Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

Сучасний загальносвітовий соціокультурний процес характеризують тенденції глобалізації, інтеграції, плюралізм економічних, соціокультурних, ідеологічних систем, філософські та релігійні відмінності. Інтегруючись у європейські й світові економічні, політичні, культурно-освітні процеси, Україна стає відкритим суспільством, орієнтованим на діалогічні взаємозв'язки, спільне виживання людства у нових цивілізаційних умовах.

Нового сенсу набуває міжнародна інтеграція у галузі освіти. ЮНЕСКО вважає своїми найголовнішими завданнями подолання загальносвітової кризи освіти та розроблення концепції освіти XXI ст. Важливим кроком на цьому шляху стала Лісабонська конвенція про взаємовизнання кваліфікацій у галузі вищої освіти, яку 1997 р. підписали 38 країн Європи (в тому числі Україна). Перспективи міжнародного співробітництва передбачає Болонська Конвенція, орієнтована на зближення (передусім змістове) освітніх систем європейських країн. До цієї Конвенції 2005 р. приєдналась Україна.

Змінюється статус знань, умінь, навичок у напрямі культури їхнього розвитку, трансформації, оновлення на засадах національних і загальносвітових освітніх традицій. Нові педагогічні технологи характеризує інтелектуальне, інформаційне, комунікативне наповнення. Очевидно, модернізація освітнього процесу, в тому числі в Україні, потребує концептуального оновлення змісту навчання на засадах сучасної філософії освіти.

В Україні активно розробляється проблема філософії освіти, зокрема гуманістичні, соціокультурні, синергетичні аспекти (В. Андрущенко, В. Лутай, І. Добронравова, С. Клепко, М. Михальченко, В. Пазенок та ін).

Концептуальні пошуки автора цього посібника визначає гуманітарно-культуротворча стратегія філософії освіти в єдності пріоритетних цінностей: людина — культура — мистецтво — стиль мислення (Черепанова, 2001—2007).

Планетарно-цивілізаційні, зокрема ринкові реалії актуалізують ціннісний вимір філософії освіти. Першочергово йдеться про цінність людського життя і творчу самореалізацію особистості. Філософія освіти функціонує як системне світовідношення та соціокультурне явище, поєднуючи методологію, науку, цінності, національні освітні й культурні традиції. У кінцевому підсумку філософія освіти орієнтована на людину. Буття людини і буття культури — універсальна цілісність. Культура іманентна творчій діяльності. Відповідно творчість — це діяльність культурна, яку вирізняють інноваційні підходи до розв'язання суспільних, професійних, особистісних проблем. Спеціалізовану форму культури становить мистецтво. Сприйняття мистецтва у всій його різноманітності передбачає художній досвід людини, ґрунтовне освоєння національної культури й духовних цінностей інших народів. У системі філософії освіти мистецтво покликано врівноважувати чуттєву і раціональну сфери свідомості людини. Пізнавальну діяльність суттєво зумовлює стиль мислення як певна концептуалізація буття. Стиль мислення становить методологічно-узагальнюючу складову філософії освіти. В цьому контексті актуалізується подолання стереотипів мислення, діяльності, психолого-ідеологічних установок тоталітарного суспільства ("людина-виконавець", "рольова" поведінка, "патерналізм" тощо), розв'язання суперечностей між технократичним і гуманітарним мисленням. Ціннісно-оптимізуюче значення має гуманітарне мислення, якому властиві системність, нелінійність, креативність, універсальність діалогу, евристичність, контекстуальність, мультикультуралізм, інноваційність, рефлексивність. Це враховує об'єктивні тенденції становлення нового типу особистості як суб'єкта культури. Така особистість інтегрована в національну культуру і відкрита до розуміння цінностей інших культур.

Духовні засади нації зберігають у поколіннях мова народу, звичаї, обряди, традиції, народне мистецтво, народна культура. У вихованні особистості на традиціях національної культури першочергова роль належить родинному середовищу.

Дослідження родоводу здійснюється за умов планового перебігу навчально-виховного процесу, вивчення "Української та зарубіжної культури", "Культурології" у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації.

Теоретичні аспекти дослідження зумовлюють цілісний, системний, комплексний підходи, філософсько-моральне і педагогічне значення генеалогії (П. Флоренський), ідеї діалогу (М. Бахтін), універсальність "Я—Ти-зв'язку" (М. Бубер); методи — історичний, біографічний, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраної інформації та ін.

Організаційно-педагогічну діяльність визначають суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуро-відповідне, полікультурне навчання.

Суб'єкт-суб'єктні відносини реалізуються у діалогічних формах співтворчості педагога і студентів як суб'єктів освітньої діяльності.

