Менеджмент організацій - Шморгун Л.Г. - 2.3. Життєвий цикл організації: поняття та сутність

Існування та розвиток кожної організації мають циклічний характер, проходять певні стадії життєвого циклу, тобто організації зароджуються, розвиваються, процвітають, слабшають і припиняють існування. Усе це визначає особливості виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової діяльності організації. Тому керівник повинен знати, на якому етапі розвитку (життєвого циклу) перебуває його організація, щоб оцінити, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому етапу (фазі розвитку).

Життєвий цикл використовується для пояснення того, як організація проходить через етапи народження, зростання, зрілості та спаду. У зв'язку з цим концепції життєвого циклу приділяється велика увага.

Життєвий цикл організації, вся її діяльність охоплює низку стадій (фаз).

На стадії народження (реєстрація, початкове інвестування діяльності) визначається мета, яка полягає у виживанні, а також формується стиль керівництва. Ставиться основне завдання — вихід на ринок, забезпечення виживання в умовах збиткової діяльності, забезпечення в достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації та досягнення високих темпів зростання прибутку.

На стадії розвитку пріоритети змінюються. Метою стають прискорення зростання, нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку, виживання за рахунок жорсткого керівництва, розширення частини ринку, збільшення оплати праці.

На стадії зрілості мета полягає в систематичному збалансованому зростанні, максимізації прибутків та обсягів виробництва, формуванні індивідуального іміджу, завоюванні більшої частини ринку, орієнтації на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання конкурентоспроможності.

На четвертій стадії старіння (спаду) організації метою стає збереження досягнутих результатів. Поступово згортається діяльність, знижуються прибутковість, фінансова стійкість, спостерігається бюрократична криза.

На стадії відродження мета полягає в оновленні всіх функцій організації за рахунок колективізму і впровадження наукової організації праці (НОП), забезпеченні умов для зростання прибутковості, залученні значних обсягів інвестицій.

У процесі розвитку (еволюції) організація формує свою культуру, яка характеризує якісні аспекти управлінської діяльності та її відповідність економічним, організаційним, соціальним, екологічним, ергономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації — це сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих її членам.

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи. До суб'єктивних елементів культури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об'єктивні елементи — місце розташування організації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо1.

Тривалість життєвого циклу для різних організацій і підприємств у різний час і за різних обставин різна. Факторам і методам виживання та подовження часу існування організації в теорії менеджменту приділяється значна увага. Серед таких теорій найпоширенішими є теорія виживання організації в умовах "структурного зрушення" і концепція "біологічного підходу" А. Ерелі і Ж. Моно.

Успіх і діяльність організації залежать від різноманітних факторів. За рівнем впливу виокремлюють мікроекономічні, які діють на рівні підприємства, та макроекономічні фактори, вплив яких виявляється на рівні держави та галузей.

Мікроекономічні фактори (фактори внутрішнього середовища) організації містять п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації.

Мета — це бажаний результат діяльності організації (групи), якого прагне досягти група, працюючи разом. Цілі відрізняються за тривалістю та змістом. Залежно від характеру організації можливі різноманітні цілі. Так, бізнес-організація, як правило, ставить за мету створення певних товарів у рамках специфічних обмежень. Ціль такої організації — рентабельність і продуктивність, отримання прибутку, зменшення витрат. Державні організації не мають на меті отримання прибутку, але ставлять за мету зменшення витрат.

Структура організації (організаційна структура) — це взаємовідносини рівнів управління та функціональних сфер, побудованих у формі, яка дає змогу ефективно досягати цілей організації. Організаційна структура визначає розподіл робочих завдань, а також розміщення і використання ресурсів. Організаційна структура визначається також як:

— комплекс формальних завдань, що призначаються співробітникам і підрозділам;

— взаємовідносини формальної підзвітності, включаючи лінії владних повноважень, відповідальність за прийняті рішення, кількість рівнів ієрархії та норму керованості;

— розробка системи, що забезпечує ефективну координацію діяльності працівників відділів1.

Будь-яка компанія так чи інакше стикається з проблемою організаційної структури. Часто лише реорганізація, тобто зміна організаційної структури, дає змогу пристосовуватися до змін ринкового середовища, підтримати нову стратегію, запровадити інноваційну технологію виробництва. Останнім часом багатьом компаніям доводиться змінювати свої структури, щоб створити можливості для використання Інтернету та е-бізнесу.

Сьогодні дедалі більше компаній намагаються перебудовувати свої структури, ставлячи дві цілі — інтенсифікацію спільної діяльності їх структурних підрозділів і підвищення ступеня гнучкості, що приводить до перетворення цих компаній на мережеві організації. Особливістю таких організацій є наявність лише декількох визначальних стрижневих видів діяльності, а виконання інших функцій доручається стороннім спеціалістам.

Під організуванням розуміють процес, спрямований на створення організаційної структури і включає розміщення і використання організаційних ресурсів для досягнення стратегічних цілей компанії, що відображається в поділі праці на рівні підрозділів, відділів і за видами діяльності, формуванні структури влади і механізмів координації виконання різноманітних виробничих завдань.

Виконання різноманітних завдань організації стає можливим завдяки поділу праці, який відбувається в ній у двох внутрішніх формах — горизонтальній і вертикальній.

Горизонтальна форма означає поділ колективної діяльності підприємства на окремі складові — спеціалізовані предметні види діяльності (окремі роботи), спрямовані на виконання різних завдань. У кожному підрозділі підприємства співробітники виконують лише ті завдання, які належать до їх спеціалізованих функцій. Такий поділ загального великого поділу праці на численні прості спеціалізовані завдання дає змогу досягати вищої продуктивності праці порівняно з тим, коли працівники працюють окремо і кожний виконує всю сукупність різних операцій, необхідних для виготовлення одиниці певного продукту.

Однак, незважаючи на очевидні переваги спеціалізації, вона має свої межі, оскільки надмірно високий її рівень призводить до ізоляції працівників у процесі праці, породжує незадоволення виконанням одноманітних, монотонних операцій. Тому сьогодні багато компаній переходять до поєднання виробничих завдань для виконання їх об'єднаними в команди співробітниками.

Вертикальна форма визначає вертикальний поділ праці, що забезпечує роботу з координування дій у процесі діяльності організації. Така діяльність з координування роботи багатьох працівників різних підрозділів і дільниць є основою структури управління організації. Вертикальний поділ діяльності породжує управлінський ланцюг — нерозривну лінію владних повноважень, пов'язаних із відповідальністю, підзвітністю і делегуванням владних повноважень.

Завдання — види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін, використовуючи предмети і знаряддя праці, інформацію, людей тощо.

Технологія — це засіб трансформування ресурсів (матеріали, сировина, люди, інформація тощо) в продукти чи послуги, які заздалегідь заплановані в продукт або виріб. Це поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях. Технологія сформувалася у процесі революційних змін в історії розвитку виробництва: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. За рівнем організації виробництва технології поділяються на три категорії:

— одиничне, дрібносерійне та індивідуальне виробництво;

— масове, або великосерійне виробництво;

— безперервне виробництво.

Розрізняють також багатоланкові, посередницькі та інтенсивні технології.

Персонал організації — це внутрішній найважливіший фактор організації. Його роль визначається здібностями, кваліфікацією, талантом, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, фаховістю, поведінкою, схильністю до певної діяльності, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням тощо.

Макроекономічні фактори, тобто фактори зовнішнього середовища, справляють вплив на рівні галузей або держави. До них належать законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин. Детальніше це питання розглянуто в підрозділі 1.3.