Основи культурології - Сандюк Л.О. - 15.2.1. Релігійні уявлення Давнього Єгипту

Зміст теми

15.1. Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація.

15.2. Ранні національні релігії.

15.2.1. Релігійні уявлення Давнього Єгипту.

15.2.2. Релігія Давньої Греції.

15.2.3. Релігійні вірування давніх римлян.

15.3. Пізні національні релігії.

15.2.3.1. Зороастризм - стародавня релігія Ірану.

15.3.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії.

15.3.3.3. Конфуціанство - національна релігія Китаю.

15.3.3.4. Іудаїзм - національна монотеїстична релігія.

15.1. Національні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація

З виникненням у IV тисячолітті до н. е. перших великих цивілізацій трансформуються зміст та функції релігійних вірувань. Родоплемінні зв'язки поступаються місцем політичному об'єднанню людей, де індивіди мали підпорядковуватися державному примусу та закону. Класова структура суспільства виявилася внутрішньо глибоко суперечливою: свобода небагатьох забезпечувалася поневоленням більшості. Таке суспільство, роз'єднане нерівністю і ворожнечею, потребувало об'єднуючої і регулюючої духовної сили, що і стало однією з найважливіших функцій релігії. Боги в уяві народів давніх цивілізацій виступали зосередженням влади над природою і людським суспільством.

Релігія теж стає значно складнішою, головними об'єктами поклоніння виступають уже не духи, а боги, з'являється релігійна організація, що забезпечує дотримання релігійних обрядів, захист існуючих соціальних порядків та впровадження релігійних ідей.

У різних цивілізаціях формуються певні релігійні уявлення, вірування, культи, які засвідчують неповторну своєрідність історичного буття кожного народу. Релігійні системи, що функціонували чи й нині продовжують функціонувати в межах окремих державних утворень або переважно серед представників певних етнічних спільнот називають етнічними, етнічно-державними, або національними. Вони, у свою чергу, поділяються на ранні та пізні.

15.2. Ранні національні релігії

До ранніх національних релігій належать: релігія Стародавнього Єгипту; релігія Давньої Месопотамії; Давньогрецька релігія; Давньоримська релігія; релігії Мезоамерики. Цим релігіям притаманний ряд загальних спільних рис:

- політеїзм (від грецьк. poly - багато, theos- бог), тобто багатобожжя. З-поміж багатьох богів, як правило, виділялось декілька найголовніших, а серед них - верховний бог, який вважався повелителем як богів, так і людей, законодавцем і охоронником суспільних порядків. Решта ж головних божеств виступали його помічниками, що забезпечували впорядкування окремих сфер земного і "потойбічного" життя;

- зародження уявлень про потойбічний світ і вчень про "загробне" воздаяння, тобто наявність причинного зв'язку між тим, як поводила себе людина під час земного життя та її долею у житті потойбічному. Праведників очікувала посмертна винагорода, а грішників - посмертна кара;

- поява спеціалізованої складної обрядової діяльності - ритуалів, молитов, церемоній, зокрема обов'язковість жертвоприношень у вигляді цінних продуктів харчування чи речей, а часто і кривавих пожертвувань тварин і навіть людей. При цьому в окрему групу виділяються виконавці і керівники обрядів та ритуалів, що мають виключне право тлумачити істини віровчення - стан священнослужителів.

15.2.1. Релігійні уявлення Давнього Єгипту

Найбільш істотною рисою культури Давнього Єгипту був її сакральний, теократичний характер, виражений у культі обожненого фараона і загробного життя, тобто у вірі в можливість безсмертя. Відомий давньогрецький історик Геродот висловив думку, що єгиптяни - найнабожніші за всіх людей. Єгиптяни вірили, що боги є повновладними господарями світу, вони уявлялися їм як сила життя у всій її повноті. Перш за все, єгиптяни обожнювали Сонце, а свого фараона вважали сином головного бога - бога Сонця Ра. Влада фараона розповсюджувалася не лише на людей, але і на весь світ. Вважалося, що фараон своєю персоною підтримував рівновагу світу, гармонію і справедливість відповідно до принципів справедливості Маат, охороняючи країну від хаосу і утверджуючи порядок, бажаний богам. Фараон розглядався як живий бог, що контролює щорічні розливи Нілу і допомагає землі в достатку ростити ячмінь і пшеницю.

Давні єгиптяни шанували багато богів. Єгипетський пантеон був величезний і сягав глибокої древності. Кожний регіон мав своїх богів, які, зазвичай, групувалися в тріади на чолі з головним богом. Скажімо, у Геліополі це був бог вечірнього сонця - Атум, у Фівах - бог сонця Амон, у Мемфісі - творець і родоначальник усього - Пта(х) тощо. Кожного з богів символізувала певна священна тварина, що було відлунням давніх часів, коли тварини вважалися прародителями роду, тобто в релігії стародавніх єгиптян мав місце сильний вплив тотемізму. Тому божества найдавнішого періоду представляються звіроликими - у вигляді сокола, бика, кішки, корови, змії, барана і т. д. У храмах тримали священних тварин, що уособлювали богів, після смерті їх бальзамували та ховали на спеціальних кладовищах. Найбільш обожнюваними тваринами вважалися: бик Апіс, корова Хатхор, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Бастет, шакал Анубіс, сокол Гор. Єгиптяни також шанували дерева і рослини, серед яких особливо виділяли лотос, з квітки якого, як вони вважали, вийшов бог Сонця Ра.

