Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ОСТРОЗЬКИЙ Костянтин (Василь) Костянтинович

Український політичний та культурний діяч

Народився 1526 р. в м. Дубно (нині Рівненська область). Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII ст. Здобув чудову освіту, про що свідчать його листування та промови в сенаті. Залишившись єдиним спадкоємцем свого багатого батька, у володіння отримав величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, а також в Угорщині та Чехії. З середини 40-х років XVI ст. в офіційних документах Василь Острозький починає йменуватися батьковим ім’ям — Костянтин.

Політичну кар’єру князь Острозький почав у 1550 р., отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського. У 1559 р, він став київським воєводою, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. К. Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновував нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей та неабиякий політичний вплив князя швидко зробили його »некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в руських землях. У 60-х роках XVI ст. він виступав за рівноправне входження Русі до складу Речі Посполитої. К. Острозький був одним із лідерів опозиції, що не підтримувала унію 1569 р. Того самого року став сенатором. У 1572 р. після смерті короля Сигізмунда II Августа претендував на польський престол. У 1574 р. переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога. - Своєрідними були стосунки князя Острозького з козацтвом. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, він намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, приймав їх на службу. Однак на початку 90-х років вороже поставився до козацьких заворушень, що загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання під проводом К. Косинського (1591—1593) військо К. Острозького, незважаючи на низку невдач, у вирішальній битві під П’яткою завдало повстанцям нищівної поразки. Згодом він рішуче виступив проти повстання С. Наливайка (1549—1596).

У 1598 р. після смерті царя Федора Івановича К. Острозький виступив як претендент на московський престол.

К. Острозький дбав про українське православ’я. За часів його княжіння м. Острог, один з двох титулярних центрів єпархії на сході Волині, стає центром православної духовності. Щодо актуального на той час питання про об’єднання католиків і православних, то князь спочатку підтримав його. Він волів тримати цей процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 рр. частина духівництва здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, виступив її рішучим противником, різко засудивши рішення Берестейського собору.

За часів княжіння К. Острозького руська культура й освіта набули неабиякого піднесення. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов’янських та грецьких учених, публіцистів, теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філалет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербии, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен та ін. За сприяння князя в Острозі було зібрано велику бібліотеку. 1575 р. він запросив для організації друкарні в князівській резиденції Івана Федорова. Завдяки острозькій друкарні побачило світ понад 20 видань, у тому числі перший повний текст Біблії слов’янською мовою (1580). Близько 1578 р. при академії почала діяти острозька школа, де крім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін уперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов’янська граматики. Згодом її досвід та програма були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.

К. Острозький заснував школи у Турові (1572) та Володимирі-Волинському (1577). В Острозі сформувалася школа церковного співу, при Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найвизначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконописання.

Поступово князь відійшов від політичного і культурного життя країни. Останні роки жив у Дубненському замку.

Помер у 1608 р. Був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.