Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - Заняття № 10. Неоромантичні мотиви й образи в романі К. Гамсуна "Пан"

План

1. Історія написання роману "Пан", своєрідність композиції. Сенс назви роману; роль міфологічного підтексту.

2. Тема і проблематика.

3. Особливості трактування теми кохання (образи Глана, Едварди, Єви, Мака, лікаря і барона). Сутність протиставлення кохання Едварди та Єви.

4. Природа і людина в романі. Функції пейзажу. Імпресіоністична техніка письма.

5. Кнут Гамсун і українська література: контактно-генетичні зв'язки й типологічні паралелі.

Завдання для підготовчого періоду

1. Зверніть увагу на поняття "лірична проза" та "імпресіоністичний психологізм".

2. Розгляньте "любовні трикутники", що формуються в романі. Які риси характеру виявилися у кожному з героїв?

3. Порівняйте лейтенанта Глана з роману "Пан" та Івана з повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". Що єднає цих героїв?

4. Які фантастичні образи супроводжували тему кохання в романі? У чому полягав їх символічний зміст?

Література

1. Гурдуз А. І. Норвегія - Україна: літературні зв'язки. Кнут Гамсун в Україні сьогодні. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005. - № 5. - С. 29-31.

2. Кузнецоеа Л. К. Кнут Гамсун "Пан". Система уроків. // Зарубіжна література. - 2004. - № 32. - С. 12-14.

3. Рогозинський В. В. "Згідно з якими зірками жити..." До вивчення роману Кнута Гамсуна "Пан" // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005. - № 5. - С. 27-28.

4. Нагибин Ю. Син про батька // Книжное обозрение. - 1991. - 13 грудня.

5. Побейко Г. На родине классиков Скандинавии // Библиотекарь. - 1990. - № 12.

Інструктивно-методичні матеріали

А. Чехов назвав норвезького письменника Кнута Гамсуна "натхненним співцем кохання", який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм найкращим романом "Пан" (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до голосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою. К. Гамсун концентрував увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звинувачення й образи зробили неможливим союз двох сердець. Роман написаний у той час, коли письменник, перебуваючи в еміграції, опинився у Парижі. Автор довго думав, як назвати роман. Спершу дав йому назву "Едварда", за ім'ям головної героїні. Але коли книга була вже готова до друку, Гамсун вирішив, що назва "Едварда" не відповідала змісту твору і тому повідомив видавцеві нову назву - "Пан".

У XX ст. і на початку XXI століття спостерігався підвищений інтерес до міфу з боку письменників, філософів, психологів, соціологів. Я. Поліщук зазначив, що міф - "універсальний, культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте у кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архітипів". Міфологічний фактор у літературі обумовлений перш за все процесами свідомої авторської міфотворчості. Філософсько-міфологічний аспект роману "Пан" відчутний вже в назві твору, і це дало змогу авторові синкрезувати культуру і міфологізувати картини світу.

У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Пан, хоч і був одним з найдавніших богів Греції, не досить вагома персона. Поступово він втратив свій первісний характер і став богом - покровителем усієї природи. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулася тікати, бо той мав цапині ноги та роги і довгу бороду. Але його батько, Гермес, зрадів народженню дитини, узяв його на руки і підніс на світлий Олімп, де всі боги гучно вітали Пана і сміялися, дивлячись на нього.

Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почули німфи її чудові звуки, одразу юрбами поспішали до нього, і незабаром веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив танцювати з німфами. Коли він розвеселявся, неабиякий галас зчинявся у лісах, по схилах гір: весело грали німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Опівдні він ішов в гущавину лісу, щоб відпочити. Саме тоді небезпечно його турбувати: Пан запальний і міг в гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панічний страх. Траплялося, що бог усьому війську вселяв такий страх і примушував чимдуж тікати. А коли Пан не гнівався, то він милостивий і добродушний.

Пан - втілення стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв роману: в Глані, Едварді, Єві. Схожість Глана з Паном виявився в тому, що він мав майже безмежну владу над жінками, їхніми серцями.. Важкий "звіриний" погляд приваблював до нього жінок. На міфічного Пана герой схожий тим, що обидва вони злилися в одне ціле з природою. Стрімкі пориви душі Глана часто не можна було збагнути, і автор підкреслив, що не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сиділо невгамовне божество - Пан.

Провідною темою у романі стала тема кохання, яке постала у творі як непереборна сила, що не піддавалася контролю розуму, не знала перешкод і не визнавала жодних обмежень.

Ідея твору: люди не прислухаються до голосу природи та розуму і руйнують почуття і стосунки між собою. Роман складний за проблематикою. Він порушив філософські та морально-етичні проблеми: у чому сенс людського буття; що таке щастя, людина і природа. Гамсун, відомий у світовій літературі як поет кохання, зобразив нові відтінки любовного почуття. Саме влада кохання визначила стосунки і вчинки героїв.

