Інфраструктура товарного ринку - Бєлявцев М.І. - 7.1. Суть виробничої діяльності у сфері обігу

7.1. Суть виробничої діяльності у сфері обігу

Концепція маркетингу припускає орієнтацію економіки на повніше й ефективніше задоволення споживчого попиту за рахунок розвитку необхідних сервісних послуг та орієнтацію на них споживачів.

Частка послуг у валовому національному продукті розвинених індустріальних країн сьогодні сягає понад 2/3 загального обсягу, а число тих, що працюють у сфері послуг, досягло 77% загальної кількості зайнятих.

Широке надання сервісних послуг є основним чинником, що визначає кінцевий результат ефективного функціонування виробництва та обігу.

Поняття »послуга» має два значення:

1) дія, що приносить користь іншому;

2) господарські зручності, що надаються кому-небудь. Надання послуг поступово перетворюється на самостійний

вид діяльності комерційно-посередницьких структур, які за своєю спрямованістю можна поділити на дві великі самостійні групи:

1) послуги, що направлені на індивідуальне споживання і звичайно надаються юридичними особами;

2) послуги, що направлені на індивідуальне кінцеве споживання і надаються, як правило, фізичним особам.

З цього виходить, що послуги є об’єктом комерції і розглядаються як конкретний товар, що виливає на результати економічної корисної діяльності комерційної фірми. Чим вища якість послуг, тим більшу корисність (дохід) вони приносять фірмі, яка надає їх.

Згідно зі стандартом ISO 8402-86 якість послуги визначається як сукупність її властивостей і характеристик, які надають їй здатність задовольняти обумовлені потреби.

Склад і види торговельних послуг можуть бути найрізноманітнішими, виходячи з умов руху товару й інформаційно-комерційного обслуговування учасників ринкових відносин.

При цьому діяльність оптових підприємств, крім функцій реалізації товарів, включає широкий спектр послуг, оплачуваних як постачальникам-виробникам товарів, так і підприємствами роздрібної торгівля та іншими споживачами.

Послуга як товар, має характерні відмінні риси:

1) невловимість, невідчутність або нематеріальний характер;

2) нерозривність виробництва і споживання послуги, тобто на відміну від товарів, послуги не можна виробити про запас, їх можна реалізувати в основному при появі замовлень клієнтів;

3) неоднорідність, або неоднакова якість виконання послуг, пов’язана з кваліфікацією працівників чи ж з відсутністю конкуренції, недоліком функціонування системи зв’язків з громадськістю;

4) незбережуваність.

Виробнича діяльність у сфері обігу зв’язна з наданням послуг технологічного характеру, так званих виробничих послуг. До цих послуг належать всі операції, направлені на підвищення ступеня технологічної готовності матеріально-технічних ресурсів до виробничого споживання.

Стосовно продукції виробничо-технічного призначення виробничі послуги включають:

1) нарізку та розкрій сортового та листового прокату чорних і кольорових металів, труб, кабельних виробів, довгомір-них гумотехнічних виробів;

2) нарізку та розкрій паперу, картону, неметалевих матеріалів, рулонних матеріалів;

3) виготовлення та розмноження бланків, форм, схем та інших форм документації і звітності;

4) розфасовку, дозування та спеціальну упаковку сипких продуктів, рідин, штучних виробів;

5) підбір комплектів продукції за замовленнями споживачів.

Надання оптовими посередниками послуг виробничого характеру сприяє зниженню відходів промислової продукції після попередньої переробки, а також призводить до зосередження цих відходів у сфері обігу, що в свою чергу дозволяє більш оперативно використовувати їх як додаткові ресурси для реалізації споживачам.

Не маючи в своєму розпорядженні відповідного устаткування для розкрою та нарізки металу, дрібні споживачі вимушені одержувати металопродукцію зі складів оптової фірми в кількостях не менше одного стандартного листа, однієї балки, одного швелера тощо. Якщо ж споживачі мають можливість користуватися послугами оптової фірми з попереднього розрізання металопродукції, необхідність в утворенні запасів металів на складах в колишніх розмірах відпадає. Надання послуг споживачам, поза сумнівом, вигідне і для оптових підприємств. Адже діяльність з надання споживачам послуг є рентабельною. Ці послуги мають попит, перш за все, у дрібних і середніх промислових підприємств і організацій невиробничої сфери.

Користуючись послугами виробничого характеру, споживачі дістають можливість:

1) скоротити потребу в чисельності, а у ряді випадків і вивільнити виробничих робітників, зайнятих заготовчими операціями;

2) зменшити витрати на підготовку матеріальних ресурсів до споживання;

3) зменшити виробничі запаси продукції за рахунок отримання її дрібнішими партіями в підготовленому вигляді;

4) заощадити складські площі, відведені під зберігання продукції;

5) зменшити відходи продукції за рахунок раціональніших методів її обробки та концентрації у сфері обігу.

Розвиток послуг з підготовки продукції до виробничого споживання залежить від обсягу складських постачань і умов заготовчих виробництв у споживачів, що знаходяться в районі діяльності оптового підприємства.

Початковими даними при визначенні потреби в послугах виробничого характеру є:

1) число укрупнених груп і кількість споживачів, розташованих в районі діяльності оптового підприємства;

2) замовлення споживачів із вказівкою обсягу і виду послуг на продукцію в специфікованому вигляді.

Основним способом отримання інформації для визначення потреби у виробничих послугах є анкетне опитування споживачів.

