Інфраструктура товарного ринку - Бєлявцев М.І. - Розділ 12. ЛІЗИНГ

12.1. Суть лізингової діяльності

В умовах переходу до ринкових відносин, коли в розвитку економіки посилюється дія чинника невизначеності, особливий інтерес викликають нетрадиційні форми господарювання. До їх числа належить оренда. Одним з різновидів орендних операцій є лізинг - порівняно нова область підприємницької діяльності, що одержала інтенсивний розвиток на Заході в 50-і роки XX ст.

Термін »лізинг» (від лат. »орендувати, здавати в наймання») увійшов у вжиток в останній чверті XIX ст., коли в 1877 р. телефонна компанія »Белл» ухвалила рішення не продавати телефонні апарати, а здавати їх в оренду.

У багатьох роботах зарубіжних авторів, присвячених лізингу, можна зустріти цитату з »Риторики» Аристотеля про те, що < багатство є не володіння майном на основі права власності, а право на користування ним». Предметом лізингу в XIX ст. були залізничні вагони, що здавалися окремим компаніям власникам шахт для перевезення вугілля. Проте дійсно поширеним явищем лізинг став у США. Перша незалежна лізингова компанія »Юнайтед Стейтс Лізинг Корпорейшн» була створена у Сан-Франциско в 1952 р. На частку США припадає половина обороту товарів, що постачаються за лізингом. У 1993 р. 58% реалізованого устаткування отримувалося в США на умовах лізингу. США відкрили свої філіали в Канаді, Великобританії, Франції та інших країнах. До середини 80-х років із загального обсягу лізингових операцій близько 15% здійснювалося за кордоном. За допомогою лізингу за кордоном реалізується близько 80% ПЕОМ, значна частина літаків, устаткування для хімічної промисловості. Оскільки на умовах лізингу можна одержати практично будь-який товар, набула широкого поширення довгострокова оренда робочої сили.

Лізингові операції на ринках Великобританії набули поширення після створення в 1960 р. сумісної лізингової компанії »Меркантайл лізинг компаній (80% капіталу належало англійським підприємцям, а 20% - американській компанії »Юнайтед Стейтс Лізинг Корпорейшн»). Але швидке зростання лізинг одержав після 1970 р., коли урядом були введені податкові пільги. Податкова інвестиційна пільга не була безвідплатною, вона поверталася назад через податки на орендні платежі, проте, надавала безпроцентну позику, яка дорівнювала 52% вартості майна, що відбивалося і на вартості лізингу для орендаря.

Подальшому розвитку лізингу сприяли процеси оновлення промисловості, що почалися в економіці Великобританії, і, перш за все, на денаціоналізованих підприємствах. До початку 70-х років у Великобританії існувало вже 14 лізингових фірм, що об’єдналися в Британську асоціацію лізингу устаткування. До 1993 р. кількість членів асоціації досягла 88.

Якщо спочатку найбільша частка лізингових контрактів британських фірм припадала на традиційні машинобудівні галузі (суднобудування, літакобудування, виробництво устаткування для переробки сировини), то в 80-х роках акцент змістився на контракти у галузі новітніх технологій і сервісу. Зараз у споживанні лізингових послуг оброблювальна промисловість має частку 30-40%; сфера торгівлі та послуг -25-30%; транспорт, зв’язок та інші галузі - 10-20%. Значними залишаються обсяги лізингових контрактів на автомобілі і спортивне устаткування. Найбільшою популярністю користуються операції з фінансового лізингу на 4-5 і 7-10 років. На 4-5 років контракти з лізингу укладають на ПЕОМ, сервісне, торгове устаткування, а на триваліші терміни - на верстати, конвеєрні лінії, вантажні автомобілі. Строком на 10-12 років і більше контракти укладають на лізинг суден, нафтогазовидобувного устаткування, будівель.

Як і в США, практика лізингу в Японії охопила найбільш провідні галузі - електроніку, виробництво ПЕОМ, робототехніку.

З 1961 по 1969 р. були створені основні лізингові компанії, які об’єднали торговельні підприємства, банки, юридичні служби. До початку 90-х років понад 14% машин і устаткування в Японії потрапляло до споживачів завдяки лізинговим операціям. Усього лізинговими послугами користуються понад 60% японських промислових, транспортних і сервісних компаній.

В Японську лізингову асоціацію входить понад 200 фірм. Є також декілька сотень фірм, для яких лізингова діяльність є однією з основних. На ці фірми припадає приблизно 80% всіх лізингових операцій в країні. Крім них, фінансовим лізингом займається ще близько 2000 компаній (торговельні та страхові компанії, банки довгострокового кредитування).

