Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - СЛІПИЙ Йосиф Іванович

Видатний богослов, глава греко-католицької церкви

Народився 17 лютого 1892 р. в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 р. очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 р. був посвячений митрополитом А. Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником.

У листопад; 1944 р. Й. Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 р. митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив »саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище.

Майже десять років патріарх Й. Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 р. його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Краснодарський край), де він працював сторожем. Активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання.

У 1957 р. його було знову заарештовано й ув’язнено на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 р. клопотанням Папи Іоанна XXIII Й. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму.

У Римі почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 р. виступив на II Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 р. відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Його зусиллями 1969 р. у Римі збудовано собор Св. Софії, відновлено видання журналу »Богословіє», випуск джерельно-богословських праць (вийшло понад 100 томів).

У 1965 р. Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968—1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу.

Помер 7 вересня 1984 р. Був похований у збудованому ним соборі Св. Софії в Римі. У 1992 р. відповідно до його заповіту прах було перенесено на Батьківщину в собор Св. Юра у Львові.

СМОЛЯТИЧ Климент

Церковний і політичний діяч, книжник, письменник

Рік народження невідомий. Можливо, народився на Смоленщині (вірогідно цим, за усталеною давньоруською традицією, пояснюється його прізвище), за іншими відомостями, у Зарубі поблизу Києва. Був схимником монастиря в Зарубі. Є підстави вважати, що освіту здобув у Візантії. Досконало знав грецьку мову, богослов’я, риторику.

У 1147 р. за волею князя Ізяслава Мстиславича К. Смолятича було поставлено Київським митрополитом. Він став другим після Іларіона митрополитом-русином, поставленим без благословення Константинопольського патріарха. Після смерті князя Ізяслава у 1154 р. був змушений залишити митрополичу кафедру.

К. Смолятич відомий як автор кількох відповідей на »Вопрошанія» Кирика Новгородця, йому приписували »Слово про любов Климове», »Слово в суботу сиропусну», однак авторство цих творів надто сумнівне. До нас дійшов лише один полемічний твір, що достеменно належить перу письменника — »Послання пресвітеру Фомі» (повна назва »Послання, написане Климентом, Митрополитом руським Фомі Пресвітеру, витлумачено Афанасієм монахом»). »Послання...» було відповіддю опонентам митрополита, які здійснили спробу підірвати його вплив після рішення, прийнятого на соборі 1147 р. Проте якщо під час собору йшлося лише про неправомірність поставлення митрополита без благословення Константинопольського патріарха, то після цього зусилля спрямовуються на те, щоб скомпрометувати особу митрополита. Саме тому центральною проблемою полеміки твору є ставлення християнства до »еллінської мудрості», На думку опонента К. Смолятича священика Фоми, антична філософія несумісна з християнським світоглядом. К. Смолятич обстоює гнучкішу позицію: він не тільки виявляє знання деяких античних авторів, а й посилається на них і вважає, що звернення до античної спадщини припустиме для християнства (однак визнає лише службову, допоміжну ЇЇ функцію щодо християнського світорозуміння). Філософія, пізнавальна здатність людського розуму покликані сприяти з’ясуванню сутності християнських догматів і зміцнюватись у благовір’ї.

У своїй творчості К. Смолятич репрезентує раціоналістичну тенденцію християнської думки: спираючись на розум, він розглядає текст Святого Письма як дидактично-алегоричний твір, в якому закладено »премудрість», тобто моральне повчання, яке треба виявити. Така філософська позиція К. Смолятича була співзвучною передовим тенденціям сучасної йому середньовічної науки.

Помер після 1164 р.