Менеджмент організацій - Федулова Л. І. - 3.2. Управлінське рішення як концентроване вираження процесу управління

Будь-яка організація для здійснення ефективної діяльності ставить цілі, які в практиці управління називають управлінськими. Досягнення цілей можливе тільки в результаті реалізації тих чи інших дій, що виконуються в певній послідовності і являють собою способи вирішення окремих, часткових завдань. Відповідальним за вирішення завдань організації є керівник. Основний зміст його діяльності реалізується через вирішення управлінських завдань за умови виконання всіх управлінських функцій.

Завдання охоплює: вимогу (ціль), умови (відоме) і те, що потрібно знайти (невідоме), яке формулюється в питанні.

У психології термін "вирішення завдань" вживається у трьох різних значеннях:

• рішення як план (спосіб, метод) виконання завдання;

• рішення як процес реалізації вимог завдання, як процес виконання плану рішення;

• рішення як результат реалізації плану рішення.

Коли йдеться про вирішення завдання, то мається на увазі розв'язання проблемної ситуації. Управлінські завдання можна віднести до розряду творчих завдань, які розглядаються не лише як розвиток рішення, але і як розвиток самої проблеми.

У процесі вирішення управлінських завдань реалізуються інтелектуальні та особистісні можливості керівників. При цьому вирізняють такі найтиповіші стилі мислення керівників:

■ Системний стиль, коли наголошується на визначенні методу вирішення завдання (проблеми). При цьому робиться спроба розділити завдання за окремими складовими.

■ Інтуїтивний стиль, який характеризується великим ступенем усвідомлення проблеми в цілому і прагненням використати різні методи вирішення завдання.

■ Рецептивний стиль, якому притаманне зосередження на окремих деталях проблеми.

■ Перцептивний стиль, при якому проявляється прагнення до встановлення зв'язків між різними частинами проблеми.

Управлінські завдання мають характерні риси. Специфіка їхня така:

• завдання можуть базуватися на невизначених, а в деяких випадках і суперечливах умовах;

• у завданні може не вистачати потрібної інформації про можливі засоби її вирішення;

• відсутні чіткі алгоритми вирішення;

• завдання часто вирішуються в умовах обмеженого часу. Розрізняють три основні типи управлінських завдань:

■ Завдання концептуального плану (стратегічні завдання, пов'язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням).

■ Завдання, пов'язані з техніко-технологічною стороною функціонування виробництва (створенням і впровадженням нової техніки, технології тощо).

■ Завдання, що виникають унаслідок дії людського чинника (кадрові питання, соціально-психологічний клімат у колективах тощо).

Управлінське рішення — це процес, який реалізується суб'єктом управління й визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в наявній чи спроектованій ситуації.

Будь-яке управлінське рішення має:

• суб'єкт, тобто особу або орган, що приймають це рішення;

• об'єкт, тобто трудовий колектив або окремі працівники, які повинні виконувати це рішення;

• предмет, тобто зміст рішення, в якому визначається, що потрібно робити, як саме й що в результаті необхідно отримати.

Таким чином, управлінське рішення є актом суб'єкта керування, що визначає діяльність і поведінку об'єкта керування. За допомогою рішень:

• встановлюються цілі діяльності;

• закріплюються люди за посадами і робочими місцями;

• визначаються функції, права й відповідальність працівників;

• встановлюються правила поводження на роботі;

• розробляється система заходів щодо заохочення працівників і стягнення;

• розподіляються ресурси — матеріальні, трудові, фінансові тощо;

• оцінюється якість продукції та ін.

Управлінське рішення має комплексний характер. У правовому відношенні — це владний акт суб'єкта керування, в якому він висловлює свою волю, реалізує надані йому владні повноваження й несе відповідальність за можливі несприятливі наслідки. З іншого боку — управлінське рішення є актом соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей. Управлінське рішення також є психологічним актом, адже являє собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. Нарешті, з інформаційного погляду, рішення є результатом опрацювання інформації, у ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такого, що найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим.

Як уже зазначалося, потреба у прийнятті управлінського рішення виникає у зв'язку з обставинами зовнішніми (припис вищої організації, регулювання взаємовідносин з підприємствами та організаціями) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників і т. ін.). Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи, вони спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до поставленої мети. Тому вони мають відповідати певним вимогам. Основні з них — це обгрунтованість, своєчасність, здійсненність, економічність, точність формулювань, ефективність (рис. 16). Своєчасно прийняте науково обгрунтоване рішення стимулює розвиток. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.

Рис. 16 Вимоги до управлінських рішень

В організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які різняться між собою змістом, термінами дій та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття, інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обгрунтування і прийняття управлінських рішень необхідно зважати на їх різновиди (табл. 9).

Таблиця 9. Типи управлінських рішень

Класифікація рішень — це процес, що дає змогу впорядковувати їх і виявляти загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам.

Для кожного типу рішень розробляється своя система інформації, алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта й реалізації прийнятого рішення. Так, виокремлення класу структурованих (запрограмованих рішень) дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, що регулярно повторюються. Слабо структуровані рішення приймаються за умов неповноти інформації, новизни та складності ситуації і головну роль тут відіграють не математичні моделі, а людина, її здатність розробити нові процедури, що уможливлять вирішення завдання. Такі рішення приймаються зазвичай на найвищому рівні управління і стосуються стратегії розвитку організації. Нині кількість таких рішень збільшується, оскільки складність, мінливість і непередбачуваність середовища господарювання зростає надзвичайно, особливо в умовах відкритості економіки, розвитку процесів глобалізації тощо. Водночас, сучасні інформаційні технології значною мірою сприяють структуруванню нових завдань, пропонують ефективні моделі їх вирішення.

Структурованість завдань збільшується з переходом на нижчі рівні управління. Середня ланка менеджерів має справу із завданнями обох типів, при цьому частка запрограмованих завдань збільшується завдяки використанню засобів автоматизації праці. На нижньому рівні управління переважають завдання, прийняття яких здійснюється в основному за заздалегідь розробленими правилами та процедурами.