Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ПИРОГОВ Микола Іванович

Анатом, хірург-клініцист, фундатор воєнно-польової хірургії, педагог і просвітитель

Народився 25 листопада 1810 р. в Москві у родині інтендантського чиновника. Чотирнадцятирічним юнаком вступив на медичний факультет Московського університету, який закінчив у 1828 р. Після захисту дисертації на ступінь доктора медицини протягом двох років поглиблював свої знання в Німеччині.

Теоретичні праці з хірургії, професорська діяльність у Дерптському університеті (1831—1841) та Медико-хірургічній академії в Петербурзі (1841—1856), участь в обороні Севастополя (1854—1855) під час Кримської війни в групі організованої ним громади »сестер милосердя» принесли М. Пирогову заслужену славу великого вченого та батька воєнно-польової хірурги.

З 1847 р. — член-кореспондент Петербурзької Академії наук.

Педагогічну діяльність розпочав у 1856 р. після публікації в журналі »Морской сборник» статті »Питання життя», в якій виклав прогресивні на той час ідеї загальнолюдського виховання. З цього ж року М. Пирогов — попечитель Одеського навчального округу, а з 1858 р. — Київського.

Розв’язуючи проблеми управління освітою, переконував директорів і вчителів навчальних закладів у необхідності гуманного ставлення до дітей, прагнув піднести значення педагогічних рад гімназій, заохочував методичні пошуки педагогів, рекомендував учителям відвідувати уроки один одного тощо. Ініціював відкриття університету в Одесі, сприяв розвиткові недільних шкіл у Києві, Чернігові, Глухові, Пирятині.

У статті »Питання життя» та інших педагогічних працях М. Пирогов різко виступав проти раннього утилітарно-професійного навчання, яке здійснювалося за рахунок зниження рівня загальної освіти. Він протиставляв офіційному курсу ідею загальнолюдського виховання, яке було покликане підготувати високоморальну людину з широким кругозором.

Розробляючи новий проект шкільної системи, М. Пирогов дотримувався принципу єдиної школи. Був прихильником формальної освіти і класичній середній школі віддавав перевагу перед реальною. Рекомендував учителям розвивати розумові здібності учнів, спонукати їх до активного мислення, прищеплювати їм навички самостійної роботи. Основними дидактичними принципами вважав принципи наочності, осмисленості та активності навчання.

Закликав учителів і керівників навчальних закладів глибоко вивчати своїх учнів. Негативно ставився до іспитів, вбачаючи, що в них наявний елемент випадковості та формалізму, і радив переводити школярів із класу в клас за результатами річної поточної успішності.

Однією з найважливіших умов успіху навчання і морального виховання М. Пирогов вважав свідому дисципліну. Розглядаючи цю проблему в статті »Чи потрібно сікти дітей, і сікти в присутності інших дітей» (1858), він засуджував бездушність у ставленні до дітей, випадки тілесного покарання.

У 1861 р. М. Пирогова було звільнено з посади попечителя Київського навчального округу за підозрою в намірі підірвати авторитет міської влади. Продовжив педагогічну діяльність як керівник молодих людей, що готувалися за кордоном до здобуття професорського звання, проте уряд позбавив його і цієї роботи.

З 1866 р. жив переважно у своєму маєтку в Україні у с. Вишня (нині у складі м. Вінниці), де і помер 5 грудня 1881 р.