Педіатрія - Тяжка O.B. - Розлади травлення в дітей раннього віку. Кишковий токсикоз

Актуальність теми. Захворювання травного тракту в дітей раннього

віку є одним із складних розділів педіатрії. Це обумовлено різноманітністю етіологічних форм захворювань при відносно однотипному прояві їхнього перебігу, значною частотою серед дітей, а також необхідністю проводити диференціальну діагностику з інфекційними захворюваннями травної системи з метою призначення адекватної терапії цих станів.

Мета заняття. На основі знань анатомо-фізіологічних особливостей травної системи в дітей раннього віку навчитися діагностувати функціональні порушення травлення: порушення сфінктерного апарату шлунка (халазія, пілороспазм) та проводити їх диференціальну діагностику з органічними захворюваннями (ахалазія, пілоростеноз); синдром мальабсорбції, аліментарна диспепсія, алергічне ураження травного тракту, дисбактеріоз кишечнику. Виявляти причини, що призводять до розвитку синдромів токсикозу й ексикозу; вміти призначати лікування цих станів.

Основна література

Медицина дитинства. / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К. : Здоров'я, 1994. – Т. 2. – С. 468-487.

Дитячі хвороби / За ред. В.M. Сидельникова, В.В. Бережного. – К.: Здоров'я, 1999. – С, 228-230, 288-290.

Майданник В.Г. Педиатрия. – Харьков: Фолио, 2004. – 1126 с.

Додаткова література

Шабалов Н.Л. Детские болезни. – СПб.: Питер, 1999. – 1080 с.

Педиатрия: Пер. с англ. / Под ред. Дж. Грефа. – 5-е изд. – М.: Практика, 1997. – С. 359-387.

Допоміжні матеріали

1. Ознаки порушень сфінктерного апарату шлунка (халазія, ахалазія, пілороспазм, пілоростеноз).

2. Синдром мальабсорбції.

3. Аліментарна диспепсія.

4. Алергічне ураження травного тракту.

5. Дисбактеріоз кишечнику.

6. Кишковий токсикоз, види ексикозу, особливості водного обміну в дітей раннього віку.

7. Основні принципи оральної регідратації.

Ознаки порушень сфінктерного апарату шлунка (халазія, ахалазія, пілороспазм, пілоростеноз)

Халазія – неповне закриття кардіального сфінктера шлунка, в основі якого лежить вроджена незрілість неврогенної регуляції цього відділу, що призводить до порушення фізіології механізму його закриття, розвитку гастроезофагеального рефлюксу, що інколи ускладнюється езофагітом.

Симптоми:

• прояви хвороби з перших тижнів життя;

• блювання частіше великим об'ємом звурдженого молока; виникає через деякий час після їди, переважно коли дитина перебуває в горизонтальному положенні;

• можливий кашель, особливо вночі (можливий розвиток аспіраційної пневмонії);

• кислий запах у приміщенні, де перебуває дитина;

а при розвитку езофагіту можлива наявність крові в блювотних масах;

• під час рентгенологічного дослідження визначається вільне проходження контрастної маси зі стравоходу в шлунок і з нього в разі натискання на живіт;

• під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини непрямою ознакою є більш тривала затримка шлункового вмісту, ніж це буває в нормі;

• остаточно діагноз підтверджується за даними гастродуоденоскопії.

Лікування:

• вертикальне положення дитини після іди до настання зригування повітря, проковтнутого під час смоктання, на пі вверти кальне положення в ліжку;

• годування меншими порціями, але частіше;

• призначення препаратів, що стимулюють моторно-евакуаторну функцію шлунка (метоклопрамід, церукал, реглан, мотиліум, координакс, препульсид, цисаприд);

• за необхідності призначають препарати, які зменшують шлункову секрецію, антацидні, адсорбенти (ранітидин, фамотидин, маалокс, альмагель, фосфолюгель, ремагель, гастал, смекта);

• препарати, що протективно діють при рефлекс-езофагіті (олія обліпихова або шипшинова, маалокс, смекта).

Ахалазія (кардіоспазм, френоспазм) – органічна патологія (вроджений дефіцит нейронів у гангліях міжм'язового ауербахівського сплетення стравоходу), при якій порушується перехід харчових мас у шлунок через відсутність рефлекторного розслаблення кардіального відділу шлунка під час ковтання.

