Основи культурології - Сандюк Л.О. - 13.2. Мистецтво Новітньої епохи

Кардинальні зміни в культурі ХХ ст. знайшли своє втілення у сфері мистецтва, де відбувається пошук нових форм, стилів, ідейно-художніх засад, йому притаманна широка стильова диференціація при відсутності панівного стилю. Тому сучасну художню культуру характеризують як конгломеративну.

Мистецтво ХХ століття продовжує розвивати практично всі створені способи художнього осягнення світу. У зв'язку з величезним розмаїттям мистецьких напрямків, стилів, що характеризують Новітню епоху, розглянемо спочатку особливості мистецтва першої, а потім другої половини ХХ століття.

13.2.1. Мистецтво першої половини ХХ століття

Численну кількість несхожих між собою, суперечливих художніх напрямків у світовому мистецтві XX століття позначають як модернізм, або сучасне мистецтво, в якому повністю втрачено зв'язки з традицією і створюється щось абсолютно нове, що ніколи раніше не було виражене митцем, а схожість із реальністю є мінімальною за принципом: чим менше реального життя в мистецтві, тим більше воно є мистецтвом.

Мистецтво модернізму стало своєрідною опозицією технократичному мисленню та сцієнтизму. Спроба вийти за межі раціональної діяльності сприяла абсолютизації спонтанного, інтуїтивного діалогу людини і світу. В рамках цієї тенденції стверджувалось світосприйняття, засноване на емпатії - здатності людини до глибокого співчуття, осягненню буття через інтенсивне емоційне прозріння. Це призвело до появи таких стильових форм як фовізм, дадаїзм, абстракціонізм, ташизм, орфізм, сюрреалізм тощо.

Митці, щоб привернути до себе увагу, постійно мали бути оригінальними, винахідливими, збагачуючи арсенал своїх образотворчих прийомів. Одні напрямки модернізму абсолютизували об'єктивний зміст образу (натуралізм), його формальну сторону (формалізм), інші - психологічні витоки (література "потоку свідомості"), емоційну насиченість (експресіонізм).

В цілому численні течії модернізму: кубізм, фовізм, неоімпресіонізм, експресіонізм, символізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, конструктивізм, абстракціонізм, поп-арт, примітивізм та інші - відійшли від традиції зовнішньої схожості при зображенні життя. Основна риса модернізму - метафорична побудова образу за принципом асоціативності, вільної відповідності виразних форм настроям і переживанням. Іншими словами, люди мистецтва XX ст. свідомо відмовилися наслідувати реальному світу, а почали створювати свій штучний світ, що живе за законами їх фантазії та інтелекту. Відмовляючись від традицій у мистецтві і вважаючи формальний експеримент основою свого творчого методу модерністи розвивали мистецтво під знаком знищення образності на користь абстракції, алегоричності, деформації та примітивізму.

Створення нової реальності мистецтвом визнавалось на рівні маніфестів різних модерністських течій. Так, один із фундаторів естетики модернізму К.Фідлер наголошував, що мистецтво не покликане проникати в нікчемну реальність; його мета - створення нової дійсності, що породжує численні умовні форми. З часом виникає тенденція до формування безпредметного мистецтва.

Першим художнім напрямком, у якому реалізувалися основні положення естетики початку XX ст., вважають фовізм (від франц. - les fauves - дикий). Картини А. Матісса, Ж. Брака, О. Фрієза відрізнялися незвичайно яскравими кольорами, що поглинали природні обриси предметів, а також навмисно грубим викривленням форм. Це і дало підставу представників цього напрямку назвати дикунами. Фовізм відзначався емоційною спрямованістю у художньому відображенні світу, стихійністю ритму та інтенсивністю кольору. Він став першим поштовхом до розвитку нереалістичного мистецтва.

Одним із найбільш самобутніх напрямків мистецтва XX століття вважається кубізм, засновниками якого стали П. Пікассо і Ж. Брак. Складність реальності і людини кубісти намагалися представити в простих геометричних формах та їх просторових сполученнях (куби, трикутники тощо), що привело до деформації предметів, розщеплення об'єктів на геометричні об'єми. Ознаками кубізму можна вважати: геометризацію ліній та форм, деформацію, площинність зображення, асиметрію. Для творчості кубістів характерними є відмова від бажання зображувати речі такими, якими вони постають перед нашим зором; спроба будувати картину із окремих першоформ; не імітація зовнішності, а створення конструкції; позбавлення залежності живопису від зору, що породжує лише ілюзію та обман. Для кубістів форма завжди була пріоритетною по відношенню до сюжету. Кубістичний принцип відображення привів мистецтво Проголосивши відмову від зображення життя, цей напрямок модернізму ознаменував завершення мистецтва в його класичному розумінні.

