Педіатрія - Тяжка O.B. - Фази найбільшого напруження адаптаційних реакцій. "Синдром дитини, що тільки народилася"

Ранній неонатальний період має такі фази найбільшого напруження адаптаційних реакцій: перші 30 хв – гостра респіраторно-гемодинамічна адаптація; 1-ша – 6-та година – фаза аутостабілізації; 3-тя – 4-та доба – напружена метаболічна адаптація у зв'язку з переходом дитини на анаболічний тип обміну речовин, лактотрофний тип харчування.

Фізіологічна перебудова відзначається з боку всіх основних систем органів новонародженого. Слід відзначити, що не всі транзиторні стани відзначаються в кожного новонародженого, деякі з них спостерігаються лише в недоношених дітей.

Завдяки центральній нервовій системі відбувається адаптація новонародженої дитини до змін навколишнього середовища (звук, температура, вологість, больові навантаження підчас пологів). Серед граничних станів щодо нервової системи виділяють пологовий катарсис, "синдром дитини, що тільки народилася", імпритинг.

Пологовий катарсис – дитина в перші секунди життя не реагує на больові, звукові та інші подразники, у неї відсутній м'язовий тонус, не викликаються рефлекси. Це обумовлено виділенням у плода ендогенних опіатів (метіонін-енкефалін, лейцин-енкефалін, В-, J-, Y-ендорфіни). Аутоанальгетичний ефект обумовлює також підвищення після народження впродовж перших днів життя рівня пептидів-анальгетиків – бомбезину, субстанції Р, нейротензину. Ці пептиди регулюють виділення низки гормонів (травного тракту, підшлункової залози, симпато-адреналової системи тощо).

"Синдром дитини, що тільки народилася" – вплив внутрішніх подразників під час пологів, підвищений синтез катехоламінів обумовлюють перший вдих, крик дитини, збудження шийних і лабіринтних рефлексів із формуванням типової пози новонародженого та м'язового тонусу. Впродовж наступних 5-10 хв дитина активна, зіниці широко відкриті. Викид катехоламінів сприяє всмоктуванню рідини з дихальних шляхів, стимулює синтез сурфактанту, збільшує кровообіг у життєво важливих органах – головному мозку, серці.

Імпритинг – запам'ятовування новонародженою дитиною особливостей, що діють на неї під час народження.

Причини невиношування. Гестаційний вік недоношених дітей

Недоношені діти – немовлята, народжені в термін гестації 24- 87 тиж. Група найвищого ризику – глибоко недоношені діти з гестаційним віком 32 тиж і менше, масою тіла 1500 г і менше.

Передчасно народжені діти – це такі, які мають масу тіла менше ніж 2500 г, довжину тіла 35-45 см.

Для оцінки гестаційного віку недоношених дітей більш широко користуються таблицею Д. Балларда (1979), яка містить 7 морфологічних і 6 неврологічних критеріїв передчасного народження, що оцінюються в балах, а за сумою балів визначається термін гестації.

Морфологічні ознаки недоношеності: тонка червона або рожева шкіра, через яку видно судини; наявність лануго; недостатньо виражені складки на підошвах; несформовані грудні залози; недостатньо сформовані вушні раковини, м'який хрящ вушних раковин; гладенька калитка, неопущені яєчка у хлопчиків, великі статеві губи не закривають малі в дівчаток.

Серед неврологічних ознак недоношеності відзначають такі: поза дитини, тонус м'язів, симптом квадратного вікна (кут приведення кисті дитини до передпліччя в глибоко недоношених дітей становить 90-60°; підколінний кут – 180-130°); симптом косого руху (приведення ліктя до протилежної аксилярної ділянки); притягування п'ятки дитині до вуха (цей симптом позитивний тільки в немовлят з гестаційним віком, меншим ніж 28 тиж).

Розподіл недоношених дітей за гестаційиим віком:

І ступінь недоношеності – 35-37 тиж;

II ступінь недоношеності – 32-34 тиж;

III ступінь недоношеності – 29-31 тиж;

IV ступінь недоношеності – 24-28 тиж.

Основні причини невиношування:

1. Гострі та хронічні урогенітальні інфекції: токсоплазмоз, герпес, цитомегаловірусна інфекція, хламідійна, мікоплазмова інфекції.

2. Гестоз.

3. Екстра генітальна патологія.

4. Гормональний дисбаланс.

5. Імунобіологічний конфлікт.

6. Ендокринна, хромосомна патологія.

7. Соціально-економічні фактори.

8. Багатоплідна вагітність.

Життєздатність плода визначається з 22-24-го тижня гестації, коли початок синтезу сурфактанту в плода дозволяє забезпечити можливість самостійного дихання. Незрілість сурфактанту, яка спостерігається до 35-36-го тижня гестації, визначає респіраторний дистрес-синдром І типу (хворобу гіалінових мембран) як провідну патологію глибоко недоношених дітей.