Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ПРОКОПОВИЧ Феофан

Церковний і громадський діяч, український і російський письменник

Народився 18 червня 1681 р. в Києві у родині купця. Після смерті батьків його виховував дядько по матері. Навчався в Києво-Могилянській колегії, проте не прослухавши курсу теології, залишив її для здійснення освітньої подорожі до Європи. Продовжив навчання у польських школах та Римському колегіумі Св. Афанасія. Повернувшись 1704 р. в Україну, постригся в ченці й вступив до Київського братства. 1705—1709 рр. був професором риторики; піїтики та філософії в Київській академії. Обійнявши посаду ректора, викладав також курс теології.

З 1716 р. Ф. Прокопович став радником Петра І з питань освіти й церкви, теоретично обґрунтував його реформи. У працях »Правда воли монаршої...», »Слово про власть и честь царську...», »Духовный регламент» та інших обстоював ідею освіченого абсолютизму, виявивши себе як пристрасний публіцист. У цей період заснував філософсько-літературний гурток »Учена дружина», члени якого сприяли організації багатьох наукових і навчальних закладів, зокрема Академії наук і Академії мистецтв. З 1718 р. Ф. Прокопович — єпископ Псковський, з 1720 р. — Новгородський і Великолуцький архієпископ, з 1721 р. — віце-президент синоду.

Ф. Прокопович був одним із найосвіченіших представників того часу. Його бібліотека становила близько ЗО тис. книжок різними мовами. Філософ і математик, політик і історик, поет і публіцист, він зробив значний внесок у розвиток різних галузей знання.

Ф. Прокопович — автор трагедокомедії »Володимир» — одного з найкращих творів шкільної драми, низки поетичних творів. Його філософський курс охоплював логіку, натурфілософію, математику, етику, відображував тенденцію переходу тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до системи координат, у яких розвивалися філософія і наука нового часу, визрівали ідеї, суголосні філософії Відродження і Просвітництва. Мислитель розглядав людину як вершину всього сущого, як мікрокосм і вважав, що вона прекрасна не тільки своїм духовним, а й тілесним єством. Ці погляди відобразилися і в етичному вченні Ф. Прокоповича, зокрема в розумінні ним щастя, добра і зла. Основою суспільного пеступу, добробуту й моральності він вважав освіту й виховання. Його вчення про державу, апелюючи до особистого внеску в систему суспільних цінностей і особистих чеснот, по-новому висвітлює місце людини в державному устрої, відкидаючи феодальні критерії оцінки людини.

Помер 19 вересня 1736 р. в Петербурзі.