На початку ХХ століття в Італії і Франції сформувався такий напрямок мистецтва як футуризм (від лат. futurum - майбутнє), який теж проголосив свою опозиційність реалістичним течіям. Перший Маніфест футуризму був опублікований у 1909 році у Парижі італійським поетом Ф. Марінетті. Футуризм намагався знайти і ввести у художню практику нові форми для відображення прискореного темпу життя та процесу індустріалізації суспільства, які, на їх думку, були ознаками нової доби. Покладаючи реальні надії на можливості техніки, футуристи вважали, що традиційну культуру слід подолати шляхом технізації, урбанізації та наукових досягнень. На творчість митця-футуриста автомобіль, потяг, літак надихали більше, ніж шедеври античного мистецтва, природа і почуття. Формою існування культури XX ст. футуристи вважали рух, що втілювався як в мобільності нових засобів зв'язку, динаміці нових машин і механізмів, так і в бунтарстві мас, соціальних конфліктах. Цей абсолютний рух вони прагнули виразити засобами мистецтва, зокрема - шляхом накладення його послідовних фаз на одне зображення. Виникав ефект "змазаного" кадру, наприклад, собаки з двадцатьма ногами. Фактично футуристи намагалися зображувати не самі предмети, а їх енергетичні лінії.

На становлення теорії футуризму вплинули ідеї Ф. Ніцше, А. Бергсона, бунтарські лозунги анархізму, тому однією з головних рис футуризму був культ сили і особистості художника. У соціально-політичному плані футуристи вважали "санітарами культури" революції та війни. Проголосивши, що "війна - єдина гігієна світу", багато з італійських футуристів у 1914-1915 роках добровільно пішли на фронт і загинули. Тому футуризм можна вважати не лише напрямком образотворчого мистецтва, а й активною суспільно-політичною течією. У Росії войовничий нігілізм футуристів виявився співзвучним ідеології пролетарської революції, анархізму. Лідерами футуризму були поети В. Маяковський, О. Кручених,

В. Хлебніков, котрі першими почали розглядати мистецтво як силу в революційній перебудові світу.

Одним із найскладніших напрямків мистецтва XX століття став абстракціонізм (від лат. abstractio - видалення, відволікання); цей напрямок ще характеризують як безпредметне мистецтво. Абстракціонізм - це своєрідний вияв людських пошуків універсальних та суттєвих ознак буття шляхом відволікання від випадкового і несуттєвого. Відмовившись від реалістичного зображення предметів і явищ, від малюнку і сюжету, представники цього напрямку прагнули замінити натуралістичну предметність вільною грою кольорів, ліній і форм. Його основні представники: В. Кандінський, К. Малевич, П. Клее, Р. Делоне, П. Мондріан. При цьому в абстракціонізмі виділяють дві лінії: абстрактний експресіонізм, що полягає в послідовній відмові від конкретності форм, що зображуються, з метою посилення експресії (В. Кандинський) та конструктивний геометризм, який характеризується спробою конкретизувати абстрактні, загальні ідеї в геометричних формах (П. Мондріан, К. Малевич).

Своєрідним виявом кризи раціоналізму в мистецтві XX століття став сюрреалізм (від франц. surrйalisme - надреалізм). Як художній напрямок, він сформувався в Парижі в 1919-1924 рр. і спочатку існував як літературна течія. Основні представники сюрреалізму: А. Бретон (автор "Маніфесту сюрреалізму"), С. Далі, Р. Магрітт, М. Ернст, Х. Міро, І. Тангі. Філософським підґрунтям сюрреалізму виступив фрейдизм, який сприяв формуванню уявлення про позасвідому природу творчого процесу, що за своєю суттю є повністю алогічним та ірраціональним, та виводиться із "чистого психічного автоматизму". Тому центральне поняття естетики сюрреалізму - "ірраціональна реальність", сюрреальність, що є вільною від будь-яких раціональних характеристик і непідвладною законам логіки. Сюрреалісти вважали, що людина живе в абсурдному, драматично-напруженому світі, воля її паралізована. Тому натхнення для творчості вони черпали у снах і галюцинаціях, вивчали малюнки дітей та психічно хворих.

Крім означених художніх напрямків, у межах мистецтва XX ст. також розвивалися експресіонізм, дадаїзм та інші.

Детально характеристика основних течій мистецтва першої половини ХХ століття викладена в книзі В.Г.Власова "Стили в искусстве", СПб., 1995. Т.1.