Педіатрія - Тяжка O.B. - Пієлонефрит

Актуальність теми. Пієлонефрит займає одне з провідних місць у структурі нефропатій у дітей і дорослих. Останнім часом відзначається значне збільшення захворюваності на пієлонефрит, що пов'язано із загальними екологічними процесами (поширеність дисметаболічних розладів, алергізація населення, широке використання адаптованих продуктів у харчуванні дітей раннього віку, дисбактеріоз, радіаційний вплив, жорсткість води тощо) і з поліпшенням діагностики з використанням сучасних методів дослідження. Серйозність прогнозу, труднощі діагностики та лікування визначають актуальність проблеми пієлонефриту і потребують від практикуючого лікаря знання сучасних даних з етіології, патогенезу, методів діагностики і лікування пієлонефриту в дітей.

Мета заняття. На основі знань етіології та патогенезу вміти діагностувати пієлонефрит, призначати індивідуальне лікування, намічати профілактичні заходи.

Основна література

Майданник В.Г. Педиатрия. – Харьков: Фолио, 2004. – С. 567- 598.

Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994. – Т. 2. – С. 225-252.

Дитячі хвороби / За ред. В.М. Сидельникова, В.В. Бережного. – К.: Здоров'я, 1999. – С. 523-525.

Додаткова література

IIIабалов Н.П. Детские болезни. – СПб. и др.: Питер, 1999. – С. 623-650.

Папаян A.B., Савенкова Н.Д. Клиническая нефрология детского возраста: Руководство для врачей. – СПб.: СОТИС, 1997. – С, 291- 331,427-449.

Маркова И.В., Неженцев М.Ф., Папаян A.B. Лечение заболеваний почек у детей. – СПб.: СОТИС, 1994. – С. 145-182.

Допоміжні матеріали

1. Термінологія мікробно-запальних захворювань нирок і сечових шляхів.

2. Класифікація пієлонефриту в дітей.

3. Основні принципи лікування пієлонефриту в дітей.

4. Лікарські рослини, які використовують при лікуванні пієлонефриту в дітей.

5. Клініко-лабораторні ознаки гломерулонефриту та пієлонефриту в дітей.

Термінологія мікробно-запальних захворювань нирок і сечових шляхів

Неспецифічний мікробно-запальний процесу дітей може бути обмежений верхніми або нижніми сечовими шляхами, а також може уражати органи сечової системи на всьому протязі. Залежно від цього діагностують пієлонефрит, цистит або поєднання пієлонефриту з циститом.

Пієлонефрит – неспецифічний мікробно-запальний процес чашечко-мискової системи та тубуло-інтерстиціальної тканини нирок.

Необструктивний (первинний) пієлонефрит – це мікробно-запальний процес у чашечко-мисковій системі та інтерстиціальній тканині нирок, коли сучасні методи дослідження не виявляють видимої обструкції сечових шляхів, що порушує уроди на міку.

Обструктивний (вторинний) пієлонефрит – це захворювання, яке виникає на фоні органічної або функціональної обструктивної уропатії вродженого чи набутого характеру. Розвиток пієлонефриту може бути пов'язаний з анатомічними аномаліями будови нирок і сечових шляхів, різними видами ниркових дисплазій, дисметаболічними порушеннями.

За характером перебігу пієлонефрит у дітей поділяється на гострий та хронічний. Хронічний пієлонефрит може бути рецидивуючим і латентним, для якого характерна наявність лише помірного сечового синдрому.

При гострому пієлонефриті запальний процес зазнає зворотного розвитку упродовж 3-6 міс з моменту захворювання. При хронічному тривалість запалення становить більше ніж 6 міс (або за наявності в цей період не менше ніж 2 загострень).

Виділяють активну стадію хвороби, період часткової клініко-лабораторної ремісії (зворотного розвитку клінічних проявів) і повної клініко-лабораторної ремісії.

При гострому і хронічному пієлонефриті функція нирок може бути збережена або порушена, а при хронічному виділяють ще стадію хронічної ниркової недостатності.

Цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура. За перебігом цистити поділяють на гострі та хронічні. Залежно від умов виникнення цистит може бути первинним або вторинним.

У дитячому віці головною причиною циститу є порушення резервуарної та евакуаторної функцій сечового міхура, зумовлені гіперрефлексією або гіпорефлексією м'яза, який виштовхує сечу.

Гіперрефлекторний сечовий міхур (тобто з підвищеною скорочуваністю) характеризується зменшенням порога чутливості до 40-60 мл і швидким виснаженням адаптації; сечовипускання настає при малому об'ємі сечі (50-100 мл), що клінічно проявляється частими сечовипусканнями малими порціями сечі, її нетриманням.

Головними ознаками гіпорефлекторного сечового міхура є різке збільшення порога чутливості до 180-280 мл і зростання ефективної ємкості (380-480 мл).

Встановлення виду дисфункції сечового міхура при циститі має важливе практичне значення для визначення комплексного лікування, яке повинно бути направлене на нормалізацію скоротливої здатності сечового міхура і ліквідацію вторинного запалення.