Товарна інноваційна політика - Сумець О.М. - 4.3. Державна стандартизація в Україні та міжнародна стандартизація

Основні терміни зі стандартизації визначені Міжнародним комітетом з вивчення наукових принципів стандартизації, що створений Радою міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та стандартами Державної системи стандартизації України.

У травні 2001 р. прийнято Закон України "Про стандартизацію", що зазначає правові та організаційні засади стандартизації й спрямований на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері. У законі подані такі основні терміни та їх визначення:

o стандартизація - діяльність, що полягає у розробці положень для загального та багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі, сприяння науково-технічній співпраці;

o міжнародна стандартизація - стандартизація, чинна на міжнародному рівні, участь у ній відкрита для відповідних органів усіх країн;

o регіональна стандартизація - стандартизація, що запроваджується на відповідному регіональному рівні, участь у ній відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

o національна стандартизація - стандартизація, чинна на рівні однієї країни;

o орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розробка, схвалення чи затвердження стандартів;

o нормативний документ - документ, який визначає правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результати. Цей термін охоплює такі поняття, як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови";

o консенсус - загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень з суттєвих питань у більшості зацікавлених сторін та досягається внаслідок процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін і зближення розбіжних точок зору;

o стандарт - документ, що містить правила для загального й багаторазового застосування, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу;

o міжнародний та регіональний стандарти - стандарти, що затверджені відповідним та регіональним органами стандартизації;

o національні стандарти - державні стандарти України, запроваджені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів;

o кодекс усталеної практики - документ, у якому подані правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

o технічні умови - документ, що містить технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

o технічний регламент - нормативно-правовий акт, затверджений органом державної влади, що передбачає технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст;

o затвердження стандарту (міжнародної організації*) - це набуття ним статусу державного (ДСТУ). У цьому разі державний стандарт може мати три ступені відповідності міжнародному. Він може бути ідентичний, модифікований та нееквівалентний;

o ідентичний стандарт - це стандарт, повністю еквівалентний міжнародному;

o модифікований стандарт - це національний стандарт, який має технічні відхилення, але відтворює структуру міжнародного стандарту.

Державна система стандартизації (ДСС) в Україні регламентована в основних стандартах:

o ДСТУ 1.0-93 "ДСС. Основні положення";

o ДСТУ 1.2-93 "ДСС. Порядок розробки державних (національних) стандартів";

o ДСТУ 1.3-93 "ДСС. Порядок розробки, побудови, викладу, оформлення, узгодження, затвердження, позначення та реєстрації ТУ";

o ДСТУ 1.4-93 "ДСС. Стандарти підприємства. Основні положення";

o ДСТУ 1.5-93 "ДСС. Загальні положення щодо побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів";

o ДСТУ 1.6-93 "ДСС. Порядок державної реєстрації галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств і спілок";

o ДСТУ 1.7-2000 "ДСС. Правила іі методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів".

Будова незалежності України та одночасний перехід на ринкову економіку поставили нові завдання перед державною системою стандартизації, які успішно здійснюються. Сьогодні в Україні чинними є понад п'ять тисяч державних стандартів України (ДСТУ), з яких понад 500 реїламентують терміни й визначення, понад 60 ДСТУ та понад 20 керівних нормативних документів (КНД) - положення з метрології, понад 120 ДСТУ - вимоги безпеки (промислової, побутової, сільськогосподарської тощо), понад 20 ДСТУ - вимоги до твердих викидів, понад

20 ДСТУ - показники якості води, водних джерел, водозаборів тощо.

Значну увагу приділено узгодженню ДСТУ зі стандартами міжнародних організацій. З чинних в Україні стандартів понад 620 ДСТУ - гармонізовані, з них 245 - зі стандартами ISO, 140 - зі стандартами ІЕС, понад 25 - зі стандартами ISO/IEC, 7 - зі стандартами ЄС (EN).

Окрім державних стандартів України в статусі національних прийняті стандарти міжнародних організацій, міждержавні стандарти Співдружності незалежних держав. Розроблено та прийнято й чимало керівних нормативних документів, рекомендацій (Р), галузевих стандартів (ГС), технічних умов (ТУ) тощо.

Керівні нормативні документи та рекомендації є інструкціями, методичними вказівками, нормативами, типовими положеннями, які доповнюють документи державної системи стандартизації. Всі вони розроблені та гармонізовані з відповідними нормативними документами та рекомендаціями міжнародних організацій, шо забезпечує розвиток стандартизації в Україні, зближення та гармонізацію основних положень стандартизації у світі, сприяє вступу України до Світової організації торгівлі (WTO).

Обов'язкові вимоги підлягають безумовному виконанню всіма суб'єктами, на яких поширюється чинність стандартів.

Безпека - це відсутність ризику, що може спричинити будь-яку шкоду.