Початковими даними для визначення структури та розміру витрат, що підлягають включенню в калькуляцію собівартості відповідного виду послуг, є наступні:

1) склад операцій і робіт з виконання послуг виробничого характеру;

2) склад виконавців цих робіт і необхідних технічних засобів;

3) обсяг робіт з надання окремих видів послуг;

4) вибір калькуляційної одиниці;

5) нормативи праці та матеріалів.

Собівартість послуг виробничого характеру формується на основі наступної номенклатури калькуляційних статей витрат:

1) допоміжні матеріали (витрати на технологічні та допоміжні матеріали, використовувані при виконанні робіт з надання послуг. Технологічні матеріали - кисень під час нарізки металів; допоміжні - пакувальний папір, шпагат, етикетки та ін.);

2) основна і додаткова заробітна платня виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування;

3) паливо й енергія на технологічні цілі;

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування;

5) цехові витрати (зарплата апарату управління цеху або дільниці, амортизація та витрати на зміст будівель і споруд за-гальноцехового призначення, витрати на поточний ремонт будівель та ін.);

6) загальногосподарські витрати.

Доходи оптових підприємств від виконання послуг з підго-. товки продукції до виробничого споживання формуються за рахунок платежів, що стягуються із споживачів продукції у вигляді цін (тарифів), а за відсутності їх - на підставі калькуляції вартості цих робіт.

Прибуток від надання послуг з підготовки продукції до виробничого споживання визначається як різниця між сумою одержуваних доходів за послуги даного виду та собівартістю.

Рентабельність щодо послуг визначається як відношення прибутку, одержаного від послуг з підготовки продукції до виробничого споживання, до собівартості.

Ціни на послуги з підготовки продукції до виробничого споживання визначаються з розрахунку на калькуляційні одиниці, прийняті для планування та обліку собівартості окремих видів послуг. Застосування калькуляційних одиниць поєднується з диференціацією цін за кожним видом послуг.

Характер диференціації цін на різні види послуг визначається обсягом і складністю робіт з виконання конкретних замовлень споживачів. Наприклад, ціна розкрою та нарізки 1 т листової сталі диференціюється з урахуванням її товщини та довжини розкрою; різних профілів прокату - з урахуванням кількості виконуваних розрізів та їх товщини (діаметру); паперової продукції - з урахуванням щільності паперу та розмірів нарізуваних листів. Ціна розфасовки 1 т сипких і рідких продуктів встановлюється з урахуванням дози розфасовки, а підготовки 1 км кабельної продукції до виробничого споживання -з урахуванням діаметру дротів, кабелів і кількості виконуваних розрізів, характеру виконуваних операцій (нарізка на мірні довжини; нарізка та закладення кінців дротів і кабелів і т. д.).

Для розробки цін, диференційованих за цими ознаками, всі замовлення, що робляться споживачами на даний вид послуг, розбиваються на декілька ціннісних груп, для кожної з яких встановлюється своя ціна.

Кількість ціннісних груп залежить від міри трудомісткості виконання замовлень споживачів за даним видом послуг.

Трудомісткість виконання послуг зі всіх замовлень споживачів визначається підсумовуванням затверджених (проектних) норм робочого часу (у годинах) для виконання планового обсягу робіт та операцій з розрахунку на встановлену калькуляційну одиницю послуги.

На основі даних про трудомісткість виконання одиниці послуги визначаються межі диференціації цін. Для цього всі замовлення споживачів, що розрізняються технічними параметрами продукції, що допрацьовується, обсягом і складом виконуваних при цьому операцій, ранжируються у порядку зростання питомої трудомісткості, за якою диференціюються ціни.

Кількість ціннісних груп формується так, щоб трудомісткість сусідніх груп відрізнялася не більше ніж у 1,5 разу.

Для визначення меж, а, отже, і складу ціннісних груп при встановленні диференційованих цін, мінімальну трудомісткість замовлення множать на коефіцієнт коливання трудомісткості. Одержаний результат визначає першу ціннісну групу послуги, в яку включаються всі види замовлень, що мають меншу або рівну трудомісткість. Наступні види замовлень на виконання послуги, що мають велику трудомісткість, служать початком іншої ціннісної групи, склад якої, як і всіх подальших, визначається аналогічно.

За кожною ціннісною групою розраховується середня трудомісткість, виходячи з рівня трудомісткості окремих видів замовлень, що входять до даної групи, і планованого обсягу послуги.

При визначенні диференційованих рівнів цін на послуги питому собівартість і ціну знаходять тільки за базовою ціннісною групою замовлень - тією ціннісною групою, трудомісткість виконання робіт за якою близька до середньої трудомісткості даної послуги.

Щоб розрахувати собівартість одиниці послуги з базової групи, обсяг послуг з решти груп замовлень переводиться за допомогою коефіцієнтів відносної трудомісткості в так званий розрахунковий обсяг послуг. Для цього плановий обсяг послуг з кожної ціннісної групи множиться на відповідний коефіцієнт трудомісткості, який визначається як відношення середньої трудомісткості виконання послуги з кожної ціннісної групи до її величини щодо базової групи.

Собівартість одиниці послуги визначається часткою від ділення суми витрат за всіма калькуляційним статтями на розрахунковий обсяг послуги.

Ціна послуги з підготовки продукції до виробничого споживання визначається як сума питомої собівартості та розміру прибутку. Якщо на даний вид послуги розраховуються диференційовані ціни за групами замовлень споживачів, а калькуляція собівартості та прибутку здійснюється лише за базовою групою, то ціна одиниці послуги з кожної з решти націночних груп може бути визначена множенням відповідного їй коефіцієнта трудомісткості на ціни послуги з базової групи продукції.