В останні 8-10 років основними об’єктами лізингових контрактів у Японії були ПЕОМ і устаткування, що належить до них. Так, на інформаційні системи доводиться понад 30% загальної суми контрактів японських лізингових фірм. Високими темпами розвиваються лізингові операції з постачання новітніх технологій, а також у сервісі.

Важливим напрямом у лізинговій практиці Японії є міжнародний лізинг, здійснюваний головним чином через закордонні філіали провідних лізингових компаній. Лізинговий капітал Японії проникнув до Латинської Америки, Західної Європи і навіть до США.

Орендно-фінансовою діяльністю у Франції почали займатися спеціалізовані фінансові компанії, що частково знаходяться під контролем іноземного капіталу. Перша французька лізингова компанія »Локафрано» була створена в 1967 р. Одержав розвиток і розвивається лізинг літаків і вертольотів, судів і барж, підйомно-транспортного устаткування, контейнерів, обчислювальної техніки, великого промислового устаткування. Кількість спеціалізованих лізингових компаній у Франції порівняно невелика - до кінця 80-х їх було 46, серед них 8 найбільших компаній контролювали близько 60% всього французького лізингового бізнесу.

Французькі фірми досить чітко спеціалізуються за трьома видами лізингової діяльності:

• лізингу окремих машин і устаткування;

• лізингу нерухомості;

• лізингу на замовлення держустанов Франції.

Серед споживачів провідне місце займає оптова та роздрібна торгівля (склади, торговельні центри, магазини »на колесах»), підприємства оброблювальних галузей промисловості.

Відомо, що економіка ФРН вважається в Західній Європі зразком стійкого розвитку. Чималу роль у цьому відіграв стабільний лізинговий бізнес. Використання лізингу почалося з початку 60-х років минулого сторіччя. Діяльність німецьких лізингових фірм здійснювалася таким чином. Мінімальний термін, на який здавалося в оренду устаткування, складав 36 міс. Максимальний термін визначався, виходячи з 90% придатності до виробничого використання устаткування, що здається в оренду. Первинний внесок коливався від 20 до 40% вартості устаткування, що орендується. Решта суми виплачувалася рівними частками по місяцях до закінчення терміну оренди. Передбачалося також, що орендар після закінчення терміну оренди може придбати в повну власність устаткування, що орендується.

Лізингові фірми ФРН розвивають досить велику активність за межами країни, особливо у Франції, Італії, Іспанії. У ФРН існує безліч лізингових компаній, які входять до німецької лізингової асоціації. На початок 1983 р. у ФРН було зареєстровано 685 лізингових компаній - друге місце після США. Проте вартісні обсяги лізингових операцій значно нижчі, ніж у США.

Серед чинників конкурентоспроможності лізингових послуг можна виділити наступні:

1) цінові чинники;

2) чинники, пов’язані з якістю;

3) інші чинники.

1. Цінові чинники. Включають такі показники, як:

• ціна устаткування, що передається в лізинг;

• величина відсотка, що стягується лізингодавцем з основного боргу лізингоотримувача;

• податковий режим країни лізингодавця;

• можливість комерційної реалізації устаткування після закінчення терміну лізингу;

• співвідношення курсів національних валют і державних субсидій.

2. Чинники, пов’язані з якістю. В даному випадку мається на увазі надання в оренду не тільки якісної техніки, але і якість послуг, що надаються лізингодавцем. Під послугами мають на увазі здатність лізингодавця суворо дотримуватися умов лізингового договору, лізингове »ноу-хау», можливість оперативної мобілізації фінансових ресурсів для виконання операцій, що забезпечує глибоке реагування на зміну кон’юнктури, а також якість і повноту допоміжних послуг - профілактику устаткування, консультації, ремонту і т. д.

3. Інші чинники. Серед них можна виділити:

1) конкурентоспроможність самого устаткування, що здається в лізинг;

2) торгово-політичний режим у відносинах між країною-лізингодавцем і країною-лізингоотримувачем;

3) податковий і правовий режим підприємницької діяльності країн-учасників.

Закон України »Про лізинг», прийнятий 13 січня 1998 р., визначає поняття лізингу, а також загальні правові й економічні принципи його здійснення в Україні.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка направлена на інвестування власних або залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця або отримується ним у власність за дорученням і згодою з лізингоотримувачем у відповідного продавця за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

У підприємства, яке хоче одержати для свого оснащення яке-небудь устаткування, є для цього дві можливості:

1. Покупка - за рахунок власних коштів (за наявності необхідної ліквідності) або за рахунок позикових коштів (кредитне фінансування).

