Менеджмент підприємства - Хомяков В.І. - Модель менеджменту підприємства

Повсякденні процеси в діяльності підприємства можна класифікувати по об'єкту занять за день на підсфери маркетингового, фінансового, кадрового, матеріального господарства і господарства машинного парку. У кожній з цих підсфер розрізняють процеси зайнятості, виробництва, транспортування, зберігання і збуту. Усі ці процеси здійснюються ведучою ланкою підприємства - менеджментом. Під-функції менеджменту можна поділити на: інновацію, постановку мети, планування, прийняття рішень, розпорядження, мотивацію, організацію, координування, розв'язання конфліктів і відповідальність, а також функції інформування (комунікація). На вертикальній площині моделі менеджменту підприємства (див. рис.2.1) зображені функції менеджменту по Борману, Воротіній та Федерману (зверху) і по Кіллену (знизу).

Рисунок 2.1. Модель менеджменту підприємства

Учасники діяльності підприємства

В діяльності підприємства приймають участь особи (групи осіб), яких можна розглядати як потенціал для досягнення мети або задоволення потреб. Особи або групи осіб приймають участь в союзі до тих пір, доки сукупність одержаних переваг буде сприйматися більшою, ніж внески в підприємство. Внутрішні і зовнішні основні учасники включають в себе власників капіталу, менеджерів підприємства, вкладників капіталу, постачальників, клієнтів (споживачів результатів робіт), державу, колектив підприємства, громадськість (засоби інформації, партії, спілки, об'єднання тощо).

Власники капіталу - власники підприємства (окремі акціонери та інші підприємства, корпоранти). Вони, з одного боку, зацікавлені в збереженні та збільшенні свого капіталу, вкладеного в підприємство, з іншого боку - в поточних зняттях з рахунку (розподілі дивідендів). Передумовою для обох сподівань є одержання підприємством прибутку. Оскільки він залежить від доходів і витрат, власники зацікавлені у високих доходах і низьких витратах. Що стосується використання прибутку (збереження і розподіл дивідендів) існують різні уявлення, що залежать від індивідуальних споживчих бажань. Крім того, у власників існує право на участь в формуванні намірів її їх здійснення, вони це виконують або самостійно (підприємство власників), або делегують своє право найманим менеджерам.

Менеджерами можна вважати осіб, які наділені значними об'ємами робіт, з якими вони можуть впоратися тільки за допомогою інших людей. Менеджери підприємства, як самостійна група, зацікавлені в задоволенні інтересів дольових учасників, яких вони використовують. На великих підприємствах, крім того існує, в значній мірі, відповідальність найманих робітників в контрольній раді, яка найняла менеджерів. Професійним завданням менеджера підприємства є слугування клієнтам, співробітникам, вкладникам грошей і суспільству, приведення в рівновагу інтересів, що суперечать одне одному. Це означає, що менеджер повинен: забезпечити сумлінне (чесне) суперництво між підприємствами, яке веде до максимального зниження ціни, підвищення якості та різноманітність виробів; намагатися впроваджувати нові ідеї і технологічний прогрес в конкурентноздатні вироби і послуги; забезпечувати робочі місця, підвищувати реальні доходи і сприяти гуманізації праці; забезпечувати вищі доходи на вкладені капітали, ніж процент від доходів в державні позички. Цей, більш високий дохід необхідний тому, що повинна існувати винагорода за більший ризик. Крім того, менеджер повинен бути опікуном вкладника капіталу; забезпечувати життєстійке зовнішнє середовище для майбутніх поколінь, використовувати надані йому засоби на благо суспільства. Він повинен засвоювати нові методи наукового управління підприємством і поставити свої знання і досвід на слугування суспільству. Для ефективного служіння клієнтам, співробітникам, вкладникам капіталу і суспільству, менеджер повинен розуміти тенденції розвитку економіки в цілому, її ефективності, орієнтуватися в ролі свого підприємства в динамічному зовнішньому середовищі. Він повинен усвідомлювати особливості функціонування різних організаційно-правових форм підприємництва, добре володіти методами управління фінансами, персоналом, виробництвом, маркетингом, економічним механізмом та стратегією розвитку підприємства. Поряд з цими виробничими інтересами, менеджери підприємства можуть переслідувати і власні інтереси (наприклад, збереження підприємства, незалежність, влада, визнання, кар'єра).

