Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ПЕТЛЮРА Симон Васильович

Український державний і політичний діяч

Народився 17 травня 1879 р. у Полтаві в родині візника. Закінчив духовну бурсу (духовне училище). Навчаючись у духовній семінарії, виявив великий інтерес до української літератури й культури, за що був відрахований із вищих богословських курсів.

Через труднощі у працевлаштуванні змушений був поїхати з рідного міста до Галичини. Відвідував лекції у Львівському університеті, заробляючи на життя на різних роботах.

Згодом перебрався на Кубань, де працював в експедиції, що досліджувала історію степових областей. Вивчення архівних матеріалів про самобутність козацьких традицій та розгортання національно-визвольного руху дало поштовх до формування ідеї про визвольну боротьбу. Активно співпрацював у газетах »Рада», »Селянин», »Громадська думка», був редактором газети »Слово», членом Революційної української партії (РУП), пізніше — Української соціал-демократичної партії (УСДРП).

Переховуючись від переслідувань поліції, в 1907 р. прибув до Петербурга. Часто бував у Києві та інших містах України. Згодом переїхав до Москви, де брав участь у роботі нелегальних гуртків »Кобзар» і »Громада», співробітничав у журналі »Вільна Україна», був редактором журналу »Украинская жизнь», який виходив у Москві з 1912 р. Із початком першої світової війни був призваний в армію.

Після Лютневої революції 1917 р. організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 р. на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної ради, у квітні — грудні 1918 р. — головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств.

За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ був заарештований. У листопаді 1918 р., вийшовши із в’язниці, входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 р. очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки.

У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом А. Денікіним, врангелівцями, польським урядом Ю. Пілсудського і країнами Антанти. Після їх поразки в 1920 р. емігрував до Польщі, а в 1924 р. — до Парижа.

20 травня 1926 р. у Парижі був убитий емігрантом з України Самуїлом Шварцбартом.