Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЗЕРОВ Микола Костянтинович

Український літературознавець, поет, перекладач

Народився 26 квітня 1890 р. в м. Зіньків на Полтавщині .в родині вчителя. Навчався в Охтирській гімназії, з переїздом до Переяслава (1903) перейшов до Першої київської гімназії, де вчився до 1908 р.

1908 р. М. Зеров вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Цікавився українською історіографією й написав під номінальною орудою приват-доцента В. Данилевича курсову роботу "Літопись Грабянки як історичне джерело і літературна пам’ятка".

По закінченні університету 1912 р. друкувався в українському педагогічному журналі для сім’ї і школи "Світло", виступав з рецензіями в газеті "Рада".

До 1917 р. вчителював у Златопільській гімназії. З вересня цього самого року очолював секретаріат педагогічної ради Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. В цей час як постійний рецензент починає активно виступати в журналі "Книгар", а з 1919 по 1920 р. — редактор цього журналу.

З весни 1918 р. М. Зеров зближується з українськими митцями й ученими, досліджує питання розкладу малоросійського дворянства, яке зріклося своєї культури і мови.

У1920 р. виходять підготовлені ним праці "Антологія римської поезії", "Нова українська поезія". Його запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу.

З 1 вересня 1923 р. дістає посаду професора української літератури Київського інституту народної освіти і розпочинає читання лекцій. У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч з М. Хвильовим. 1924 р. виходить у світ збірка поезій "Камена", а також літературно-критичні праці "Нове українське письменство", "Леся Українка". Слава про М. Зерова випереджала його публікації.

У 1925 р. як активний член літературної групи неокласиків організував низку літературно-наукових заходів. Через це в нього з’явилося чимало опонентів, яких дратувала його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію.

Починаючи з 1926 р. М. Зеров лише принагідно виступав як літературний критик. У цьому самому році вийшла його праця "До джерел", а через три роки — "Від Куліша до Винниченка" (1929).

1 вересня 1934 р. М. Зерова було усунено від викладання в Київському університеті, проте залишено на короткий час на кафедральній науковій роботі. Пізніше, у 1935 р. відторгнутий владою, покинутий більшістю своїх друзів, він від’їздить до Москви, сподіваючись знайти там роботу. Проте 28 квітня 1935 р. його заарештовано і в лютому 1936 р. вислано на Соловки. 9 жовтня 1937 р. при перегляді його справи М. Зерову було винесено вирок — вища міра покарання.

Розстріляний 3 листопада 1937 р. Реабілітований посмертно.