Культуро-відповідність і полікультурність осмислюються через цілісність людського буття та цілісність роду, субкультуру родинного середовища, всезагальність відносин "рід—покоління" і плюралізм національного космо-психо-логосу. Діалогічні відносини поколінь — універсальна умова особистісного буття, форма становлення й вираження людської сутності. Найголовніша сутність людини полягає у творчій самореалізації. Дослідження родоводу становить одну з форм творчого оволодіння здобутками, засобами, предметами суспільно-історичної діяльності попередніх поколінь.

Особистісно орієнтоване навчання здійснюється у формі науково-пошукової діяльності, згідно з розробленою програмою родознавчих досліджень. Про власний досвід науково-пошукової діяльності у галузі генеалогії студенти доповідають на культурологічних читаннях: "Родовід — духовний діалог поколінь" (Черепанова, 1998; Czerepanowa, 1998; 1999).

На дослідження родинних традицій народів, які проживають в Україні (болгар, вірмен, греків, кримських татар, євреїв, поляків, росіян та ін.), орієнтує проект "Діалог культур: Україна у звичаях і традиціях: Родознавство" (Черепанова, 2003).

Студенти, зокрема, досліджують історію роду, традиційну родинну обрядовість (передусім за регіонами проживання родини), професію, освіту та ін. Розшукуються документи генеалогічного характеру і приватно-публічного змісту (метрики, свідоцтва, довідки, посвідчення, дипломи, майнові акти, розпорядження тощо). Упорядковуються альбоми родинних світлин, створюються генеалогічні схеми, літопис Роду.

Використовуються візуальні можливості нових мультимедійних технологій.

Науково-пошукова діяльність орієнтована на нові форми соціалізації поколінь, органічно пов'язані з культурно-історичними традиціями народу.

Сучасною формою соціалізації молоді розглядається Повноліття (18 років за Конституцією України, ст. 70).

Повноліття — це набуття прав, обов'язків і відповідальності громадянина та людини. Відтак варто розглядати питання про утвердження Повноліття як традиції суспільного, державного і родинного значення.

Беручи до уваги, що в Україні період навчання у середній загальноосвітній школі триває 12 років, необхідно розвивати діалогічні відносини родини і школи, впроваджувати нові форми соціалізації молоді. В умовах 12-тирічної школи Повноліття переважно припадає на останній рік навчання.

Тому доцільно вже у старших класах школи, а також ліцеях, гімназіях, коледжах ознайомлювати молодь зі світоглядними та морально-етичними аспектами родознавства.

У відомій притчі апостола Павла йдеться про гончара, який виліплює посудини: одні — для честі, інші — для безчестя, однак глині не дано знати, для якої посудини вона призначена.

Глибокий морально-етичний смисл має латинське трактування слова студент: це не посудина, котру потрібно наповнити, а смолоскип (факел), який потрібно запалити. Тут передусім акцентовано самопізнання як умова свідомого навчання і життєдіяльності.

Самопізнання дає змогу всебічно осмислити історію, духовні вартості роду, головно осмислити рід як цілісне утворення. За П. Флоренським, у процесі родового самопізнання стає можливим свідоме відношення до життя свого народу і до історії людства.

Впродовж 1991—2007 рр. за програмою родознавчих досліджень працювали майже 3 тис. студентів. Українська традиція передбачає знання свого роду до сьомого коліна. Таких досліджень — понад 25 %. Більшість досліджень охоплює 4—5 поколінь родини, трапляються дослідження, які охоплюють 10—12 поколінь.

Наголосимо на позитивній тенденції відродження родинних династій. Згідно з дослідженнями, простежується наслідування у родинах певної освіти, певних родинних професій, зокрема педагогічної (2—4 покоління), медичної та військової (4—7 поколінь).

На пріоритети цінностей національної культури у вихованні нових поколінь фахівців, передусім у галузі освіти, орієнтує програма "Філософія освіти" (факультатив, обсяг 18 год.) для студентів педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації, слухачів факультетів післядиплом-ної освіти (Черепанова, 2006).

Плекання у родинному середовищі звичаїв, обрядів, традицій, цінностей національної культури — важлива умова збереження історичної пам'яті нації. Духовний досвід предків виховує національну гідність, толерантне ставлення до культур інших народів (Спегерапоуа, 2007).

Рефлексія над біографією сім'ї (і власною біографією) — водночас самопізнання молодої людини, самоусвідомлення особистісної причетності до численних поколінь, дистанційованих у просторі та часі. Філософська рефлексія над буттям роду, духовність міжпоколінної комунікації, критичний аналіз здобутків і суперечностей національного культурного розвитку, інтенція до діалогічного розуміння інших культур і спільнот — ознаки дійсно освіченої, культурної особистості.

Отже, філософія родознавства передбачає теоретико-світоглядне осмислення етносоціокультурних цінностей, трансформованих у бутті роду і поколінь, роду і особистості, нації і людства.

В такий спосіб усвідомлюється новий соціокультурний досвід, цілісність культурного буття роду постає як творча діалогічна взаємодія поколінь, виявляється своєрідність українського соціуму в універсумі культурного буття людства.