Майже всі спеціалісти з менеджменту визначають риси характеру і якості особи менеджера. Так, Ф. Тейлор, виділяв у ідеального менеджера розум, освіченість, технічні знання, силу, тактовність, енергійність, рішучість, чесність, поміркованість тощо. А. Файоль вважав, що менеджер повинен володіти передбаченням, організаторськими здібностями, бути компетентним, мати добре здоров'я, розвинутий інтелект, високий рівень культури та моральності. Сучасні теоретики також не мають єдиної думки щодо якостей і рис ідеального менеджера. Американські авіатори вважають, що менеджер повинен володіти такими якостями, як лідерство, ініціативність, рішучість, поміркованість, незалежність, вміння делегувати владу, комунікабельність, здібність до розмірковування, вміння ризикувати, стійкість до стресів, наполегливість, розвинуте уявлення, чутливість. Інші компанії формують перелік якостей на свій лад. Вважають, що вже давно сформувались американська та англійська системи якостей і рис характеру менеджера. В табл. 2.1. наведено ранжування якостей менеджерів за результатами опитування спеціалістів Англії, Західної Європи та Америки (6,14).

Таблиця 2.1. Ранжування основних якостей менеджерів

Орієнтація переважно на "людський підхід" є характерною рисою японського бізнесу. Так, японські менеджери фірми "Мацусіта денкі", щоб підвищити працездатність робітників і спонукати їх до постійного вдосконалення якості продукції, намагаються діяти згідно з моральним кодексом;

"Наші принципи: усвідомлення своєї відповідальності в справі прогресу та примноження добробуту суспільства, присвячення себе подальшому розвитку світової цивілізації. Наше кредо: прогрес цивілізації - це не абстракція; всі ми спільними зусиллями вносим в нього свою частку; кожен з нас повинен постійно це пам'ятати; всебічна відданість фірмі - ключ до успіху. Наші духовні цінності: а) служіння нації шляхом вдосконалення виробництва; б) чесність; в) гармонія і співробітництво; г) боротьба за якість; д) гідність і підлеглість; є) ідентифікація з фірмою; ж) вдячність фірмі".

В корпорації "General Motors" перед менеджерами ставлять п'ять основних вимог:

1. Компетентність. Кожний менеджер повинен професійно знати, як виконати свою роботу. Знання по управлінню можна отримати, якщо ви достатньо старанні і посидючі, щоб добути їх з книг, достатньо проникливі і самокритичні, щоб засвоїти їх з вашого досвіду і достатньо сприйнятливі і скромні, щоб одержати їх з досвіду інших. Керівник не може дозволити собі вчитися на власних помилках.

2. Гідність і найвища відповідальність у всіх справах.

3. Почуття нового і вміння ризикувати. Воля, здібність до ризику повинні поєднуватися з вмінням планувати, дивитися вперед. Надійне планування озброює тих, хто здібний ризикувати.

4. Чуттєвість та гнучкість. Відчувати оточення, виникаючі потреби, час, події - це значить поважати погляди інших, постійно прагнути до саморозвитку і бути готовим до змін.

5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все найкращим чином.

Більшість американських компаній вважає, що найбільш цінним менеджером є людина, незадоволена діючими методами, що безперервно вивчає нове, готова прислухатися до порад як працівників своєї компанії, так і інших осіб. Він повинен приймати участь в різних нарадах і конференціях асоціації адміністраторів та професійних спілок, слухати лекції і відвідувати інші підприємства.

Залежно від управлінської ситуації менеджеру припадає виконувати різноманітні "ролі". Таких ролей достатньо багато:

1) управляючий (адміністратор). Ця функція вважається традиційною, притаманною менеджеру. І оскільки в сучасних умовах влада перестала бути неподільною, то від владної особи очікують як прояву твердості, так і певної м'якості. Основний обов'язок адміністратора - наглядати за виконанням;

2) плановик (розробляє методи і засоби, за допомогою яких інші досягають цілей);

3) політик (встановлює цілі та правила поведінки в групі);

4) лідер (веде за собою людей);

5) експерт (особа, до якої звертаються як до кваліфікованого спеціаліста);

6) вихователь. Ступінь вихованості, висока моральність працівників є визначальною умовою пересування піку економічного прогресу з регіону в регіон. Відомо, що період 1775—1875 рр. був століттям Великобританії, де діяла класична християнська етика; період 1875-1975 рр. вважають століттям США, де панувала протестантська етика; в 1975 р. визначилось століття азіатсько-тихо-океанського регіону, де знайшла свій прояв конфуціанська етика. Етичні системи виявляються могутніми факторами соціально-економічного прогресу. Менеджер, який претендує на успіх, повинен робити для себе належний висновок: етичне, емоційне виховання працівників - суттєвий бік всіх менеджерських функцій;