Сумісність - це придатність продукції, процесів і послуг до спільного використання.

Взаємозамінність - це придатність одного виробу, процесу та послуги для використання замість іншого з метою виконання одних і тих же вимог, а уніфікація - це добір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів, послуг і значень їх параметрів. Необов'язковими (рекомендованими) є вимоги до певної галузі виробництва, виду діяльності, окремих видів продукції.

Об'єктами стандартизації називають предмети (продукцію, процеси, послуги), що підлягають стандартизації. Ними можуть бути тільки результати людської діяльності (вироби, документи, міри, норми тощо). Не можуть бути об'єктами стандартизації натуральні продукти (нафта, вугілля, руда та інші корисні копалини), однак продукти їх переробки, як результати людської діяльності, підлягають стандартизації.

Залежно від призначення стандарти поділяють на основні (загальні, чи засадові) щодо продукції, роботи (послуг) та методів вимірювання й контролю, а залежно від сфери дії - міждержавні (міжнародні, чи міжнаціональні), що розроблені та прийняті міжнародними організаціями (ISO, ІЕС тощо); державні стандарти України (ДСТУ), республіканські стандарти колишньої УРСР, прийняті до 1991 p.; настановні документи України (КНД та Р); державні класифікатори України; стандарти підприємств і фірм (ТУ), прийняті їх керівниками та зареєстровані компетентними органами зі стандартизації. Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують як державні до моменту їх заміни чи скасування. Очолює всі роботи зі стандартизації Центральний орган виконавчої влади в сфері стандартизації.

Державним називають національний стандарт, затверджений найвищим органом зі стандартизації держави. Міжнародні чи міждержавні стандарти можуть бути результатом уніфікації чи гармонізації державних стандартів на підставі відповідних угод. Наприклад, відповідно до угоди керівників урядів країн СНД у 1992 р. щодо проведення узгодженої політики зі стандартизації за міжнародні стандарти прийнято понад 20 000 ГОСТів, які до цього були державними стандартами Російської Федерації.

Роботу зі стандартизації в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів організовує Міністерство України у справах будівництва й архітектури. Правила побудови, викладу та оформлення стандартів, що розробляються та затверджуються цим міністерством, мають відповідати вимогам стандартів державної системи стандартизації.

Чинність стандартів поширюється на виробників продукції чи виробів відповідно до компетенції організації, що затвердила стандарт, і всіх споживачів, які використовують чи споживають об'єкти стандартизації незалежно від їх підпорядкування. Стандарти застосовують безпосередньо або шляхом посилання на них в інших документах (технічних регламентах, нормативно-правових актах, угодах, деклараціях тощо).

Метою стандартизації є:

o реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації; захист інтересів споживачів і держави;

o забезпечення якості продукції на підставі досягнень науки й техніки;

o забезпечення уніфікації, сумісності, взаємозамінності та надійності виробів;

o раціональне використання ресурсів і підвищення техніко-економічних показників виробництва;

o безпека народногосподарських об'єктів, уникнення аварій та катастроф;

o створення нормативної бази функціонування системи стандартизації та сертифікації продукції;

o конкурентоспроможність продукції та вихід на світовий ринок;

o впровадження сучасних виробничих та інформаційних технологій;

o сприяння забезпеченню обороноздатності та мобілізаційної готовності України.

Основними принципами стандартизації є:

o врахування рівня розвитку науки й техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробничих процесів, безпеки споживача й України;

o узгодження нормативних документів з міжнародними стандартами та стандартами інших країн;

o відповідність нормативних документів законодавству України;

o участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін;

o взаємозв'язок та узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

o придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

o відкритість інформації відповідно до вимог чинного законодавства;

o застосування інформаційних систем і технологій у галузі _; стандартизації.

Основними методами стандартизації у машинобудуванні є уніфікація, типізація та симпліфікація.

Уніфікація полягає у раціональному скороченні кількості типів, видів та розмірів об'єктів однакового функціонального призначення.

Типізація полягає у розробці типових (за видом, формою, конструкцією, розмірами) предметів праці, виробів, устаткування, а також технологічних процесів їх виготовлення.

Симпліфікація полягає у зменшенні кількості типів виробів заданої номенклатури до числа, достатнього для задоволення потреб у заданий термін. Симпліфікацію можна вважати частковою чи короткотерміновою уніфікацією.

Спеціалізація - зосередження на певних підприємствах виготовлення обмеженої кількості типів виробів. Залежно від об'єктів, спеціалізація буває предметною та технологічною. Метрологічні об'єкти стандартизації - це правила й норми трудової діяльності для досягнення єдності та певної точності вимірювань.

Класифікація полягає у розміщенні предметів (документів, технічної інформації, виробів) у заданому порядку та послідовності, придатних для користування та присвоєнні їм відповідних позначень (кодів).

