Основи культурології - Сандюк Л.О. - 13.3. Проблеми діалогу культур в контексті сучасних глобалізаційних проявів

Глобалізація є найважливішим, найвпливовішим і найвиразнішим процесом у сучасних світових суспільних відносинах. Це принципово новий етап у розвитку людства, що якісно відрізняється від попередніх історичних формацій. Виділяють чотири основні виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна і соціально-культурна. Зокрема, в економічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. У соціальному вимірі глобалізація розглядається як процес безпрецедентного розширення інформації й комунікацій у світовому просторі. Інформаційну революцію слід вважати не проявом чи наслідком, а передумовою, чинником глобалізації. Без перевороту в інформаційно-комунікативних технологіях процес глобалізації був би неможливим.

При цьому слід зауважити, що глобалізація означає не тільки прискорення розвитку соціально-економічних процесів, але виведення їх на новий якісний рівень. Взаємозалежність між країнами, соціальними спільнотами набуває планетарного характеру. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії та взаємозалежності народів світу, завдяки чому формується "світове суспільство", планетарний соціум. Це виражається в інтеграції окремих елементів суспільств у глобальні світові структури, в ослабленні традиційних зв'язків й орієнтації на уніфіковані цінності. Ядром світового суспільства виступає глобальна економіка.

Один з суттєвих проявів процесу глобалізації - взаємодія культур. Відбувається їх взаємне збагачення, поширення кращих зразків національних культур на соціальному просторі земної кулі, що робить їх надбанням усього людства. Завдяки розвитку телекомунікацій фактично руйнуються національні кордони у поширенні інформації та утворюється єдиний світовий інформаційний простір, в межах якого складаються універсальні культурні, світоглядні, етичні стандарти. Глобалізація неминуче постає також як історичний процес уніфікації традицій, культур, релігій, ідеологій, що виражається в понятті " культурно-історична, або ментальна глобалізація". Антропологічна єдність людства як біологічного роду доповнюється нині його культурною єдністю. Це виражається у тому, що збільшується ступінь знайомства людей з культурами інших народів, поглиблюється розуміння специфіки інших культур, складаються спільні оцінки культурних досягнень незалежно від того, в якій культурі вони з'явилися. Все більшої сили набуває культурна інтеграція всесвітнього масштабу, створюються потенційні можливості налагодження особистісних контактів у глобальному просторі, що полегшує становлення порозуміння між суб'єктами світового суспільства, формування спільних цілей соціального розвитку.

Водночас є глобалізаційні прояви, які оцінюються негативно або, принаймні, неоднозначно. Так, взаємодія культур часто здійснюється у напрямку поглинання західною культурною традицією всіх інших культур, що загрожує розмиванням національної само-ідентичності населення країн, які втягуються в глобалізацію під прапором вестернізації. Існує навіть думка, що глобалізація - це всього лише поширена вестернізація, дифузія західного капіталізму, його інститутів та соціально-культурних орієнтацій на решту світу.

У цьому зв'язку також говорять про конфронтацію культур. Так, на думку сучасного американського дослідника С. Гантінгтона, людство вступає в нову епоху - епоху " зіткнення цивілізацій". Він виділяє вісім великих культурних світів - цивілізацій: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов'янську, латиноамериканську і африканську. Саме від їх взаємодії, вважає С.Гантінгтон, у найближчому майбутньому буде залежати хід історії людства; тобто культурні відмінності, а не економіка і не ідеологія, стануть основним джерелом конфліктів на світовій арені. Культурна та релігійна ідентифікація буде найістотніше впливати на життя людей. Гантігтон відзначає, що культурні відмінності не нівелюються, а продовжують зберігатися і навіть - у деяких відношеннях - поглиблюватися. У незахідих цивілізаціях йде процес " девестернізації" - позбавлення впливу Заходу і повернення до своїх культурних витоків. Лише на поверхневому рівні багато елементів західної культури проникли у культури незахідні, але на глибинному - західні уявлення та ідеї: індивідуалізм, лібералізм, демократія, вільний ринок, відокремлення релігії від держави - майже не знаходять відгуку в незахідних цивілізаціях - ісламській, конфуціанській, індуїстській та інших. Отже, згідно з Гантінгтоном, на перше місце у майбутньому будуть виходити взаємини між Заходом і незахідними цивілізаціями. Зусилля Заходу, що спрямовані на нав'язування свого способу життя, "імперіалізм прав людини" часто викликають у незахідних культурах відторгнення і сприяють зміцненню їх споконвічних цінностей. Тому, на його думку, протистояння Заходу і решти цивілізацій стане в майбутньому центральною віссю світової політики.

