського курорту Східвиця

Альтернативою оренді є діяльність керівництва музею з організації підпорядкованих даній установі структур, які б займалися:

­ роздрібною торгівлею сувенірами, літературою й іншою поліграфічною продукцією, творами мистецтва, товарами релігійно-культового призначення тощо;

­ наданням екскурсійних послуг не лише всередині музею, а й загалом у межах цілого міста та його околиць;

­ наданням послуг художньої фотографії відвідувачів на фоні раритетних музейних пам'яток, коштовностей, атракційних ансамблевих експозицій;

­ проведенням додаткових позаекспозиційних екскурсій закритими для пересічних відвідувачів фондовими приміщеннями музею.

Салонні послуги. Музей може успішно проводити діяльність як публічний лекторій, салон мистецьких вечорів, місце проведення дорогих аукціонів. Названі заходи дають змогу акумулювати значні додаткові фінансові надходження. А отже, ефективніше вирішувати проблеми поповнення власних музейних фондів, проведення ремонтних та реставраційних робіт, експлуатацію сучасних технічних систем безпеки та підтримування стабільного мікроклімату, підвищувати заробітну плату своїм працівникам та дбати про їх повне соціальне забезпечення.

У сучасному суспільстві роль музею як організатора резонансних аукціонів на речі, що належали визначним особистостям (політикам, зіркам шоу-бізнесу, модельєрам тощо), ексклюзивні колекції, предмети народного мистецтва та антикваріат, що не заборонені до продажу, зростає із кожним роком. Імідж відомого широкому загалу музею підкріплює вартісність виставлених на аукціон лотів і, відповідно, привертає увагу солідних колекціонерів та заможних VIP-осіб (чи їхніх уповноважених представників).

Літературні музеї нині успішно конкурують на ринку за право організації презентацій скандально популярних книг (як-от "Код Да Вінчі") та їх стартових ексклюзивних розпродажів елітній публіці із персоніфікованими авторськими підписами на вшанування особи того чи іншого покупця.

Мистецькі музеї світу успішно конкурують із класичними закладами розваг (готелями-ресторанами, нічними клубами) щодо можливостей організації творчих вечорів визначних митців (поетів, письменників, скульпторів, художників, архітекторів і артдизайнерів) та нестандартного проведення ювілейних святкувань-вечірок серед прикрашених колекцією фотобіографічних матеріалів та кращих мистецьких творів ювіляра.