2. Оренда. В цьому випадку виникає проблема знайти того, хто це устаткування має в своєму розпорядженні і в той же час готовий здати його в оренду, по можливості, на довготривалій основі. Подібна операція може бути пов’язана з великими труднощами, оскільки підприємство, що торгує подібним устаткуванням, орієнтується, як правило, на продаж, а не на оренду своєї продукції. Вихід з цієї ситуації полягає в пошуку того, хто був би готовий купити устаткування на користь третьої особи з тим, щоб здати його оренду останньому.

Завдання лізингової фірми полягає в тому, щоб купувати вироби, потрібні клієнтам, і здавати їх цим клієнтам в оренду на заздалегідь узгоджений термін за відповідну платню. В результаті лізингоотримувач у кінці узгодженого терміну служби об’єкта лізингової операції звичайно набуває його у власність. Можливе також повернення об’єкта лізингодавцю або продовження терміну дії лізингового договору.

З економічної точки зору відбувається те ж саме, що і при покупці у кредит. Що ж таке лізинг - орендний договір чи договір про надання кредиту?

У цілому можна сказати, що лізинг є договором особливого роду, в якому поєднуються елементи обох вищезгаданих типів договорів.

Найбільш характерні відмінності між лізингом і схожими формами фінансування - орендою, кредитом покупцю, фінансовим кредитом - полягають у наступному.

При отриманні об’єкта в користування лізингоотримувач приймає на себе обов’язки, пов’язані з правом власності (ризик випадкової загибелі, технічне обслуговування), хоча лізингодавець продовжує залишатися власником об’єкта лізингу. Загибель або неможливість використовувати надалі об’єкт лізингової операції не звільняє лізингоотримувача від обов’язку погашати борг. На відміну від орендаря, лізингоотримувач виплачує лізингодавцю не щомісячну плату за право користування об’єктом, а повну суму амортизаційних відрахувань.

При розрахунку виплат за лізингом враховується купівельна ціна об’єкта, термін, на який укладено лізинговий договір, залишкова вартість і процентна ставка. При розрахунку за оренду розмір виплат значною мірою залежить від ринкової кон’юнктури. При лізингу існує практика отримання об’єкта після закінчення терміну дії договору у власність лізингоотримувача за наперед узгодженою купівельною ціною. При цьому потрібне укладення окремого договору.

При кредиті покупцю фінансуюча установа має право власності на об’єкт, що фінансується, до повного погашення боргу, інакше кажучи, в цей період позичальник не має права перепродувати об’єкт. При виплаті останнього внеску право власності переходить до позичальника.

При лізингу лізингоотримувач завжди може вважатися власником об’єкта, навіть після виплати і закінчення терміну дії договору.

При лізингу і кредиті, що надається покупцю, є істотна відмінність у становищі лізингоотримувача і позичальника відносно до власності на об’єкт.

Позичальник, набуваючи об’єкту у кредит, отримує довічне право користування, яке після сплати всіх належних внесків переходить у право власності.

Лізингоотримувач на період дії договору має не довічне, а виключне право користування.

При покупці у кредит не вимагається уточнення умов використання об’єкта, і весь додатковий прибуток від використання у кредит об’єкта належить позичальнику.

Лізингоотримувач має право на отримання додаткового прибутку тільки тоді, коли про це прямо мовиться в договорі.

З точки зору бухгалтерських розрахунків, позичальник, на відміну від лізингоотримувача, вважається покупцем. Він розглядає свою покупку як власне капіталовкладення і відображає вартість придбання об’єкта у статті »основний капітал» з тією тільки різницею, що виплати проводитимуться в рахунок кредиту і відносяться на балансову статтю витрат.

У цьому відношенні лізингові договори є так званими незавершеними операціями. Об’єкт лізингової операції може зараховуватися на баланс лізингоотримувача з відміткою, що він узятий в лізинг (при фінансовому лізингу), або може залишатися на балансовому рахунку лізингодавця з указівкою, що це майно передане в лізинг, а зараховуватися на позабалансовий рахунок лізингоотримувача з указівкою, що це майно одержане в лізинг (при оперативному лізингу).

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, зокрема продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо). Об’єктами лізингу не можуть бути:

1) об’єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України »Про оренду державного майна»;

2) земельні ділянки та інші природні об’єкти.

У лізинговій операції, як правило, беруть участь три сторони:

1) лізингодавець - суб’єкт підприємницької діяльності, що надає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

• фінансово-кредитні установи;

• фінансові лізингові компанії;

• спеціалізовані лізингові компанії;

• філіали підприємств-виробників устаткування;

• державні і місцеві органи та ін.

2) лізингоотримувач - суб’єкт підприємницької діяльності, що одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

3) продавець лізингового майна - це можуть бути виробники устаткування і машин, торговельні фірми та інші особи.