7) представник (групи в зовнішньому середовищі);

8) регулятор (відношень усередині групи);

9) джерело (ідей, інформації, заохочень, покарань);

10) символ (приклад, обличчя групи);

11) суддя (також миротворець);

12) диктатор (людина, яка відміняє індивідуальну відповідальність в групі);

13) "батько" або "мати" (до яких звертаються за допомогою);

14) "козел відпущення" (людина, яка відповідає за все при провалі справи);

15) розпорядник (ресурсів);

16) людина, яка веде переговори (дипломат).

Серед серії менеджерських вмінь та навиків, які за останні десятиріччя одержали особливо широке розповсюдження, потрібно перш за все, назвати ті, що пов'язані з процедурами переговорів. На сьогоднішній день менеджери низової та середньої ланки витрачають свій робочий час в основному на встановлення і розвиток людських контактів, поглиблення ділових зв'язків, укладання угод, розв'язання суперечок, налагодження відносин з владними особами та структурами. Для всього цього потрібні спеціальні здібності, які близькі до дипломатичних. Тим більше це має значення в сучасних умовах, коли всебічно розвиваються міждержавні зв'язки, створюються спільні підприємства тощо.

17) інноватор. В умовах третьої хвилі НТП, яку називають інформаційною (перша хвиля пов'язана з введенням сільськогосподарської культури, друга - з промисловим переворотом) однією з найважливіших сторін менеджерських функцій є діяльність по інноваціях. В умовах бурхливого процесу НТР той, хто зволікає по відношенню до інновацій, негайно "відкидається в хвіст" прогресу. Потреба в інноваціях пояснюється дуже просто. Вважають, що значно легше і швидше підвищувати продуктивність і якість продукції на базі принципово нової техніки і технології, ніж постійно латати латки на зношеному обладнанні та заощаджувати на введенні нового.

Колектив (працівники) підприємства постійно зацікавлений в надійності свого робочого місця, в максимально можливій заробітній платні і соціальних гарантіях, добрих умовах роботи, а також у високому престижі свого підприємства. Важливими мотивами також є можливості професійної реалізації своїх здібностей і особистого визнання в діяльності підприємства. Інтереси працівників захищаються профспілками та органами представництва найманих робітників на підприємстві.

Сторони і вкладники капіталу - це, в першу чергу, банки, що дають кредити. Вони зацікавлені в домовленості про можливо високі ціни на капітал (проценти), вони очікують своєчасну оплату процентів та позиченого капіталу і достатніх гарантій на непередбачений випадок. При наявності великих кредитів вони також зацікавлені в інформації та впливу на менеджерів фірми.

Постачальники необхідних матеріалів піклуються, в першу чергу, про тривалі та вигідні зв'язки фірми. Вони прагнуть до максимізації доходів, до вигідних умов для себе відносно їх постачань, до мінімізації своїх витрат.

Клієнти (споживачі результатів робіт) бажають, в основному, одержувати необхідні їм вироби високої якості за низькими цінами і на вигідних умовах. Вони прагнуть до широкого асортименту товарів і до надійного обслуговування.

Держава піклується, перш за все, про функціонування ринкового господарства з підприємствами, конкурентноздатними на міжнародному ринку, тому що воно збільшує суспільний продукт, забезпечує добробут, постачання населення товарами і робочими місцями і сприяє зовнішньоторговельному балансу. Підприємства розглядаються також як джерела податків, необхідних для фінансування державних витрат. Крім того, держава постійно турбується про стабільність цін (боротьба з інфляцією) і соціальний спокій.

Громадськість складається із гетерогенних груп (наприклад, засоби інформації, партії, центри, спілки і об'єднання, громадянські ініціативи та безпосередньо громадяни). їх інтерес відносно підприємств полягає в тому, щоб вони могли сприяти груповим цілям, або, щонайменше, не перешкоджати їм. Щоб мати про це своєчасну інформацію, вона повинна знати все і точно про дійсний стан підприємства.

Учасники діяльності підприємства та їх інтереси не можуть бути чітко визначені: особа може одночасно належати до кількох груп (наприклад постачальник як кредитор; співробітник, копорант як кредитор) тому, що вона переслідує різні інтереси. Однак, частіше всього, існує загальна зацікавленість в збереженні підприємства і одержанні доходів, що постійно полегшує рівновагу інтересів серед учасників.