Менеджмент організацій - Шморгун Л.Г. - 6.2. Сутність і необхідність стратегічного управління

Багато операційних менеджерів більше уваги приділяють процесу виробництва і забувають, що найкращий метод контролю — стратегічне планування. Однією з основних причин успіху японських компаній є залучення операційних менеджерів до стратегічного управління. Основна умова ефективного управління операціями — усвідомлення менеджером операційної стратегії.

Операційна стратегія — це визнання важливої ролі операцій в успіху організації та залученні відповідальних за їх виконання менеджерів до процесу стратегічного планування. Підвищена ефективність операцій може стати опорою наявної стратегії фірми, а також джерелом нових стратегічних напрямів, не доступних для конкурентів.

Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи "середовище — організація". Більшість сучасних концепцій управління розглядає організацію як відкриту систему, котра постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища (іншими організаціями, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів влади тощо) і дає змогу організаціям підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Концепції існування та розвитку організацій у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління. Ще на початку XX ст. у перших працях з менеджменту зазначалось, що планування є інструментом, який допомагає у прийнятті управлінських рішень. Його мета — забезпечення нововведень та змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі.

Планування — необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Як загальна функція управління планування є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли має бути зроблено.

Кожна організація повинна створити свою виробничу систему. Такий процес починається з розробки товарів чи послуг, які прагнуть випускати або пропонувати. Виробник автомобілів розробляє моделі автомобілів, які він має запропонувати, ресторан складає асортимент страв, що пропонуються, консалтингова компанія планує перелік послуг, які буде надавати клієнтам. Розробка виробничої системи також включає розробку механізмів закупівель сировини та матеріалів, розміщення обладнання, вибір виробничих технологій, дислокацію споруд і планування виробничих потужностей.

Від того, як розроблений продукт, залежить його привабливість для споживача, а також простота і вартість його виготовлення. Тому компанії намагаються досягти чотирьох основних цілей розробки:

— можливість виробництва;

— собівартість;

— якість;

— надійність.

Товарна орієнтація ринку характеризується прагненням до поліпшення якості товарів. Без серйозного врахування потреб, смаків, бажань покупців неможливо досягти успіху. Теорією управління фірмою за таких умов є бюджетний контроль, що базується на внесенні поправок до обсягу і структури доходів/витрат виробництва та збуту залежно від поточної ситуації на ринку.

Важливу роль у виробництві продукту відіграє постачання. Придбання обладнання, сировини, матеріалів і послуг, тобто матеріально-технічне постачання, стає одним із головних аспектів організації виробництва та нормального його функціонування.

У сучасних умовах великий вплив на постачання справляють Інтернет і В2В-комерція (див. рис 2,6, с. 62), Сьогодні працівники відділу закупівель можуть шукати постачальників, розміщувати замовлення, брати участь в онлайнових аукціонах у Всесвітній павутині. Доступ до інформації про наявність тих чи інших товарів та їх вартість став набагато ширшим. У багатьох випадках замовити необхідний матеріал і контролювати виконання замовлення можна також в Інтернеті, що заощаджує час і поточні витрати.

Збутова орієнтація характеризується забезпеченням максимізації збуту за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою примусити його здійснити покупку. За такої орієнтації використовується довгострокове планування, що ґрунтується на уявленні про можливість прогнозувати забезпечення довгострокового приросту основних показників діяльності фірми. Процес планування передбачає визначення довгострокових змін обсягу продажу, рівня витрат, продуктивності праці та інших показників згідно з набутим досвідом і наявними тенденціями, що зберігатимуться досить тривалий час. Довгострокове планування пристосовує виробничу діяльність до змін на ринку, які мають відбитись на комерційній активності фірми в найближчі 2—10 років.

Ринкова орієнтація діяльності фірм передбачає відбір товарів найвищої якості, що користуються найбільшим попитом і забезпечують максимальний обсяг продажу саме цих товарів. У таких випадках використовується стратегічне планування.

Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість керування діяльністю фірми на основі екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені завдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умовах ринку, особливо на умовах конкуренції та збуту, як на критерії управління і вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховуються лише як фактори випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план прилаштовується до таких змін, але не передбачає заходів, спроможних активно впливати на ситуацію на ринку.

Періодичне коригування запланованої стратегії не може вирішити завдання виробничо-збутової діяльності фірми відповідно до умов ринку. Провідні сучасні фірми використовують систему стратегічного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу. Маркетинг розуміють як цілісну систему організації та управління діяльністю підприємства, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності та розширення ролі ринку. Суть маркетингу можна сформулювати так: "Виробляти те, що безумовно знаходить збут, а не намагатися нав'язати покупцю те, що вироблено". Основна мета маркетингу конкретної організації (фірми) — забезпечення максимальної рентабельності її функціонування, що може бути досягнуто лише в разі відповідності продукції фірми ринковим вимогам.

Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивні-шою є теорія стратегічного управління. Світова практика бізнесу показує, що більшість організацій досягли значних результатів у бізнесі саме завдяки впровадженню системи стратегічного управління.

Будь-яка модель управління організацією базується на відповідній концепції. Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток організації.

Згідно з концепцією стратегічного управління аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища — необхідний елемент визначення місії та цілей організації. Стратегія в цьому випадку є інструментом досягнення цілей, а для успішної реалізації вибраного стратегічного набору необхідно, щоб організація функціонувала відповідно до вибраної концепції управління.

Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) організації та приводити у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій ("стратегічного набору"). Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і набуває втілення в характерних рисах її застосування.

Характерні риси системи стратегічного управління певної організації залежать від взаємодії таких чинників:

— галузевої належності;

— розмірів організації (залежно від галузевих особливостей);

— типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;

— характерних рис виробничого потенціалу;

— наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;

— рівня управління;

— рівня кваліфікації персоналу тощо.

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Американський фахівець І. Ансофф, наприклад, розглядає такі варіанти побудови стратегічного управління: "управління за допомогою вибору стратегічних позицій", "управління ранжуванням стратегічних завдань", "управління на основі врахування "слабких сигналів", "управління в умовах стратегічних несподіванок".

Реалізація концепції стратегічного управління організацією можлива лише тоді, коли сама організація є стратегічно орієнтованою, тобто такою, в якій персонал має стратегічне мислення, застосовується система стратегічного планування, що дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню поставлених стратегічних цілей.

До переваг стратегічно орієнтованих організацій належать такі:

— мінімізація негативних наслідків змін, що відбуваються, а також факторів "невизначеності майбутнього";

— можливість враховувати об'єктивні (зовнішні та внутрішні) фактори, що зумовлюють зміни, зосередитись на вивченні цих факторів;

— формування відповідних інформаційних банків;

— отримання необхідної бази для прийняття стратегічних і тактичних рішень;

— полегшення роботи із забезпечення довго- та короткострокових ефективності та прибутковості;

— можливість зробити організацію більш керованою, оскільки за наявності системи стратегічних планів є змога порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, конкретизованими у вигляді планових завдань;

— установлення системи стимулювання для розвитку гнучкості та пристосованості організації та окремих її підсистем до змін;

— забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу;

— створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей.

Реалізація названих принципів дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо реалізації концепції та формування системи стратегічного управління.

Вітчизняним організаціям останні кілька років критичну ситуацію створюють динаміка ринку, що важко прогнозується, безліч нових директивних рішень і законодавчих актів, внутрішні ресурси, що знижуються, і зростання агресивності зовнішнього середовища, особливо у фінансовій сфері. В цих умовах велике значення надається вдалому застосовуванню в практиці підприємств ідей і технологій стратегічного управління розвитком.

Для досягнення успіху необхідне не тільки знання теоретичних засад стратегічного управління. Закордонні конкуренти використовують ті самі фундаментальні методи і підходи, що й українські керівники, але на відміну від українських досягають більших успіхів за рахунок ретельності, дисциплінованості, з якими вони розробляють і реалізують стратегії.