Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - КРОПИВНИЦЬКИЙ Марко Лукич

Український драматург, актор, режисер, один із засновників українського професійного театру

Народився 22 травня 1840 р. в с. Бежбайраки (Кіровоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків. 1856 р. закінчив Бобринське повітове училище.

У 1861—1871 рр. працював на різних канцелярських посадах у Бобринці та Єлисаветграді. Разом із І. Карпенком-Карим організував Бобринецький аматорський драматичний гурток, де виконав свої перші ролі: Петра (»Наталка Полтавка» І. Котляревського), Лопуцького (»Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка). У 1862 р. став вільним слухачем юридичного факультету Київського університету, проте його цілковито захопив театр. У 1863 р. написав перший драматичний твір — мелодраму »Дай серцю волю, заведе в неволю». Ставив п’єси І. Котляревського, М. Гоголя, О. Островського. У 1870 р. переїхав до Одеси, працював у професійних російських трупах. У цей період зростає його майстерність, виробляється власна творча манера.

У 1874 р. вперше виступив на петербурзькій сцені як виконавець українських пісень, декламатор »Кобзаря» Т. Шевченка, байок Л. Глібова.

У 1882 р. організовував першу українську професійну трупу, до колективу якої увійшли М. Заньковецька і М. Садовський. 27 жовтня у Єлисаветграді було здійснено постановку п’єси »Наталка Полтавка» І. Котляревського. У 1883 р. відбулося об’єднання з трупою М. Старицького, в театральний колектив влилися П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий. Трупа, створена М. Кропивницьким, гідно репрезентувала українську культуру. Обставини потребували універсальних талантів: М. Кропивницький працював як режисер, літератор, актор та організатор театрального життя. Від Його трупи відділилися театральні колективи, які очолили П. Саксаганський, М. Садовський, І. Карпенко-Карий.

У творчій спадщині М. Кропивницького драматурга — 45 п’єс. Лише дві з них написані російською мовою. Він також автор кількох перекладів творів зарубіжної драматургії.

У своїх п’єсах відображав гострі соціальні колізії, порушував проблему стосунків народу та інтелігенції (»Доки сонце зійде, роса очі виїсть»).

Велику популярність мали водевілі »Пошилися у дурні», »По ревізії».

М. Кропивницький був актором величезного творчого діапазону, блискуче володів мистецтвом перевтілення, з однаковим успіхом грав Шекспірового Отелло і Стецька зі »Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, був чудовим декламатором, писав музику до вистав. Він автор вокальних дуетів (»Де ти бродиш, моя доле» та ін.), романсів (»Соловейко» та ін.), пісні »Ревуть, стогнуть гори, хвилі».

М. Кропивницький створив також школу режисури й акторської майстерності. Серед його вихованців були таки відомі актриси, як Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, І. Мар’яненко.

Як режисер створив романтично-побутовий театр, в якому знаходилося місце і для етнографізму, і для мелодрами.

Помер 21 квітня 1910 р. Похований у Харкові.