Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - СЛАБЧЕНКО Михайло Єлисейович

Український історик, правник, публіцист, громадський та освітній діяч

Народився 21 липня 1882 р. в передмісті Одеси. З 1919р. був доцентом, з 1920 р. — професором кафедри історії Одеського університету та створеного на його основі Інституту народної освіти. У 1926 р. очолював Одеську науково-дослідну секцію історії України. Був головою Товариства краєзнавців, членом Одеського наукового товариства при ВУАН. З 1922 р. — магістр, з 1928 р. — доктор історії, з 1929 р. — дійсний член Всеукраїнської академії наук.

За дослідження з соціально-економічної та адміністративно-юридичної історії Запорожжя отримав премії Наркомату освіта УСРР (1926) і Всеукраїнського комітету сприяння вченим (1927). Був засновником і керівником одеського осередку українознавства, виховував нову генерацію істориків, економістів та літературознавців, розпочав формування школи істориків України.

Автор близько 200 друкованих наукових праць (серед них 12 монографій), шести підручників для вищих навчальних закладів, низки публіцистичних і художніх творів. Наукові праці М. Слабченка присвячені соціально-економічній та юридичній історії Гетьманщини (»Малорусский полк в административном отношении: Историко-юридический очерк», 1909; »Хазяйство Гетьманщини в XVII—XVIII вв.», т. 1—4, 1922—1925; »Запорожжя (Соціально-правова організація Січі Запорозької)», 1927; »Паланкова організація запорозьких вольностей», 1929). Автор одного з перших у вітчизняній історіографії синтетичного дослідження з історії України XIX ст. (»Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX ст.», т. 1—2, X., 1925—1927).

Головною рисою М. Слабченка була безмежна любов до України, віддане служіння справі її національного, державного і культурного відродження.

Трагічно склався життєвий шлях ученого. Разом із сином Тарасом його було засуджено у справі СВУ (Спілки визволення України), потім — ще одне засудження, втрата рідних.

М. Слабченка можна вважати одним із фундаторів української політології та державницького напряму в національній історіографії.

Помер 27 листопада 1952 р. у м. Первомайську Миколаївської області. Реабілітований 1989 р.