Український літературознавець, педагог
Народився 9 вересня 1867 р. в с. Любаче Курської області у дворянській родині. З 1878 по 1886 р. навчався в Курській гімназії. У 1886 р. вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту, де дістав ґрунтовну гуманітарну підготовку. У 1890 р. В. Рєзанов опублікував свою першу наукову працю »Основы русского стиха народного и литературного. Обзор литературы этого вопроса».
Певний час працював у різних установах та навчальних закладах Курська, збирав фольклорні джерела, досліджував історію цього краю. В той же період майбутній учений зацікавився давньою літературою.
У 1899 р. В. Рєзанов працював у Ніжинському історико-філологічному інституті на посаді наставника студентів, а після захисту в 1907 р. дисертації (»Из разысканий о сочинениях Жуковского») — на посаді екстраординарного професора кафедри російської словесності.
У 1910 р. захистив докторську дисертацію на тему »Из истории русской драмы. Школьные действа XVII—XVIII веков и театр иезуитов», до якої було додано два томи матеріалів (»Экскурс в область театра иезуитов», »Памятники русской драматической литературы»). Працю високо оцінили І. Франко, В. Перетц і М. Петров.
Після захисту дисертації був призначений ординарним професором російської словесності Ніжинського історико-філологічного інституту.
Особливу увагу вчений приділяв українському театру та літературі Київської Русі (»Слово о полку Игореве» и поэзия скальдов» та інші праці). Використовуючи порівняльно-історичний метод, він з’ясував чимало складних питань української та російської літератури.
В. Рєзанов брав активну участь у навчальному й науковому процесі інституту, читав спецкурси з нової російської та західноєвропейської літератури, керував студентськими науковими гуртками, був учасником багатьох наукових конференцій, з’їздів.
В. Рєзанов зробив вагомий внесок у вивчення історії та культури України. Він був одним з ініціаторів створення в 1917 р. »Общества изучения Украины».
З 1920 по 1922 р. працював у Ніжині, був деканом факультету професійної освіти, з 1922 р. керував секцією російської й української мови та літератури. Через рік став керівником науково-дослідної кафедри історії культури та мови.
У 1927 р. обрано до комісії з підготовки матеріалів для »Большой советской энциклопедии» та Комітету з вивчення історії російського театру при відділі теорії і історії театру Державного інституту мистецтва (Ленінград).
У цей період велику увагу вчений приділяв дослідженню історії та культури українського народу, почав писати фундаментальну працю з історії української літератури. Упродовж 1925—1929 рр. видав тексти українських драм періоду феодалізму (»Драма українська. Старовинний театр український») і дослідження на цю тему. Він увів у науковий обіг велику кількість художніх текстів давньої української драми, переважно з варіантами, що дало змогу поглибити уявлення про розвиток драматичних жанрів у XVII—XVIII ст., визначити їх художню специфіку.
В. Рєзанов — автор праць про творчість Т. Шевченка, Лесі Українки та інших українських письменників.
У 1923 р. організував науковий семінар з російської літератури, метою якого була підготовка професійних кадрів для вищих навчальних закладів. Згодом цей семінар був перетворений на науково-дослідну кафедру історії культури і мови, яка складалася з п’яти секцій. Загальне керівництво та керівництво секцією зарубіжної й російської літератури здійснював В. Рєзанов. Тут він виступав з доповідями, які були опубліковані в пресі.
У цей час учений написав кілька праць, зокрема з історії російської драматургії, продовжував вивчати пам’ятки давнього українського театру, їх літературні джерела. Він також упорядковував і видавав наступні томи »Драми української». У1928р, написав серію етюдів про новий театр: »Літературні джерела п’єс Котляревського »Наталка Полтавка» та »Москаль-Чарівник» І п’єси В. П. Гоголя »Простак», »Леся Українка, сучасність і античність: про драматичну поему »Кассаидра», »До питання про українську романтичну драму: »Сава Чалий» та »Переяславська ніч» Єремії Галки (М. І. Костомарова)» та ін.
В. Рєзанова цікавили і теоретичні питання, новітні течії в літературознавстві. Він досліджував теорію і практику віршування в Києві XVII—XVIII ст., підготував книжку »Литературология» у двох частинах, редагував »Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної кафедри історії культури й мови при інституті» (1924—1934, 10 томів).
Упродовж останніх років життя працював над проблемою становлення нової української та російської літератури (»До історії літературних стилів: Поетика ренесансу на території України і Росії»).
Учений написав близько 70 фундаментальних наукових праць, частина яких не втратила свого значення і нині.
Помер 31 грудня 1936 р. в Ніжині.
РИЖСЬКИЙ Іван Степанович
РИЛЬСЬКИЙ Тадей Розеславович
РИХЛИК Євген Антонович
РОМАНОВСЬКИЙ Віктор Олександрович
РУДНИЦЬКИЙ Степан Львович
РУСОВ (Русів) Олександр Олександрович
РУСОВА Софія Федорівна
САМОЙЛОВИЧ Данило Самойлович (справжнє прізвище — Сушковський)
СВЕНЦІЦЬКИЙ Іларіон Семенович