Процес розміщення предметів у заданому порядку називають систематизацією. Найпростішою формою систематизації є розміщення предметів класифікації в алфавітному порядку чи у порядку зростання чисел (умовних номерів, кодів тощо). Таку систематизацію використовують у довідниках, бібліографіях, каталогах, термінологічних стандартах. У техніці поширена цифрова систематизація у порядку зростання номерів чи у хронологічній послідовності. Наприклад, для нумерації державних стандартів поряд з номером стандарту, в якому зазначена його класифікаційна група, через риску ставлять ще й рік затвердження.

Для класифікації та кодування інформації у міжнародній системі застосовують універсальну десяткову систему класифікації (УДК), яку використовують для надання класифікаційних номерів книжкам, журналам, науковим публікаціям.

За Єдиною системою класифікації продукції (ЄДСКП) класифікують усю промислову та сільськогосподарську продукцію, відповідно подіти вши її на 100 класів (за галузями виробництва, призначенням і властивостями продукції), 10 підкласів, 10 груп, 10 підгруп і 10 видів.

Україна має понад двохсотрічний досвід роботи зі стандартизації. За цим показником наша держава не відставала від розвинених країн світу, але за роки незалежності на деякий час втратила передові позиції.

З 1993 р. Україна стала повноважним членом міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету зі стандартиза-ції, членом Міжнародної інформаційної мережі, приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо розробки та використання стандартів Європейського комітету зі стандартизації тощо. Україна взяла на себе зобов'язання щодо узгодження законодавства, стандартів, норм, правил і сертифікації з європейськими у рамках договору з Європейським Союзом. Для цього розробляється та реалізується чимало державних і галузевих програм зі стандартизації, які стимулюють іноземні інвестиції, підвищують хонкурентосщюможність української продукції. Для координації цих робіт при Президентові України створена Національна Рада з питань якості продукції, головним завданням якої є участь України у міжнародній торгівлі. Органами стандартизації є:

o центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

o рада стандартизації;

o технічні комітети стандартизації;

o інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації

організовує, координує та проводить діяльність щодо розробки, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних і регіональних організаціях зі стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації здійснює такі основні функції:

o забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

o вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

o бере участь у розробленні та узгодженні технічних регламентів й інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

o встановлює правила щодо розробки, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування й реєстрації;

o вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

o співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

o формує програму робіт зі стандартизації та координує її реалізацію;

° ухвалює рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

o організовує створення та ведення національного фонду нормативних документів і національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

o організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації та сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на засадах рівності з представників органів виконавчої влади, Центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук і відповідних громадських організацій. Діяльність Ради грунтується на засадах відкритості та гласності.

Технічні комітети (ТК) є робочими органами в сфері стандартизації. Вони створюються Центральним органом виконавчої влади в сфері стандартизації для розробки, розгляду та узгодження міжнародних (регіональних) і національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх зацікавлених сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці та фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Технічні комітети (ТК) стандартизації не можуть одержувати прибуток від своєї діяльності. Вони є постійними органами. Однак розробляти стандарти можуть і окремі підприємства, громадські об'єднання й організації та інші суб'єкти господарської діяльності, узгоджуючи їх з ТК, які виконують роботи зі стандартизації як за власною ініціативою, так і відповідно до угод і договорів на виконання такого завдання за програмами ТК та планами державної стандартизації.

Іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією, є Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації. Окремі зацікавлені особи також мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та давати розробникам відповідні пропозиції, висловлювати зауваження до них.

Міністерство оборони України, беручи до уваги особливості галузі оборони визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Однією з найбільших міжнародних організацій зі стандартизації є ISO, яка була створена у 1926 p., а до 1941 р. функціонувала під назвою ISA. У статуті ISO зазначено, що її основною метою є "сприяння розвитку стандартизації у межах всього світу для того, щоб полегшити міжнародний обмін товарами та розвивати взаємну співпрацю в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності".

Членами ISO можуть бути країни (їх компетентні та повноважні представники), що мають державні організації зі стандартизації. Роботою кожного з комітетів керує одна з національних (державних) організацій зі стандартизації. Крім комітетів, в ISO є ще підкомітети, групи, які виконують означені їм функції, а також члени-кореспонденти, якими можуть бути країни, що не мають власних організацій зі стандартизації. Вони мають право тільки отримувати (безоплатно) стандарти, нормативи та рекомендації ISO.

