Товарна інноваційна політика - Сумець О.М. - 4.2. Маркетингове забезпечення та вимоги стандартів і сертифікатів до якості продукції

Система якості має забезпечити створення продукту, котрий відповідає сучасним виробничо-технічним досягненням та вимогам споживачів. Відправні вимоги до проекту продукту, що отримані внаслідок маркетингових досліджень фіксуються в короткому описі. Крім цього, при формуванні вимог до проекту майбутньої продукції можуть враховуватися: о потреби й очікування споживачів та ринку;

o потреби й очікування інших зацікавлених сторін;

o співпраця з постачальником;

° взаємодія зі споживачем для забезпечення якісного проектування і розроблення продукту;

o зміни відповідних правових і регламентаційних вимог;

* міжнародні та національні стандарти; " промислові норми та правила.

Для розроблення проекту доцільно створювати тимчасові творчі колективи з провідних конструкторів, технологів, маркето-логів та інших фахівців підприємства. Порядок взаємодії підрозділів і виконавців, що беруть участь у проектуванні на різних етапах, визначається документами системи якості. Такими є програми, внутрішні регламенти підприємства, процедури, положення про підрозділи, посадові інструкції.

Основним відправним документом для проектування продукції є технічне завдання (ТЗ). Воно створюється за результатами виконаних науково-дослідних і експериментальних робіт, наукового прогнозування, аналізу передових досягнень вітчизняної та зарубіжної промисловості. У ТЗ встановлюються техніко-економічні вимоги до продукції, що визначають її споживчі властивості та ефективність застосування; вказується перелік технічної документації; розробляється порядок здавання та приймання результатів виконання ТЗ. Зміст технічного завдання визначають замовник і розробник. У певних випадках роль ТЗ може виконувати інший документ (договір, заявка замовника, контракт, протокол тощо), визнаний сторонами за такий, що має всі необхідні та достатні для виконання завдання вимоги. Незалежно від вимог споживача, розробник повинен звернути увагу на вимоги безпеки, охорони довкілля, а також на засадничі основи політики власного підприємства щодо якості. Додатково береться до уваги законодавство тієї країни, де передбачається використання продукції.

Розробник на підставі вимог ТЗ і стандартів, які стосуються даного виду продукції, створює необхідну технічну документацію, її можна поділити на вихідну, проектну, робочу, інформаційну. Вихідною документацією вважають ТЗ та короткий маркетинговий опис виробу. Проектною конструкторською документацією є технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект.

На етапі ескізного проектування обирають базові конструктивні рішення (загальні принципи побудови і дії виробу). Ескізний проект повинен мати дані стосовно призначення, основних параметрів та габаритних розмірів майбутнього виробу.

Під час створення технічного проекту здійснюється всебічне теоретичне й експериментальне опрацювання схем та конструктивних рішень виробу, що проектується. На цьому етапі проводиться детальна перевірка різних варіантів виробу на макетах або спеціальних пристроях. Після закінчення цих робіт робиться висновок про якість майбутньої продукції.

Робочою документацією вважають суто робочу, конструкторську, технологічну, експлуатаційну та ремонтну. Інформаційна документація - це каталоги, звіти про патентні дослідження, експертні висновки, акти та протоколи випробувань. Інакше кажучи, конструкторський документ на виготовлення виробу - це кінцевий результат фундаментальних та прикладних досліджень дослідно-конструкторських розробок, інженерних і виробничих пошуків, знахідок, окремих винаходів. Невід'ємною частиною комплекту технічної документації є технічні умови (ТУ), вимогами до конкретних типів, марок, моделей продукції. У цьому документі знаходять відображення:

1) технічні вимоги, що визначають показники якості та експлуатаційні характеристики продукції (основні параметри та розміри, характеристики та властивості, комплектність, маркування, тип упаковки);

2) правила приймання;

3) методи контролю (випробувань, аналізу, вимірювань);

4) вимоги до транспортування та збереження;

5) вказівки щодо експлуатації;

6) гарантії постачальника.

