Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЮРИНЕЦЬ Володимир Олександрович

Український філософ

Народився в 1891 р. в с. Олесько на Львівщині. Навчався у Львівському університеті, згодом у Відні, Берліні, Парижі. У1924 р. закінчив Інститут червоної професури в Москві У студентські роки видав збірку філософських поезій »Етапи».

Був професором Московського університету та Інституту народного господарства. 1925 р. очолив Інститут філософії у Харкові, завідував кафедрою соціології. З 1929 р. академік АН УРСР. У1931 р. В. Юринця безпідставно звинуватили в ідеалістичному ухилі й »буржуазному естетизмі» в літературній критиці, в 1933 р.

за несумісні з марксизмом погляди звільнили з посади директора Інституту філософії. У 1936 р. його було репресовано.

В. Юринець — автор »Філософсько-соціологічних нарисів» (1930), праць з історії філософії та сучасної філософії, його перу належать драми та інтермедії, літературознавчі праці (»З нагоди нашої літературної дискусії», 1926; »Значення Плеханова для марксистської соціології мистецтва», 1927; »До проблеми соціалістичної культури», 1930). Він опублікував літературознавчі дослідження про творчість П. Тичини, М. Бажана, В. Винниченка, М. Хвильового.

Філософ і літератор, В. Юринець активно співробітничав з редакціями журналів, з представниками талановитої літературної інтелігенції. Брав участь у дискусії про зміст і форму в мистецтві, доводячи єдність цих категорій і необхідність вбачати у творі »внутрішню» (оформлений зміст) та »зовнішню» (як предмет поетики) форму. Під час так званої літературної дискусії 1925—1928 рр. поділяв позицію М. Хвильового, М. Зерова та їхніх прихильників. Він зазначав, що »є глибока неусвідомлена інтуїція в поклику Хвильового до Європи. Це заклик до створення в нас героїчної, конструктивістськи ясної психіки на місце нашої плаксиво-сентиментальної, рабсько-поетичної. Це протест проти нашої розмазаності, безініціативності, згубних наслідків нашого поневолення в минулому».

Досліджуючи зв’язок мистецтва і науки, літератури і філософії, В. Юринець заперечував жорстку розмежованість наукового та художнього творчих процесів, наголошував на принциповій нерозривності логічного й образно-інтуїтивного аспектів як у науці, так і в мистецтві.

Розстріляний у 1937 р.