З часом певні місцеві боги починали шануватися в усій країні, що відображало піднесенням того чи іншого політично-релігійного центру, коли до влади приходили різні династії фараонів. Проте всюди, хоча і в різних формах, шанувався Великий пантеон

- найважливіші первинні боги, прародителі всіх інших божеств і людей. Так, Осірісу поклонялися як богу вмираючої і воскресаючої природи, втіленню добра. Дружиною і сестрою Осіріса була Іс-іда (Ізіда) - богиня родючості, що уособлювала подружню вірність та материнство і зазвичай зображалась як жінка з рогами корови. Син Ісіди і Осіріса Гор шанувався як бог Сонця, що перемагає сили темряви; він втілювавася в образі сокола. Повсюди поклонялися Маат - богині істини і порядку, Хатхор - богині неба, любові, жіночості і краси, котра у найдавніші часи шанувалась як небесна корова, що народила Сонце, Тоту - богу мудрості і знань, письма, священною твариною якого була птиця ібіс, а також павіан тощо.

Дуже важливою рисою культури Давнього Єгипту був протест проти смерті. Єгиптяни вірили у можливість безсмертя душі, створивши віровчення, згідно з яким смерть не означала кінець, а відкривала можливість вічного прекрасного життя. При цьому ключове місце у давньоєгипетській релігії посідала віра у загробне воздаяння: за добрі та злі справи людина мала відповідати перед судом володаря померлих - бога Осіріса. Посмертна доля людини залежала від її поведінки на протязі житті - від того, чи була вона доброю, справедливою, чи допомагала ближнім, чи завдавала їм болю і зла.

Таким чином, віра в загробне життя пов'язувалася єгиптянами з вмираючим і воскресаючим богом Осірісом. Згідно з міфом, Осіріс, будучи вбитим своїм підступним братом, воскрес і, торжествуючи над смертю, став властителем царства мертвих. Воскресіння Осі-ріса вважалось у єгиптян запорукою їх особистого воскресіння та безсмертя у потойбічному світі. Той, що поклоняється Осірісу, мав надію розділити його долю і знов відродитися до життя після смерті. Згідно з уявленнями єгиптян, сутність людини виражалась в нерозривній єдності її тіла, кількох душ, імені та тіні. Кожна людина мала декілька найважливіших характеристик: Сах - тіло, Шунт

- її тінь, Рен - ім'я, Ах - її привид, Ба - прояв сутності; провідна роль належала Ка - душі людини, її безсмертному двійнику. Зі смертю, вважали єгиптяни, гине лише матеріальна основа людини, нематеріальної ж сутності смерть не стосується, і душа буде жити вічно, якщо для цього будуть створені необхідні умови. Основною умовою загробного життя вони вважали збереження тіла померлого, його тілесного образу, тому єгиптяни величезну увагу приділяли будівництву гробниць, бальзамуванню небіжчиків.

У потойбічному світі душа померлого могла врятуватися від багатьох небезпек, подолати усі перешкоди лише за допомогою особливих молитов та заклинань, викладених у єгипетській "Книзі мертвих". Передбачалося, що, коли шлях цей успішно пройдений, то єгиптянин потрапляв у чертог Обох істин, де перебуває сам Оси-ріс, оточений іншими богами. Тут відбувався суд над померлим. Для цього на одну шальку вагів клали його серце, а на іншу - стра-усине перо богині істини і справедливості Маат. Боги ставили запитання, померлий відповідав, а ваги контролювали правильність відповіді. Перелік питань та відповідей був по суті зведенням етичних норм єгиптян. Відповіді завжди мали бути заперечними: "...Я не коїв зла людям... Я не мучив тварин ... Я не здійснював насильства над бідним ... Я не крав... Я не заздрив... Я не лицемірив... Я не брехав... Я не марнословив... Я не вчиняв перелюбу... Я не був глухим до праведної промови... Я не ображав іншого... Я не піднімав руку на слабкого... Я не був причиною сліз... Я нікого не вбивав... Я ні до кого не посилав вбивць... Я не вживав мерзенних слів... Я чистий". Зваживши всі "за" і "проти", Осіріс виносив вирок. Якщо рішення було негативним, померлий повинен був закінчити своє існування в утробі страшного чудовиська Амеліт - істоти з пащею крокодила, тілом бегемота і гієни, гривою лева. Якщо ж рішення було позитивним, померлий потрапляв у царство Осіріса, де й жив вічно.

Служіння богам здійснювали жерці, що виділилися в особливу касту. Вони зробили великий внесок у накопичення астрономічних, математичних та медичних знань. Але головним їхнім заняттям було здійснення магічних всесильними обрядів і заклинань, без яких померлий не міг попасти у загробний світ, а земля переставала плодоносити. Єгипетське жрецтво сконцентрувало у своїх руках особливу владу, було досить впливовим: воно брало участь у керівництві державою, входило до близького оточення фараона, приводило до влади одні династії фараонів і скидало інші.

Релігія являла собою осередок і духовну опору життя людини і суспільства Давнього Єгипту, завдяки якій єгипетська держава епохи фараонів зберігала свою стабільність упродовж трьох тисячоліть. Лише після завоювання Єгипту персами у 525 р. до н.е. та пізніше О. Македонським релігія стародавнього Єгипту поступилася місцем спочатку елліністичним культам, а потім християнству та ісламу, остаточно вона згасла у кінці IV століття нової ери.

15.2.2. Релігія Давньої Греції
15.2.3. Релігійні вірування давніх римлян
15.3. Пізні національні релігії
15.3.1. Зороастризм - стародавня релігія Ірану
15.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
15.3.3. Конфуціанство - національна релігія Китаю
15.3.4. Іудаїзм - національна монотеїстична релігія
Тема 16. СВІТОВІ РЕЛІГІЇ
16.1. Загальні риси світових релігій
16.2. Буддизм
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru