Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О.В. - Чеська Республіка

На території країни існують державні і недержавні установи охорони здоров'я. Майже всі заклади є договірними - тобто вони уклали договір про надання і оплату медичних послуг з агентством медичного страхування. Медичні послуги надаються пацієнтам, застрахованим у відповідному страховому агентстві, без прямої оплати.

Медичні послуги в Чеській Республіці надає система амбулаторних закладів, клінічних (лікарняних) закладів і інститутів, заводських лікувально-профілактичних закладів, пунктів невідкладної медичної допомоги, організацій із перевезення хворих, поранених і породіль (швидка допомога), санаторно-курортних закладів, так само як і аптекарських закладів по забезпеченню лікарськими засобами і виробами медичного призначення (засобами медичної техніки) та стоматологічними препаратами.

У разі захворювання пацієнт спочатку звертається до лікаря первинної медико-санітарної допомоги, який знаходиться поблизу його місця проживання. Це дільничні лікарі для дорослих, дільничні лікарі для дітей і підлітків (педіатри), зубні лікарі (стоматологи) і жіночі лікарі (дільничні гінекологи).

Якщо пацієнт з яких-небудь причин не знає, до якого лікаря або медичного закладу він відноситься, він може з'ясувати це в окружному управлінні. Можна також звернутися в страхове агентство або знайти лікаря самостійно по телефонному довіднику.

При виборі лікаря необхідно мати на увазі, що пацієнт може записатися на прийом тільки до того лікаря, в якого розміщений договір з тим же самим страховим агентством, у якого він застрахований.

У всіх лікарів первинної медико-санітарної допомоги пацієнт зобов'язаний спочатку зареєструватися. Відмовити пацієнтові лікар міг би тільки у випадку, якщо він має таке навантаження, що не дозволяє надати кваліфіковану допомогу або даному пацієнтові, або іншим, зареєстрованим у нього, пацієнтам.

У разі потреби надання невідкладної допомоги (травми, раптового гострого захворювання) лікар не має права відмовити пацієнтові. Проте після надання допомоги він повинен направити пацієнта до його лікаря, що його лікує. У разі відмови в прийомі, пацієнт має право вимагати від лікаря письмового підтвердження про відмову. Якщо в пацієнта виникнуть виправдані сумніви з приводу причин відмови, він має право надати прохання про перевірку в комісію з охорони здоров'я відповідного окружного управління.

Якщо районний лікар погоджується зареєструвати пацієнта, він стає його лікуючим лікарем, і повинен заповнити на нього реєстраційну карту, тим самим беручи на себе зобов'язання систематично піклуватися про цього пацієнта, тобто надавати йому первинну медико-санітарну допомогу (включаючи відвідини вдома), а в разі потреби, забезпечити йому спеціалізовану допомогу в лікарів-фахівців або в лікарні.

Клієнти договірного медичного страхування в лікарів не реєструються. Медичну допомогу їм надають договірні лікарі або договірні заклади охорони здоров'я - Агентства загального медичного страхування.

Якщо характер захворювання вимагає стаціонарного лікування, дільничний лікар або лікар-фахівець запропонує пацієнтові лікування в лікарні або сам безпосередньо домовляється про його госпіталізацію.

Після закінчення обстеження і лікування в лікарні пацієнта виписують, видають необхідні ліки на три дні вперед, а для лікаря, що лікує, видають довідку про хід і результати лікування в лікарні, з рекомендацією подальшого лікування. Проте право на письмовий висновок лікаря законом не встановлюється, і допускається практика, коли лікар стаціонару власноруч посилає висновок дільничному лікареві або лікареві-фахівцю, який направив пацієнта на стаціонарне лікування.

Разом з лікарняними закладами, стаціонарне лікування може надаватися також у мережі спеціалізованих лікувальних закладів. Це заклади для хронічних хворих, психіатричні лікарні, реабілітаційні центри, здравниці і нічні профілакторії, диспансери для хворих на туберкульоз і респіраторні захворювання, санаторно-курортні заклади.

Надання медичної допомоги забезпечується і в разі раптового захворювання або травми, які відбулися поза прийомними годинами дільничного лікаря або за його відсутності. Надання цієї допомоги здійснюється залежно від місцевих умов - у невеликих містах вона забезпечується співпрацею лікарів, коли один заміщає іншого за його відсутності. У великих населених пунктах - організацією невідкладної допомоги в спеціальних лікувальних закладах або ж у пунктах невідкладної медичної допомоги, що працюють при лікарнях. Такі самі пункти існують і для надання невідкладної стоматологічної допомоги.

Індія

В країні на охорону здоров'я щорічно виділяється 1,8-2 % ВВП. У спадок від колоніальної системи Індія отримала систему охорони здоров'я, за якою майже всі лікарні були зосереджені в містах, у сільській місцевості не було налагодженої структури надання медичної допомоги. Вся медична допомога в країні була платною.

Після проголошення в 1947 р. незалежності було прийнято закон про реформування охорони здоров'я в Індії. У 22 штатах та 9 з'єднаних територіях було створено державні та приватні лікувально-профілактичні заклади. Реформування галузі відбувається в напрямі створення багатоукладного фінансування, яке передбачає надходження коштів з державного бюджету, страхових фондів, муніципальних і благодійних коштів.

3 метою налагодження медичної допомоги сільському населенню було розроблено програми підготовки працівників охорони здоров'я для сільського населення. Стратегічний план реформування галузі передбачає, що в кожному селі буде працювати громадський працівник охорони здоров'я. Програма його підготовки та функціональні обов'язки аналогічні підготовці фельдшера в нашій країні.

Малі

Країна африканського континенту, система організації охорони здоров'я якої являє собою певний інтерес у зв'язку з проголошенням у 1961 році стратегічного напряму на реформування галузі в бік створення державної медичної допомоги. В країні існує Міністерство охорони здоров'я і соціальних справ, якому підпорядковані всі лікувально-профілактичні заклади.

За стан та організацію охорони здоров'я в областях країни відповідає директор обласної служби охорони здоров'я. Він призначається наказом Міністра охорони здоров'я і соціальних справ та виконує обов'язки технічного радника з питань охорони здоров'я при губернаторі. До обов'язків директора обласної служби входить контроль та координація діяльності обласних закладів охорони здоров'я та також закладів соціального спрямування.

У кожному із 45 районів країни створено центр охорони здоров'я, яким керує головний лікар, який відповідає за всі медико-соціальні служби району та підпорядкований обласному директорові служби охорони здоров'я. У країні створено також 266 окружних центрів, які є основою первинної медико-санітарної допомоги. Очолює такий центр державна медична сестра. У великих селах існують бригади охорони здоров'я, які надають первинну медичну допомогу. У великих містах відкриті квартальні амбулаторії й амбулаторії залізниць.

Приватний сектор охорони здоров'я представлений 30-ма диспансерами при католицьких та протестантських місіях.