Для запобігання запуску у виробництво ненадійної продукції під час проектування виробів здійснюється періодичний контроль, аналіз та оцінювання якості проекту. Стадії та етапи проведення періодичного контролю та оцінювання проекту залежать від новизни, складності, особливостей виробництва та застосування продукції. Оцінювання проекту в цілому здійснює замовник, якому розробник подає всі необхідні матеріали: технічне завдання, проект технічних умов або стандарту, конструкторську, технологічну та іншу технічну документацію, а також звіт про результати випробувань, інші матеріали, що підтверджують технічний рівень, конкурентоспроможність, безпечність та екологічність продукції, дослідні чи експериментальні зразки виробу. Отже, проектування і розробка продукту - це сукупність процесів, які перетворюють вимоги на задані характеристики, або на документований технічний опис продукції.

Після узгодження ТУ чи стандарту на продукцію починається освоєння її виробництва. У цей час виробник з допомогою розробника здійснює комплекс заходів з відпрацювання технології та підготовки персоналу для випуску продукції зі стабільними показниками якості. Обов'язково проводяться кваліфікаційні випробування зразків продукції першої промислової партії. Випробування повинні підтвердити, що відхилення основних параметрів продукції, спричинені технологією виробництва, не виходять за допустимі межі, тобто забезпечується необхідна якість виготовлення виробу.

Таким чином, система якості має передбачати:

1) планування робіт з проектування;

2) комплекс заходів із запобігання помилкам у проектуванні;

3) перевірку відповідності проекту вихідним вимогам;

4) періодичний аналіз всіх компонентів проекту;

5) аналіз готовності споживача до використання продукції;

6) контроль за змінами проекту;

7) повторні перевірки продукції.

Підготовка виробництва продукту має забезпечити впевненість, що технологічний процес в цілому та всі його окремі елементи здатні забезпечити виготовлення продукції відповідно до вимог технічної документації. Передусім, це стосується таких елементів виробництва, як обладнання, матеріали та комплектувальні деталі, технологічне оснащення та інструмент, виробничий персонал, допоміжні матеріали, технічна документація, виробниче середовище. Система має забезпечити управління всіма елементами виробництва, тобто постійне контролювання і приведення цих елементів у належний стан. Особливу увагу потрібно приділити виробничим процесам, які формують параметри продукції.

Управління виробничими процесами здебільшого спрямоване на забезпечення якості продукції під час її виготовлення. Для цього виробничі операції треба детально визначити та задокументувати у вигляді робочих інструкцій. Перевірку якості продукції, процесу, програмного забезпечення, матеріалів або виробничого середовища здійснюють у найчутливіших точках виробництва. Технологічні процеси перевіряються на придатність для виготовлення продукції згідно зі встановленими ТУ. Найбільший ефект досягається при застосовуванні статистичного регулювання технологічних процесів.

В окремих виробництвах великий вплив на якість мають такі допоміжні матеріали та засоби, як вода, стиснуте повітря, електроенергія і хімічні продукти. Усі ці матеріали також підлягають постійній перевірці. Останнє обов'язково стосується і стану виробничого середовища (температура, вологість, чистота).

Запускати у виробництво матеріали та комплектувальні вироби треба лише після перевірки їх на відповідність ТУ та стандартам. У процесі виробництва ресурси потрібно належним чином зберігати й захищати для підтримування їхньої функціональної придатності. Стабільність виробничого процесу забезпечується розробкою програми профілактичного технічного обслуговування.

Обов'язковими елементами системи мають бути контроль та випробування готової продукції, а також перевірка її виробництва. Систему орієнтують на використання статистичних методів контролю, під якими розуміють дії з вимірювань, аналізу, випробувань однієї або кількох характеристик продукції (послуги) і їх порівнювання зі встановленими вимогами. Система повинна забезпечити якість продукції також і при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт, зберіганні, перевезенні, монтажі виробів та їх компонентів. Для цього передбачаються необхідні ресурси та заходи:

o технічні консультації, навчання персоналу, який експлуатує складну техніку або виконує її профілактичне обслуговування та ремонт;

o своєчасне і в повному обсязі забезпечення запасними частинами тощо.

Слід зазначити, що найефективнішим засобом забезпечення якісної підготовки виробництва нового продукту є застосування інноваційних технологій.

Сертифікацією (від латинської мови certus - вірний та faciу - роблю) називають процедуру письмового засвідчення третьою стороною (уповноваженим чи акредитованим органом) відповідності продукції, процесу чи послуги заданим вимогам, атестації виробництва та системи якості.