Ці ідеї С. Гантінгтона викладені в його книзі "Зіткнення цивілізацій". Втім його концепція не є загальноприйнятною і викликає багато заперечень. Прихильники інших точок зору підкреслюють величезну силу протилежної тенденції - тенденції до культурного, політичного та економічного співробітництва, яка поступово, через труднощі та суперечності, все більше набуває сили в сучасному світі. В зв'язку з цим, коли паралельно існують процеси інтеграції культур розгортаються і конфронтації культур, актуалізується ідея діалогу. Суть діалогу полягає в тому, щоб люди змогли подивитися один на одного по-новому - не з минулого, а з майбутнього.

Участь у цьому діалозі стає найважливішою умовою розвитку будь-якої культури.

Тільки діалог є інструментом, який сприятиме переходу від існуючої парадигми замкненості, заснованій на сприйнятті культурного розмаїття як загрози, до розуміння необхідності співробітництва і взаємопроникнення різних культурних світів. При цьому має відбуватися взаємозбагачення культур при збереженні своєрідності кожної. М. Ганді якось сказав, що мріє про те, щоб вітри культури всіх країн і народів віяли навколо рідного будинку, але він проти того, щоб якийсь вітер зірвав дах його будинку.

Таким чином, культурна єдність людства, котра нині вперше в історії виникає, має принципово змінити механізми взаємодії окремих культурних світів. Настає нова ера, у якій на авансцену всесвітньої історії виходить " багатомірний діалог" культур.

Культура, що не знаходиться в контакті з іншими культурами і не відчуває їхнього впливу, неминуче приречена на відставання від темпів світового культурного розвитку, як і економіка країни, відірваної від світового економічного ринку, неминуче опиняється в занепаді. І подібно до того, як духовно багата особистість, осягаючи думки і почуття інших людей, не втрачає від цього своєї оригінальності і неповторності, так і досить багата культура, засвоюючи досягнення інших культур, не перестає бути своєрідною й унікальною, а лише ще більше збагачується. Для будь-якої національної культури знайомство з іншими культурами відкриває широкі можливості розвитку. Відомості про життя інших народів розширяє кругозір людей, дозволяє їм новими очима подивитися на світ і на своє життя, усвідомити особливості свого буття, внести корисні інновації у свій спосіб життя. Культурні досягнення інших народів - художні цінності, філософські і моральні, правові ідеї, техніко-технологічні досягнення - усе це вливається іззовні в національну культуру і стає її власним надбанням. Наприклад, винайдена фінікійцями ще у другому тисячолітті до н.е. абетка, будучи винаходом маленького народу, що давно зник з лиця землі, належить у наш час до основних досягнень людства. Це - один із яскравих прикладів того, як національні досягнення набувають міжнародного характеру.

Взаємодія культур створює підґрунтя для узгодження й уніфікації різних культурних норм, етичних стандартів, у яких виявляються культурні універсалії, загальнолюдські цінності. Такий набір цінностей у людства є. Це віра у силу людського розуму, прихильність до свободи, терпимість, прагнення до справедливості, повага до людської гідності. Провідне місце у між цивілізаційному діалозі мають посісти ідеї справедливості і "золоте правило моральної поведінки", яке має стати основою універсальної етики, що народжується.

Настає нова епоха, коли починає домінувати і панувати свідомість, що всі нації і народи належать до однієї родини, зріє необхідність загальнолюдського співтовариства, зникають примари, що змушували ставитися один до одного з підозрою і недовірою. Свідомість вселюдської єдності почала зароджуватись вже в епоху античності. У Сократа якось запитали, звідки він родом, і він не відповів: "З Афін", а сказав: "Із Всесвіту".

Отже, ідея діалогу, все глибше сприймається культурним світовим співтовариством. Шириться переконання, що всі країни можуть успішно співпрацювати і знаходити спільну мову. Висновок, до якого підводить сучасна ситуація у світі, полягає в розумінні того, що виживання людства неможливо при конфронтації. Діалог особливо необхідний перед лицем глобальних небезпек, що загрожують людству. Значимість діалогу полягає в тому, що в умовах взаємного духовного спілкування відбувається глибоке усвідомлення іншої культури й іншого людського досвіду. Діалог - сьогодні рятівний шлях, рухаючись по якому можна уникнути крайніх форм конфронтації.

Діалог - це взаємопроникнення культур; це не просто спілкування як розмова різними мовами, а спілкування зі спробою перекладу, взаєморозуміння; це не просто усвідомлення альтернативи, а й толерантне ставлення до неї. Толерантність - це не тільки повага чужих цінностей, але позиція, що припускає розширення кола власних ціннісних орієнтацій за рахунок позитивної взаємодії з іншими культурами, збагачення новим, іншим культурним надбанням, соціальним досвідом.