Розповідь у романі "Пан" йшла від головного героя. Це своєрідні записки про те, що сталося з ним декілька років тому. Описане в романі й розказане Гланом сприймалося як гімн красі світу і велика людська трагедія водночас.

Сюжет роману, на перший погляд, нескладний. Лейтенанта Глана, що жив відлюдником у лісі, кохали дві жінки - Єва та Едварда, він теж любив їх, не знаючи, кому надати перевагу. Стихія кохання захопило всіх трьох героїв. Як будь-яка природна стихія, кохання стало небезпечним і, наче міфічний Пан, вимагало жертв.

Лейтенант перебував у тому віці, коли молодість минула, на зміну їй прийшла зрілість. Він жив далеко від людей зі своїм вірним другом псом Езопом. Героєві нудно серед людей, що збиралися для розваг у будинку місцевого багатія - торгівця Мака. Для Глана ліс - не просто куточок природи. Тільки в лісі він відчував себе сильним, тут міг жити справжнім життям, відчувати його красу. Природа заполонила душу, але не переборола його почуття до Едварди. Перша зустріч із дівчиною сталася під час бурі. Тоді їй було років 16, і вона одразу підкорила серце чоловіка. Його любовні історії не обмежувався стосунками з Едвардом. Під час зустрічі пароплава він познайомився з Євою, молодою одруженою красунею. Автор говорив, що було щось особливе у важкому звірячому "погляді" Томаса, що, наче магнітом, вабило до себе жінок, і щира душею Єва, наче метелик, прилетіла на світло, не відчуваючи небезпеки. Для молодої жінки це було перше сильне, бурхливе почуття, якому вона повністю віддала. З покірної домашньої рабині вона перетворилася на особистість, відчувала свою гідність і незалежність, її почуття безмежне, вона нічого не вимагала від коханого. Планові було приємно відчувати її турботу, його душа біля Єви просто відпочивала і набиралася сил. Але весь час він думав про Едварду.

Обидві жінки кохали Томаса Глана, але кожна по-своєму. Глан часто зустрічав Єву із сільським ковалем, думаючи, що то її батько. Лише напередодні смерті жінки дізнався, що коваль - то її чоловік. Єва загинула під час вибуху міни, яку заклав Глан, щоб відзначити від'їзд Едварди грандіозним феєрверком. Міну підірвав пан Мак, сподіваючись, що загине Глан.

Едварда також кохав Глана. Але пояснити їхні стосунки складно. Вона майже не бувала сама, її весь час хтось супроводжував. Це дратувало Томаса, а він, у свою чергу, дратував Мака, який помітив, що між ним і його дочкою виникли почуття. Едварда не така гарна, як Єва, Глан її покохав не за красу, а за душу. Дівчина відвідувала його сторожку, і після розставання юнак відчував себе спустошеним і самотнім. Ревнощі супроводжували його пристрасне кохання і штовхали на неймовірні вчинки. Едварда теж часто нерозсудлива. Освідчившись Гланові у коханні, вона вирішила вийти заміж за барона. Непередбачуваність їхніх дій можна пояснити експресивністю характерів. Навіть у ті хвилини, коли душі їхні готові відкритись одна одній, щось стримувало їх.

На перший погляд, Едварда занадто примхлива, манірна. Але вона чекала від кохання чогось незвичайного й тому не змогла оцінити почуття Глана. Домінуюча тема "кохання - страждання" досягла свого апогею в епізоді прощання Едварди і Глана.

Фінал роману "Пан" відкритий, але в новелі "Смерть Глана" (1893), своєрідному епілозі твору, автор логічно завершив сюжетну лінію. Цікаво, що новела була написана раніше за роман, тобто митець ще до створення "Пана" знав, чим закінчиться життя його героя.

Глан вирушив на полювання у далеку Індію. Там він одержав листа від Едварди з проханням повернутися до неї. Але для нього вороття назад нема. Він зробив усе можливе, щоб викликати у свого суперника ревнощі і лють. І той вбив героя.

"Коли руйнуються любовні стосунки, - руйнується світ," - писав Кнут Гамсун у своїх нотатках до роману "Пан".

Намагаючись розв'язати складну проблему відносин людини й природи, Кнут Гамсун підкреслив, що всі ми діти природи, а тому не можемо нехтувати одвічними законами єдності, мудрості, гармонії. Саме та людина, яка усвідомила її причетність до неосяжного океану природи, може бути і буде щасливою. Жодні здобутки цивілізації не замінять людині простих і щирих почуттів, які полонили її душу під час спілкування з природою. Саме тому письменник шукав непереборну силу кохання в таїнствах природи, таїнствах людської душі. Для Глана увесь світ був казкою. Він умів слухати природу, уловлювати її тиху музику, усім серцем відчувати свою єдність з нею. Природа заполонила душу Томаса, а не переборола його почуття. Він лише у лісі міг бути самим собою, жити повноцінним життям, відчувати його красу, тому він змінив військову форму на "одяг Робінзона" і жив у хижці разом зі своїм собакою Езопом. Світ цивілізації герой сприйняв як недосконале, штучне відображення світу природи. Він "тішився запахом коріння й листя, запахом соснової живиці", і ніщо не бентежило його душу.