До ISO, як її електротехнічне відділення, входить Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), що виконує завдання ISO у галузі електро-, радіотехніки та електроніки. Стандартизацією у галузі метрології займається Міжнародна організація мір та ваг, яка заснована ще у 1875 р. Цей комітет розробив Єдину міжнародну систему одиниць (СІ), прийняту до використання в усіх країнах, що приєдналися до Метричної конвенції. З 1956 р. працює Міжнародна організація законодавчої метрології, що проводить роботу з загальних питань метрології. З цього ж року функціонує Європейська організація з контролю якості продукції, яка розробляє науково-технічні проблеми забезпечення якості продукції, і одним з основних завдань міжнародних організацій зі стандартизації є проведення міжнародних конференцій, дискусійних клубів, видання та поширення наукових праць, журналів, надання консультацій тощо.

Серія стандартів Міжнародної організації зі стандартизації ISO-9000 узагальнила досвід національних організацій з управління якістю. Вона є основою для досягнення стабільної якості будь-яким підприємством.

Серія міжнародних стандартів ISO-9000 включає наступні документи:

1) ISO-8402 містить словник основних термінів за якістю;

2) ISO-9000 містить керівні вказівки з вибору і застосуванню стандартів цієї серії;

3) ISO-9001, -9002, -9003 вказують на моделі системи і вимоги по забезпеченню якості на різних етапах життєвого циклу продукції;

4) ISO-9004 містить рекомендації із загального керівництва якістю і елементами системи якості

Для того, щоб продукція, що виробляється, відповідала вимогам ринку в певний період часу, була конкурентоздатною, підприємство-виробник повинне прагнути упровадити і підтримувати на належному рівні систему якості. Для забезпечення і підтримки якості продукції діяльність підприємства необхідно організувати так, щоб під контролем знаходилися всі чинники, що впливають на якість продукції (послуг).

В умовах ринку система якості повинна бути вибрана так, щоб підприємство могло не тільки задовольнити запити споживача, але й могло захистити свої інтереси. Правильно вибравши структуру управління якістю, керівництво підприємства може понизити ризик витрат і збільшити свій прибуток, у той же час постійно підвищуючи якість продукції, що випускається. Для цього необхідно керуватися наступними стандартами:

o ISO-9000-2 "Загальні керівні вказівки щодо застосування" (ISO - 9001, ISO - 9002 і ISO-9003);

" ISO-9000-4 (МЕК 300-1) "Керівництво з управління програмою надійності";

o 1SO-9004-4 "Керівні вказівки щодо поліпшення якості";

o ISO-10005 "Керівні вказівки за програмою якості";

o ISO-10006 "Керівні вказівки за якістю при управлінні проектом";

o ISO-10007 "Керівні вказівки з управління конфігурацією";

o ISO-10012-1 "Система підтвердження метрологічної придатності вимірювального устаткування";

o ISO /PMS -10012-2 "Управління процесом вимірювання";

o ISO /PMS -10012-2 "Управління процесом вимірювання".

На стадії маркетингу необхідно продумати всі етапи життєвого циклу, аж до її утилізації. На кожному етапі повинна здійснюватися оцінка якості.

На стадії матеріально-технічного забезпечення матеріали, що комплектують деталі і вузли, які купуються підприємством, стають частиною продукції, що виробляється, і роблять безпосередній вплив на якість виробу. Тому надходження постачань повинне плануватися і контролюватися на основі чітких певних вимог до технічних умов, креслень, договорів і замовлень на постачання.

Насталії виробництва продукції планування виробничих операцій повинне давати упевненість в тому, що ці операції здійснюються певним чином і в певній послідовності. Обрані технологічні процеси повинні відповідати за виробництво продукції у відповідності до встановлених технічних умов. Упродовж всього технологічного процесу повинна проводитися перевірка відповідності продукції характеристикам якості і встановленим вимогам.

Управління якістю передбачається впродовж всього життєвого циклу виробу. При цьому стандарти вимагають враховувати аспекти безпеки продукції для людини.

Стандарт 1SO-9004 є керівним документом, що впливає на якість продукції на всіх етапах "гілках якості" - від виявлення потреб до задоволення потреб споживачів. Всі рекомендації стандарту повинні враховуватися при розробці ефективної системи якості.

Показники якості визначені стандартом ISO 8402-86 "Якість. Словник". Цим нормативним документом передбачено 10 груп показників:

1) призначення;

2) надійності;

3) технологічності;

4) уніфікації;

5) патентні-правові;

6) ергономічні;

7) естетичні;

8) транспортабельні;

9) безпеки;

10) екологічні.

Значущість показників кожної групи для певного типу продукції виражається ваговими показниками. Сума числових значень всіх показників повинна бути рівна одиниці.

Кожну групу визначають кількісно, тобто конкретним чисельним значенням, наприклад, ?₃ = 0,25. Це є підставою для порівняння різних видів продукції. Чисельні значення показників повинні відбиватися в паспорті виробу, в технічних умовах на його виготовлення.

У свою чергу, приведені групи показників можуть поділятися на детальніші. Наприклад, показники надійності можуть поділятися на показники, що характеризують безвідмовність, довговічність, середній ресурс, встановлений термін служби, напрацювання на відмову і ін.