Ця процедура може бути у формі декларації (заяви) виробника про відповідність продукції заданим вимогам або у вигляді сертифікації - письмового підтвердження третьою стороною відповідності продукції заданим вимогам.

Сертифікація визначає основні принципи, критерії та порядок перевірки і містить настанови з призначення, планування, здійснення та документування перевірок.

Перевірка якості - це систематичний та незалежний аналіз, що дає змогу визначити відповідність якості та її наслідків запланованим заходам. Перевірка якості застосовується до систем якості чи її елементів (процесів, продукції, послуг). Здійснюють перевірку аудитори з якості - особи, що мають відповідну освіту, кваліфікацію, несуть відповідальність за ділянки, що підлягають контролю. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з якості встановлені відповідними стандартами.

Системою якості називають сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Клієнтом з якості є особа чи організація, за клопотанням якої здійснюють перевірку. Клієнтом може бути споживач, виробник продукції, а також незалежна організація.

До завдань перевірки належать:

o відповідність елементів системи якості встановленим вимогам;

o визначення ступеня ефективності запровадженої системи якості;

o надання організації, що контролюється, змоги поліпшити систему якості;

o виконання нормативних вимог;

° одержання дозволу для реєстрації системи якості тощо.

У ДСТУ ISO 9001-2001 "Системи управління якістю. Вимоги" наведена модель системи, в основу якої покладено процес. Стандарти ДСТУ ISO 9004-1-95, ДСТУ ISO 9004-2-96, ДСТУ ISO 9004-3-98 і ДСТУ ISO 9004-4-98 становлять систему з управління якості та доповнюють один одного, але їх можна застосувати і кожен окремо.

Стандарт ДСТУ ISO 9001-95 стосується моделей забезпечення якості під час проектування, розробки, виробництва, монтажу, обслуговування, контролю готової продукції та її випробування.

Під час сертифікації продукції перевіряють також відповідність її вимогам нормативних документів, чинним законодавчим актам України та міжнародним і національним стандартам інших держав.

Найвищим національним органом з сертифікації в Україні є Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації

(Держстандарт України). Положення щодо державної системи сертифікації встановлені державними стандартами України (ДСТУ 3410-96, ДСТУ 3413-96 та ін.).

Очолює державну систему сертифікації Держстандарт України. До його складу входять науково-технічна комісія, науково-мето-дичний, інформаційний центр, центр зі стандартизації, метрології та сертифікації, органи зі сертифікації продукції, процесів і послуг; зі сертифікації систем якості; центри, лабораторії, що проводять випробування тощо.

Безпосередньо роботу з сертифікації продукції організовують і виконують органи зі сертифікації разом із лабораторіями, що проводять випробування, та аудиторами. Методичне та наукове керівництво всією роботою покладене на науково-методичний, інформаційний центр і центр зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Стандарти системи сертифікації УкрСЕПРО містять основні положення, визначають структуру та вимоги до органів сертифікації, порядок її проведення, вимоги до оформлення документації зі сертифікації продукції, порядок атестації виробництв, сертифікації імпортованої продукції, систем якості, об'єктів добровільної сертифікації тощо.

Обов'язкову сертифікацію здійснюють на підставі чинних нормативних документів для забезпечення відповідності продукції обов'язковим вимогам стандартів. До них належать вимоги з безпеки продукції, охорони здоров'я людей та довкілля. У країнах ЄС з цих вимог є чинні закони (Директиви ЄС), або відповідні стандарти, тому обов'язкова сертифікація повинна задовольняти відповідні вимоги. В інших країнах є законодавство щодо захисту прав споживачів, природи, довкілля, яке містить вимоги й до продукції. Тому й створюють системи обов'язкової сертифікації продукції для перевірки та підтвердження відповідності 'ц всім обов'язковим вимогам. Окрім цього, на державному рівні приймають перелік об'єктів та асортимент продукції, що підлягають обов'язковій сертифікації.

Добровільна сертифікація продукції здійснюється з ініціативи юридичних і фізичних осіб на підставі угод між замовником та органом добровільної сертифікації. Допускають здійснення добровільної сертифікації в системах обов'язкової сертифікації її органами. Нормативний документ, згідно з яким здійснюється добровільна сертифікація, визначається заявником, яким може бути виробник, постачальник, продавець і споживач продукції.