Імпресіоністичний психологізм - головна стильова ознака імпресіоністичної техніки письма. Дослідник Георг Брандес зазначав, що Кнут Гамсун "відтворив душевний кінематограф" завдяки нечуваному психологічному імпресіонізму. Не всі події у творі можна назвати вмотивованими і логічними (вбивство Томасом Гланом свого вірного друга - собаку Езопа). Мотивація цього вчинку не лежала на поверхні тексту, герой діяв за внутрішнім передчуттям, миттєвим враженням.

В образі Глана знаходимо риси неоромантичного героя. Це мужня людина, яка протистояла суспільству (відчужений від людей, самотній), йшла на ризик, потрапляла у незвичайні обставини і намагалася їх подолати.

Внутрішні зв'язки можна простежити між романом "Пан" Кнута Гамсуна та повістю "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського. І для норвезького, і для українського письменників Пан (Чугайстер) - це уособлення сил природи. Він сприймався як символ єднання людини з природою, що навчив людину бачити прекрасне, що завжди допомагав зберегти душевну рівновагу. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця - все дихало первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з красою гірських пейзажів, Іванові Па-лійчуку довго не вдавалося. Але після зустрічі з богом лісів - Чугайстром, - яка і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Український письменник у своїй повісті прагнув відтворити оригінальне міфологічне світосприйняття гуцулів, показати їхнє, овіяне казковістю, міфами і повір'ями життя. Іван Палійчук став частиною природи, адже з дитинства "знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий Чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. ... Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, що співають пісень, вигадують байки і молитви...". Тобто, вже з раннього віку свідомість Івана була "налаштована" на сприйняття міфологічного досвіду, виробленого гуцулами протягом багатьох віків. Він чув голоси предків, зростав в атмосфері міфу карпатських лісів та полонин. Ставлення Івана до міфологічного світу змінилося після смерті Марічки. Страх перед демонічними силами витіснив завдяки великій силі кохання, яке він втратив зі смертю коханої. Тому Іван рятував нявку-Марічку, граючи Чугайстрові пісню, яку підслухав у щезника.

Український та норвезький митці у своїх творах через внутрішній світ людини відтворили карпатську міфологію, яка поєднала в собі язичницькі та християнські вірування та античний міф про Пана. Неповторного колориту творам надали "постаті міфологічних істот - уособлень надприродної сили", матеріалізація яких у "Тінях забутих предків" виступила як "Суб'єкт спілкування у відносинах з героєм", а в "Пані" - як "об'єкт спостереження героя над цим світом".

Слушною буде фраза, взята із роману українського письменника-сучасника Валерія Шевчука з його роману "Горбунка Зоя": "Любов між особами різної статі - це не мир, а війна, взаємне завоювання і поборювання, саме тому на цьому полі відбувається стільки трагедій: інколи таке змагання ведеться не на життя, а на смерть... і така війна в деяких людей стає смислом їхнього існування, тобто вони на цьому полі ніби воїни-професіонали". Український письменник трактував проблему любові подібно до того, як її показав і норвезький романіст Кнут Гамсун. Спільне у цих двох письменників те, що вони відобразили пристрасть, деякою мірою агресивність, безконтрольність почуттів, трагізм стосунків між людьми, а усе це притаманне літературі модернізму. Кохання у Гнута Гамсуна було коханням-стражданням, коханням - "грою", війною між особами різної статі, що не схоже на боротьбу за якісь ідеали або уподобання, це "втеча" від себе, тому Валерій Шевчук назвав цю ситуацію війною "воїнів-професіоналів".

Багато спільного з Кнутом Гамсуном у трактуванні проблеми любові можна знайти у Лесі Українки, яка у своїй відомій поемі "Лісова пісня" писала: "Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал - воно кипить, а стріне холод - стає мов камінь"

Почуття головного героя роману Кнута Гамсуна лейтенанта Глана, описані в розділі "Смерть Глана", можна порівняти з душевним станом ліричного героя Олександра Олеся:

Ні, забуття не дасть мені й сама природа...

Нехай вона і дивна, й молода,

Але її краса і врода

Твою красу і вроду нагада.

До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі.

Але мені згадаються в той час

Твої і ласки, й руки білі,

Що на плечах моїх були не раз.

Я втік би в темний гай, що слухать як шепоче

До листу лист і до квіток трава,

Але шептала й ти в зимовій ночі

Мені колись шовковії слова.

Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі,

куди і сяйво зір не доліта,

Але і там вже власне сонце світе

І знов воно про тебе нагада.