Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

Непересічне значення для соціалізації особистості мають цінності демократії і свободи, культури і мистецтва. Велика увага приділяється позитивній свободі, з якою пов'язана творча самореалізація особистості.

У філософському контексті творчість і свобода взаємо-обумовлені. Згідно з висновками М. Бердяєва, філософія — це самостійна галузь культури і мистецтво пізнання через творчість ідей; творчість невідривна від свободи; з необхідності постає лише еволюція, творчість постає із свободи (Бердяєв, 1989).

З культурою і її спеціалізованою формою — мистецтвом пов'язані функції плекання історичної і духовної пам'яті народу. Не випадково можновладці всіх часів передусім обмежували функціонування української мови, знищували пам'ятки культури і мистецтва — головні чинники збереження історичної пам'яті нації.

Подією духовного життя нашого суспільства середини 80-х років XX ст. став фільм "Покаяння" (режисер Тенгіз Абуладзе). Це фільм-притча, де в алегорично-символічній формі показано гіркий досвід становлення історичної самосвідомості. Як притча фільм ширший від конкретної історичної ситуації (тоталітаризму, сталінізму).

Тут використано християнську символіку: символ "риби" (алегорія Ісуса Христа), символ Храму, який у контексті притчі втілює ідеал людської гармонії (єдність Істини, Добра, Краси). Чи навчаться нові покоління на втратах і помилках попередніх? Хто страшніший — Варлаам Аравідзе чи його син Авель? Варлаам — узагальнений символ тиранії, його сутність — насильство і недовіра до людей, відчуження від історії й культури народу. Таким, як він, потрібні бездумні виконавці. Дорога Варлаама не веде до Храму, як і дорога

Авеля. Оскільки Авель (син Варлаама) вихований на "подвійній" моралі, його моральний принцип — кругова порука, а головні ознаки мислення — догматизм і консерватизм, заперечення будь-якого розвитку, передусім культури і духовних надбань народу. Чи має історичну перспективу суспільство, що ігнорує демократію, цінність людського життя? Режисер дав суперечливу відповідь на це надзвичайно складне питання, залишаючи його на особистісне вирішення кожного. За його задумом, Торніке (внук Варлама), вражений злочинами діда, вдається до самогубства.

Як сприйняти цей факт? Безумовно, найскладнішою е свобода вибору власної позиції, за нею — вчинок і відповідальність. Адже кожне покоління загалом і кожна людина зокрема мають зробити (чи не зробити) свій внесок у подолання стереотипів власного мислення та діяльності.

Знищення культурно-мистецьких скарбів — наруга над душами живих. Синтез історії та сучасності, утвердження людинотворчої сутності пам'яті характерні для роману "Собор" (1968) Олеся Гончара, який одним із перших порушив проблему гуманістичного розуміння і відповідального ставлення до духовної спадщини народу.

Процес соціалізації нових поколінь передбачає висвітлення "білих плям" в історії українського суспільства, адже репресій зазнавали не лише люди, а й твори мистецтва, численні архітектурні споруди — перлини української та світової культури.

На сучасному етапі відновлюються знищені храми. Зокрема, в Києві відбудовано соборну церкву Успіння Пресвятої Діви Марії — найвеличніший собор Києво-Печерської лаври, знищений 3 листопада 1941 р., на початку фашистської окупації Києва. Це була типова споруда києво-візантійського будування XI ст. За свідченням літописців, розписи церкви виконали у 1083—1089 рр. давньоруські художники Аліпій і Григорій. На території Успенського собору здавна ховали київських князів, найвище духовенство, знатних людей (з-поміж них Петро Могила, Інокентій Гізель,

Єлісей Плетенецький, Захарія Копистенський). Відновлено і Михайлівський Золотоверхий монастир, висаджений у повітря 1936 р. Михайлівський собор органічно поєднував візантійський і бароковий стиль, його інтер'єр прикрашали чудові мозаїки і фрески, фрагменти яких тепер експонують заповідник "Софійський музей" (Київ), Третьяковська галерея (Росія, Москва), Російський музей (Росія, Санкт-Петербург).