Переважно клопотання щодо проведення добровільної сертифікації подають спільно виробник і споживач продукції, що зацікавлені в розвитку торгівлі на підставі взаємно прийнятих угод.

На відміну від обов'язкової сертифікації, об'єкти та вимоги до них встановлені законодавством і стандартами. Об'єкти та вимоги добровільної сертифікації визначаються самим замовником. Підставою для визначення правил і процедур добровільної сертифікації так само, як і для обов'язкової сертифікації, є рекомендації міжнародних чи національних органів з сертифікації продукції. Відповідні настанови щодо перевірки систем якості, кваліфікаційні вимоги до аудиторів та управління програмами перевірок передбачені ДСТУ ISO 10011-1-97; ДСТУ ISO 10011-2-97 і ДСТУ ISO 10011-3-97.

Стимулюють добровільну сертифікацію продукції проблеми забезпечення конкурентоспроможності продукції. Споживач здебільшого віддає перевагу сертифікованій продукції, а право на проведення робіт з сертифікації продукції надають тільки органи зі сертифікації.

Окрім сертифікації продукції, стандарти передбачають:

o обстеження виробництва щодо його відповідності вимогам документації;

o підтвердження можливості виготовлення продукції відповідно до вимог чинних нормативних документів;

o розробку рекомендацій щодо періодичності та форм проведення технічного нагляду за виготовленням сертифікованої продукції.

Обсяг обстеження та технічного нагляду передбачає: перевірку технічної документації та контрольних операцій;

o вхідний контроль сировини та комплектувальних матеріалів;

o визначення рівня метрологічного забезпечення;

o атестацію виробництва з метою оцінки його технічних можливостей у забезпеченні стабільного випуску продукції;

o сертифікацію системи якості виробництва продукції. Сертифікація системи якості проводиться з метою переконатися в тому, що продукція, яку випускає підприємство, відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів, а всі технічні, адміністративні та людські чинники_} що впливають на її якість, належно контролюються.

На сертифіковану продукцію виробнику видають сертифікат відповідності, а на саму продукцію наносять знак відповідності (ДСТУ 2296-95). Форма сертифіката відповідності залежить від ступеня підтвердження вимог нормативних документів. Якщо продукція відповідає всім обов'язковим вимогам, то на неї видається знак за "формою 1". Продукція, яка відповідає всім вимогам, отримує знак за "формою 2", а продукція, яка відповідає тільки деяким вимогам, має знак, що відповідає "формі 3" з переліком підтверджених вимог.

Факт сертифікації продукції може бути підтверджений:

o оригіналом сертифіката відповідності;

o знаком відповідності;

o копією сертифіката відповідності, завіреною компетентним органом зі сертифікації;

o інформацією у документації, яка додається.

Термін чинності сертифіката, що зазначений у ньому, не підлягає продовженню. Чинність сертифіката може бути зупинена на підставі результатів технічного нагляду. Всі роботи зі сертифікації здійснюють органи, які мають на це право. Персонал цих органів має бути кваліфікований, компетентний, досвідчений.

Сертифікація продукції має підтвердити рівень її якості відповідно до чинних в Україні стандартів. Сертифікацію проводять для всієї промислової та сільськогосподарської продукції, що включена у затверджений в установленому порядку перелік продукції.

На підставі проведеної сертифікації продукції роблять висновки про ефективність діяльності виробничих підприємств та об'єднань, а також цілих галузей, регіонів тощо.

З метою встановлення правових засад підтвердження відповідності продукції, а також систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом та забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності у травні 2001 р. в Україні прийнято Закон "Про підтвердження відповідності". У ньому зазначено, що підтвердження відповідності продукції згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" (в частині положень про сертифікацію) здійснюється до введення вдію відповідного регламенту з підтвердження відповідності.

Цей закон регулює відносини, що виникають під час підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, і поширюється на виробників і постачальників продукції незалежно від форми власності та видів діяльності, на органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні органи державної виконавчої влади.

До органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності до законів належать:

o Кабінет Міністрів України;

o спеціально уповноважений Центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності;

o Центральний орган виконавчої влади з питань економіки (у сфері підтвердження відповідності).