Педіатрія - Тяжка O.B. - Хронічний бронхіт

Актуальність теми. Хронічні неспецифічні захворювання легень посідають суттєве місце в патології дітей (їх діагностують у 1 % дітей), при цьому спадкові та вроджені захворювання трапляються у 10 % хворих. В їх розвитку важливу роль відіграють стан макроорганізму та екологічні фактори. Сформовані в дитячому віці хронічні неспецифічні захворювання легень є однією з важливих причин, які зумовлюють погіршення працездатності та ранню інвал ідизацію дорослого населення. Враховуючи мультифакторіальністьцих захворювань, їх профілактику повинні проводити фахівці різного профілю.

Мета заняття. Навчитись діагностувати різні варіанти хронічних захворювань органів дихання неспецифічної етіології, проводити диференціальну діагностику зі схожими захворюваннями, призначати комплексне лікування, визначати прогноз, знати принципи диспансерного спостереження цієї групи хворих, оволодіти профілактичними заходами.

Основна література

Дитячі хвороби / За ред. В.М. Сидельникова, В.В. Бережного. – К.: Здоров'я, 1999. – С. 177-207.

Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994. – Т. 2. – С. 89-100,104-124.

Майданник В.Г. Педиатрия. – Харьков: Фолио, 2004. – С. 108-162.

Додаткова література

Болезни детей старшего возраста / Под ред. A.A. Баранова. – М.: Иваново, 1998. – С. 14-17, 40-45.

Шабалов Н.П. Детские болезни. – СПб. и др.: Питер, 1998. – С. 162-178.

Детские болезни / Под ред. Л.А. Исаевой. – М.: Медицина, 1994. – С. 212-218.

Допоміжні матеріали

1. Хронічний бронхіт.

2. Хронічний облітеруючий бронхіоліт.

3. Спадкові захворювання та вади розвитку бронхів і легень.

4. Класифікація вад розвитку трахеї, бронхів, легень і легеневих судин.

5. Етапи діагностики вад розвитку бронхолегеневої системи.

Хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт – ураження бронхіального дерева з перебудовою секреторного апарату слизової оболонки, розвитком запального процесу і склеротичними змінами в глибоких шарах бронхіальної стінки, проявами яких є продуктивний кашель, постійні різнокаліберні хрипи в легенях (не менше ніж 3 міс) та наявність загострень не менше ніж 2 рази на рік протягом 2 років.

Хронічний бронхіт у дитячому віці частіше є вторинним і розвивається при інших хронічних захворюваннях легень: муковісцидозі, бронхолегеневій дисплазії, вроджених вадах розвитку бронхів і легень. Як самостійне захворювання первинний хронічний бронхіт діагностується частіше в дітей старшого віку та підлітків.

Критерії діагностики:

Анамнестичнії наявність тривалих (протягом 2-3 міс) загострень бронхіту не менше ніж 2 рази на рік за останні 2 роки; скарги на постійний (протягом 9-10 міс) вологий кашель; дані про активне чи пасивне куріння; обтяжена спадковість щодо бронхолегеневих захворювань; проживання в екологічно несприятливих зонах.

Клінічні:

- респіраторний синдром: продуктивний кашель з виділенням слизистого чи слизисто-гнійного мокротиння під час загострення; кашель зберігається і під час стійкого клінічного благополуччя, легко провокується змінами фізико-хімічних властивостей повітря, психоемоційними факторами, фізичним навантаженням, інфекціями;

- бронхолегеневий синдром: стійкі вологі різнокаліберні хрипи в легенях (частіше дифузні) на фоні жорсткого дихання;

- симптоми хронічної інтоксикації різного ступеня, з періодичним підвищенням температури тіла до фебрильних цифр при загостренні і до субфебрильних – у період ремісії.