Михайлівську площу в Києві прикрашає відновлений 1996 р. величний монумент — пам'ятник княгині Ользі, слов'янським просвітителям Кирилові та Мефодію, святому Андрієві Первозваному — встановлений 1911 р. за проектом скульптора Івана Кавалерідзе, знищений у 20-х роках XX ст. Скульптор талановито втілив актуальну концепцію єдності основних сфер суспільства: Держави (княгиня Ольга), Науки і Освіти (Кирило і Мефодій), Релігії (Андрій Первозваний). Відновлення пам'ятника має глибоке соціо-культурне значення як свідчення реальної демократизації та духовного відродження українського суспільства.

Очевидно, у кожної людини е улюблені твори мистецтва, особливо дорогі для неї імена поетів, письменників, художників, композиторів. Адже твір мистецтва народжується двічі: спочатку як діяльність художника, а потім у діалозі естетичного співпереживання та співтворчості відбувається таїнство — буття світу щоразу вперше відкривається людині у загальнокультурних архетипах Слова (Логосу), Кольору, Мелодії, Пластики.

Сім кольорів веселки, що спалахнула у променях Сонця, — і переливи барв багатоманітних живописних полотен...

Живопис — своєрідна символіка Універсуму, яка виявляє космічне і людське через творчість митця. До кожного з нас звернений тривожний погляд юного святого (фрагмент фрески із Десятинної церкви Києва, X ст.) і глибинний "кордоцентризм" київської ікони "Ангел Золоте Волосся" (кінець XI — початок ХП ст.; Російський музей, Санкт-Петербург).

Вони викликають відчуття, подібні до "потоку свідомості", де бринить невимовна туга за нездійсненим і передчуття прекрасного поза його очевидною миттєвістю у вимірі Вічності.

Образи Вічності промовляють такими мистецькими шедеврами, як скіфська золота пектораль^*2 (IV ст. до н. е., із Товстої Могили на Дніпропетровщині) і "Трійця" Андрія Рубльова (Ікона, 1411 або 1422—1427, Третьяковська галерея, Москва). Ці твори поєднують через віки ідеї миролюб-ства і злагоди, так необхідні нашому сьогоденню.

*2: {Пектораль (лат. ресіогиііз — нагрудний) — коштовна металева нагрудна прикраса. її носили як знак влади фараони, єврейські первосвященики, римські вельможі.}

Чи захистить нас Марія-Оранта^*3 (IX ст., Софія Київська), заступниця роду людського, від нас самих, від "людської деструктивності" (Е. Фромм)? Можливо, людина не відає, що творить, залишаючи нащадкам Хіросіму і Чорнобиль?

*3: {Оранта (лат. огапз. огапШ — благаючий) — персонаж, зображений у молитовній позі з піднесеними руками.}

Сім нот музичної гамми, гармонія звуків — і неповторність талановитих музичних творів і виконавців. До здобутків музичного мистецтва належить українська духовна музика. Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745—1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях а капела (італ. а cappella — дослівно каплиця) — хоровий спів без інструментального супроводу.

Структурні принципи хорових концертів М. Березовсь-кого розвинули А. Ведель (1767—1806) і Д. Бортнянський (1751—1825). Духовна музика Д. Бортнянського органічно поєднує традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко і класицизму. Твори композитора звучать у церквах багатьох країн світу (Мащен-ко, 1951; Степанченко, 1989).