Симптоми:

• прояви хвороби з перших тижнів життя;

• блювання непостійні, незміненим молоком; їм передує нудота; частіше спостерігаються при збудженні дитини, виникають під час годування або відразу після нього;

• характерна регургітація харчових мас;

• під час рентгенологічного дослідження відзначається затримка контрастної маси над входом у шлунок;

• під час ультразвукового дослідження непрямою ознакою може бути зменшений розмір шлунка;

• остаточно діагноз підтверджується за даними фіброгастродуоденоскопії.

Лікування:

• спазмолітичні препарати (но-шпа, галідор, папаверин, спазмалгін);

• тіамін (вітамін В1);

• термальні процедури на пілоричний відділ шлунка;

• за відсутності ефекту – хірургічне лікування. Пілороспазм – функціональний розлад, що проявляється спазмом

пілоричного сфінктера шлунка, має різноманітні причини виникнення: розвивається внаслідок гіперсимпатикотонії, гіповітамінозу В1, дисбалансу гастроінтестинальних гормонів. Розрізняють атонічний (вміст шлунка витікає поволі) і спастичний (вміст шлунка витікає різкими поштовхами), первинний (порушення функції незміненого воротаря) і вторинний (на фоні інших запальних захворювань) пілороспазм. Ізольований пілороспазм спостерігається в 4 % дітей, в інших випадках він поєднується з гастритом, рефлюкс-езофагітом, вторинною халазією. Симптоми:

• прояви хвороби частіше починаються з перших днів життя;

• блювання виникає після перших годувань, через 20-30 хв після приймання їжі; спостерігається різна кількість блювань невеликою кількістю незміненого або звурдженого молока об'ємом меншим, ніж дитина з'їла в останнє годування; відзначаються "світлі проміжки" протягом 1-2 днів;

• дещо зменшена кількість сечі, сечовипускань (до 10 разів на добу), випорожнення нормальні або схильні до закрепів;

• дитина періодично неспокійна, поступово наростає блідість шкіри, маса тіла збільшується недостатньо і повільно;

• під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини спостерігається затримка рідини в шлунку.

Лікування:

• режим харчування залежить від тяжкості перебігу хвороби (від звичайного для віку дитини до 8-10 разів на добу при тяжких фор мах);

• призначають тіамін (вітамін В1), спазмолітичні препарати; при неспокої – седативні (відвар кореня валеріани, кропиви собачої, 1 % розчин натрію броміду, фенобарбітал), нейроплегічні засоби (аміназин, дипразин, піпольфен);

• фізіотерапевтичні заходи лікування (тепло, гірчичники або еритемна доза кварцу на надчеревну ділянку).

Пілоростеноз – аномалія розвитку пілоричного сфінктера, що характеризується вираженою гіпертрофією його м'язового шару. Симптоми:

• блювання починається з 2-5-тижневого віку, спостерігається без посередньо після годування, виникає без попередньої нудоти; спочатку після кожного годування невеликою кількістю блювотних мас (передатонічна стадія шлунка), потім рідше – не після кожного годування: об'ємне блювання ("фонтаном") звурдженим молоком у кількості більшій, ніж дитина з'їла протягом останнього годування (атонічна стадія шлунка);

• дитина спочатку неспокійна через відчуття голоду, поступово стає млявою (згасає); відзначається різка блідість шкіри (сіро-землистий колір), маса тіла зменшується порівняно з масою тіла на час народження; наявні перистальтичні хвилі за типом піщаного годинника; пальпується збільшений, щільний воротар праворуч від пупка;

• типові закрепи, випорожнень майже немає або вони мають вигляд "голодних" випорожнень; олігурія, зменшується кількість сечовипускань (до 6 разів на добу і менше);

• внаслідок глибоких порушень обміну речовин розвивається кахексія та на її фоні супутні дефіцитні захворювання (дефіцитна анемія, рахіт, імунна недостатність);

• спостерігаються біохімічні зміни (гіпохлоремія, алкалоз);

• відсутність ефекту від призначення спазмолітичних препаратів свідчить про більшу ймовірність пілоростенозу;

• під час ультразвукового дослідження надчеревної ділянки визначається ущільнений воротар, затримка шлункового вмісту;

• діагноз підтверджується за даними фіброгастродуоденоскопії; можливе рентгенологічне дослідження шлунка з 5 % суспензією барію сульфату: частина барію залишається в шлунку більше як на 24 год.

Лікування: хірургічне.