Параклінічні:

- рентгенографія органів грудної клітки: посилення бронхо-судинного малюнка та стійка деформація локального чи дифузного характеру;

- бронхоскопія: картина катарального, катарально-гнійного ендобронхіту під час ремісії та гнійного при загостренні процесу;

- бронхографія: зміни ходу бронхів, їх просвіту з розширенням різного ступеня в дистальних відділах;

- загальний аналіз крові: незначний лейкоцитоз з ознаками запалення або відсутність зрушень в період ремісії, нейтрофільний лейкоцитоз та збільшення ШОЕ при загостренні;

- дослідження мокротиння: підвищення кількості сегментоядерних нейтрофілів і еозинофілів, зменшення кількості макрофагів, зниження рівня секреторного ІgА;

- біохімічне дослідження крові: диспротеїнемія, гіпогаммаглобулінемія, позитивний С-реактнвний білок;

- бронхо-альвеолярний лаваж: підвищення вмісту альфа-1-антипротеази, зменшення поверхнево-активних властивостей сурфактанту, підвищення кількості нейтрофілів, еозинофілів, зменшення кількості альвеолярних макрофагів, лізоциму, позитивні результати бактеріологічного дослідження з виділенням переважно грампозитивної мікрофлори;

- функція зовнішнього дихання: змішаний характер порушень з переважанням обструктивних змін легеневої вентиляції;

Диференціальну діагностику проводять з бронхіальною астмою, туберкульозом легень, між первинною та вторинною формами хронічного бронхіту.

Приклад діагнозу: Муковісцидоз, легенева форма, хронічний гнійний бронхіт, праворуч у нижній частці циліндричні бронхоектази, ДН ІІ, період загострення.

Лікування.

І. Період загострення:

1. При токсикозі І ступеня – загальний режим; при токсикозі II ступеня – постільний режим.

2. Дієта – високобілкове харчування, свіжі овочі, фрукти, соки. Обмежити вуглеводи та сіль до половини потреби.

3. Антибактеріальна терапія залежно від виділеної флори та її чутливості.

4. Фізіотерапія; УВЧ, мікрохвильова терапія, електрофорез з розчинами платифіліну, міді сульфату, нікотинової кислоти, кальцію хлориду. Аерозольтерапія: при катаральному ендобронхіті – ультразвукові інгаляції натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, калію йодиду. При гнійному ендобронхіті – трипсин, хімотрнпсин, ацетил-цистеїн, інгаляції антисептиків, антибіотиків.

5. Бронхоскопічна санація (при гнійному ендобронхіті) розчинами фурациліну, поліміксину, ацетил цистеїну.

6. Муколітики та експекторанти: бромгексин, фіцимуцин, лазолван, 3 % розчин калію йодиду.

7. Усунення бронхообструктивного синдрому: теофілін і теопек.

8. Вібраційний масаж і постуральний дренаж.

9. Лікувальна фізична фізкультура, дихальна гімнастика за щадною схемою.

10. Вітамінотерапія.

11. Симптоматична терапія.

II. Період ремісій

1. За наявності кашлю – муколітики та експекторанти: бромгексин, мукалтин, терпінгідрат, пертусин.

2. Фітотерапія: збір за Чистяковою (корінь дев'ясилу, квітки календули – по 30 г, лист подорожника, трава чебрецю, лист мати-й-мачухи – по 50 г) – 1 столова ложка на 200 мл води, вживати по 50 мл 5-б разів на добу протягом 4-6 тиж; грудний збір № 1, № 2, №3.

3. Постуральний дренаж і вибраційний масаж.

4. Лікувальна фізична культура (комплекс відновлювального періоду, потім тренувальний комплекс).

5. Дихальна гімнастика (за Токаревим, за Стрельниковою), респіраторно-звукова гімнастика.

6. Вітамінотерапія.

7. Фізіотерапія: ультрафіолетове опромінення грудної клітки, індуктотермія надниркових залоз, електрофорез з лідазою.

8. Загальний масаж.

9. Неспецифічна імуномодуляція: екстракт елеутерококу, настоянка китайського лимоннику, настоянка аралії, настоянка женьшеню, апілак.

10. Специфічна імуностимуляція: рибомуніл, ІРС-19, імудон, бронхомунал, продигіозан, бронховаксон.

11. Санаторне лікування (кліматотерапія).

12. Санація хронічних вогнищ інфекції ЛОР-органів, лікування кишкового дисбактеріозу.

13. Диспансеризація: огляд педіатра – 2-4 рази на рік; отоларинголога, стоматолога – 2 рази на рік; дитячого хірурга, пульмонолога – 2 рази на рік.

14. Оперативне лікування показане дітям з однобічними бронхо-ектазами при резистентності до консервативної терапії.