Натхнення у музиці шукали імпресіоністи. Музика і колір надихали композиторів Р. Вагнера (Німеччина), М. Рим-ського-Корсакова й О. Скрябіна (Росія), композитора і художника М. Чюрльоніса (Литва). Творчість Чюрльоніса вирізняє синестезійність і живописна ритміка (симфонічні поеми — "Ліс", "Море"; живописні цикли — "Сотворіння світу", "Соната моря"). Синестезійність мислення і поетична музикальність властиві творчості українського живописця Олекси Новаківського ("Ноктюрн", "Музика квітів. Каштани і бузок" та ін). Глибоко хвилюючі космічні мотиви музики А.Шнітке (Росія). На думку С. Губайдуліної (Татарстан), своєрідного авангардиста XXI ст., головне у музичній творчості — самотність зосередження, що дає змогу "почути", як звучать рослини, предмети, земля, сонце, людина.

Не випадково музику трактовано як "розталу архітектуру", а архітектуру— як "застиглу музику". Адже "звучить колона, як гобоя звук" (М. Бажан).

Особливий фантазійний хорал, спрямований у майбутнє, вирізняє творчість архітекторів Ле Корбюзьє (Франція), Оскара Німейєра (Бразилія), Кенцо Танге (Японія). Творча фантазія втілилась у "місто-башту" (1200 м заввишки, Італія, Р. Габріель), "дім-дерево" (3200 м, Англія, Фрішмен).

Виразність каменя, в якого "забрали все зайве", — і ба-гатомаїття шедеврів світової пластики. Скульптура — симфонія почуттів, до якої кожен долучає власну мелодію.

Творчість митця промовляє серцем і спрямовується у Вічність, його самовираження — нескінченний пошук Істини.

Що є істина: для митця як людини, для людини як неповторної особистості, для реципієнта (того, хто сприймає твір мистецтва) у системі універсальної цілісності буття і культури?

Мистецтво вирізняє художньо-творче пізнання істини як внутрішньо суперечливого процесу. І саме філософія Людини визначає творчість митця, наповнюючи її онтологічним смислом. Істина для художника — це особистісна морально-етична рефлексія над змістом буття як парадигмальний вибір Добра і Зла.

Тарас Шевченко як філософ засобами художнього слова утвердив істину як творчу духовність ("І Слово було Бог...").

Іван Франко у філософських поемах "Смерть Каїна" та "Мойсей" із гуманістичних позицій розглянув ці вічні образи світової літератури.

До образів Христа, Пілата, Іуди, Розп'яття звертався Микола Ге, трактуючи євангельські сюжети у контексті християнської ідеї самовдосконалення. Примітна у цьому сенсі його картина "Що є Істина? Христос і Пілат" (1890, Третьяковська галерея, Москва).

Вибір між Добром і Злом — світоглядно-етична проблема для митця і кожної людини. Людина як особистість і людська цивілізація функціонують на засадах Добра, співчуття, милосердя. Відомий математик В. Арнольд у праці "Теорія катастроф" сформулював принцип тендітності (крихкості) добра, згідно з яким для утвердження добра потрібна комбінація багатьох складових. І, навпаки, достатньо однієї негативної риси або дії, щоби виявилося зло.

Відтак важливо засобами мистецтва виховувати естетичну привабливість Добра, усвідомлення моральної сутності вчинку.

Культура і мистецтво становлять духовно-творче підґрунтя гуманітарно-ціннісного розгортання людської сутності. Це враховує об'єктивні тенденції акмеологічної (грец. акте — вершина, розквіт) оптимізації людського буття, оскільки для кожної людини важливо досягти успіху в різних галузях життєдіяльності. Акмеологія — нова галузь гуманітарної науки, яка досліджує найвищі досягнення людини (умови, закономірності, проблеми тощо) у процесі її життєвого шляху (М. Рибаков).

Процес соціалізації особистості суттєво оптимізує поєднання навчання і виховання з духовністю родинних традицій як актуальними формами комунікативної взаємодії поколінь.

Сім поколінь роду (за українською національною традицією) — й актуалізація історичної пам'яті, самоусвідомлення особистості у системі національної і світової культури.