Менеджмент персоналу - Мурашко M.I. - Підстави припинення трудового договору

Підстави припинення трудового договору

Відповідно до чинного законодавства громадянин вступає в трудові відносини як працівник на підставі трудового дого­вору.

Підставами припинення трудового договору є:

— угода сторін;

— закінчення терміну (п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не висунула вимоги про припинення їх;

— призов або вступ працівника на військову службу, на­правлення на альтернативну (невійськову) службу;

— розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП України), власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП України), а також на вимогу проф­спілкового або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП України);

— переведення працівника з його згоди на інше підприємс­тво, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

— відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;

— набуття законної чинності вироку суду, яким працівни­ка засуджено (крім випадків умовного засудження і відстроч­ки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, що виключає можливість продовження даної роботи;

— підстави, передбачені контрактом (ст. 36 КЗпП України);

— направлення працівника відповідно до постанови суду в лікувально-трудовий профілакторій (ст. 37 КЗпП України).

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, органі­зації не перериває дії трудового договору. У разі зміни влас­ника підприємства, реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділи, виділення, перетво­рення) дія трудового договору продовжується (ст. 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе тільки в разі скорочен­ня чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП Укра­їни).

Угода сторін — це самостійна підстава для припинення трудового договору, що відрізняється від розірвання трудово­го договору з ініціативи сторін тим, що для припинення тру­дових відносин необхідне спільне волевиявлення сторін.

При домовленості між працівником і власником підпри­ємства, установи, організації або уповноваженим ним орга­ном про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в термін, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може бути тільки за взаємної згоди на це власника або упов­новаженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним орга­ну задовольнити бажання працівника про звільнення до за­кінчення терміну попередження не означає, що трудовий до­говір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу розірвання трудового до­говору. У цьому разі звільнення вважається здійсненим з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Припинити трудовий договір за згодою сторін можна та­кож у разі, якщо розірвання трудового договору в односторон­ньому порядку (наприклад, за власним бажанням) неможли­ве. Так, за згодою сторін може бути припинено трудовий до­говір з молодим спеціалістом до закінчення терміну обов'яз­кового відпрацювання.

Таким самим чином може бути достроково припинено і трудовий договір, укладений на певний строк. Строковий тру­довий договір втрачає силу із закінченням його терміну, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не зажадала припинити їх. Закінчення терміну дії договору є самостійною підставою для його припинення і не потребує звільнення з ініціативи адміністрації, тому згоди профспілкового комітету для цього не потрібно. Призов або вступ працівника на військову службу, направлення на аль­тернативну (невійськову службу) є безумовною підставою для припинення трудового договору.

За військовослужбовцями строкової служби і курсантами військових навчальних закладів, звільненими (відраховани­ми) з військової служби (навчального закладу) за станом здоров'я або за сімейними обставинами, зберігається право на попереднє місце роботи (на посаду) протягом 3 місяців з дня призову або зарахування на військову службу, не враховуючи часу проїзду до місця постійного проживання (ст. 26 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"). За військовослужбовцями строкової служби, які працювали до призову на підприємствах, в установах, органі­заціях, незалежно від форм власності, зберігається при звіль­ненні з військової служби право на працевлаштування в 3-місячний термін на те саме підприємство, в установу, організа­цію або на підприємства, в установи й організацїї-правонаступники на посаду, не нижчу тієї, яку вони обіймали до призову на військову службу.

Працівники з числа колишніх військовослужбовців стро­кової служби й особи, які проходили альтернативну (невійсь­кову) службу, користуються за інших рівних умов переваж­ним правом на залишення на роботі при скороченні чисель­ності або штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці протягом 2 років з дня звільнення їх зі служби (ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їхніх сімей", ст. З Закону Украї­ни "Про альтернативну (невійськову) службу").

Час перебування громадян України на військовій або аль­тернативній (невійськовій) службі зараховується до їхнього загального і безперервного виробничого стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю (до безперервного — за умови, що вони не пізніше 3-місячного терміну з дня звільнення зі служби влаштувалися на роботу).

Переведення працівника на роботу в іншу місцевість, на­віть разом із підприємством, установою, організацією, може здійснюватися тільки за його згодою. Відмова працівника від такого переведення без поважних причин є самостійною під­ставою для припинення трудового договору. Відмова праців­ника від переведення на роботу в іншу місцевість, якщо під­приємство, установа, організація в цю місцевість не переїж­джає, не може бути підставою для його звільнення.

Розірвання трудового договору в разі відмови працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами пра­ці може бути визнано обґрунтованим, якщо зміну істотних умов праці при продовженні роботи за тією самою спеціаль­ністю, кваліфікацією, на тій самій посаді викликано змінами в організації виробництва і праці (раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій та ін.) (ст. 32 КЗпП України).

Судовий вирок, який набрав чинності, є підставою для розірвання трудового договору тільки в тому разі, якщо пра­цівника засуджено до покарання, що виключає можливість продовження роботи.

Відмова працівника укласти контракт може бути підста­вою для розірвання трудового договору за п. 8 ст. 36 КЗпП України в разі, якщо відповідно до законодавства така форма трудового договору для працівника була обов'язковою.