Організація бізнесу - Скібіцький О.М. - 4. МАЛЕ ТА СЕРЕДНЄ ПІДПРИЄМНИЦТВО

4.1. Місце і роль малого підприємництва в економіці

Серед різних видів підприємств, які виділяють за кількісними показниками (малі, середні та великі),найбільшу роль у розвитку підприємництва, його основних функцій, передусім особистісної, відіграють малі підприємства. Вони сприяють створенню значної частки робочих місць, впровадженню певної кількості досягнень науково-технічного прогресу у виробництво тощо. Водночас малі підприємства мають і низку істотних недоліків. З огляду на позитивні риси малого підприємництва держава повинна надавати йому всебічну підтримку.

Розвиток малого підприємництва не розглядається як самоціль, але як інструментарій, при вмілому застосуванні якого у трансформацію економічної системи залучається населення, і цей процес протікає без зайвих соціальних тягарів для населення.

Крім того, мале підприємництво є базовою ланкою ринкової економіки. Підприємницька ініціатива, орієнтуючись на споживача, завжди спрямовується туди, де виникає незадоволений попит, і залишає ті сфери, котрі перестають відповідати запитам ринку. Таким чином, формується і підтримуються оптимальні господарські пропорції.

Основними кількісними критеріями зарахування підприємств до категорії малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балансова вартість активів тощо.

Як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки мале підприємництво сприяє структурній перебудові економіки, зміцненню економічної бази регіонів, збільшує загальні обсяги виробництва та роздрібного товарообігу, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, забезпечує зайнятість значної частини населення, стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

За рахунок мобільності, гнучкості, інноваційного підходу малі підприємства спроможні швидко пристосуватись до змін споживчого попиту, знайти свою ринкову нішу, оперативно здійснювати виробництво нової продукції малими партіями. Вони мають невисокі експлуатаційні витрати, створюють раціональну структуру організації та управління, проводять постійний пошук нетрадиційних рішень і нових засобів дій, характеризуються ініціативністю та підприємливістю.

Роль і місце малих підприємств визначається наступними чином: це особливий тип підприємницької діяльності, який формується на базі дрібнотоварного виробництва, характеризується високою мобільністю, динамічністю й гнучкістю та стимулює структурну перебудову економіки, створює додаткові робочі місця, формує нову соціальну верству підприємців-власників, послаблює монополізм та сприяє розвитку інноваційних процесів.

Мале підприємництво є одним з провідних секторів ринкової економіки. Проте загальна економічна та соціальна роль малого підприємництва можлива лише за умови всебічної підтримки цього сектору економіки державою.

В Україні більше половини загальної кількості діючих малих підприємств (52 %) працює у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення і збуту, 14 % - у промисловості, 10% - у будівництві, 5 % - у сфері побутового обслуговування.

У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв'язку, охорони здоров'я, фінансово-кредитній діяльності, у сфері культури і мистецтва, у сільському господарстві, освіти та ряді інших галузей економіки. Таким чином, накопичений приватний або пайовий капітал спрямовується переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна одержати великі прибутки.

Формується інфраструктура підприємництва, яка стимулює початківців створювати власну справу, забезпечує більш сприятливе бізнес-середовище для вже діючих господарюючих суб'єктів.

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу-підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві - до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва - до 50 осіб).

Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві. В Україні найбільша кількість малих підприємств сконцентрована у торгівлі та громадському харчуванні, промисловості, будівництві, транспорті та зв'язку, сільському господарстві.

У розвинутих країнах частка малих підприємств в загальній кількості підприємств є абсолютно переважаючою. Так, у США серед понад 20 млн підприємств до категорії малих належать до 18 млн, у Великобританії - приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств - 99% малі й середні, в Польщі - до 2 млн. В Україні їх кількість становила в 1990 р. 10 тис, у 1994 - 70 тис, у 2000 - 171 тис. В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб.

Проте частка малих підприємств у сукупних доходах незначна. Так, у США малі підприємства привласнювали лише до 8% валових доходів. Частка малих та середніх підприємств у промисловому виробництві України становила в 1998 р. лише 2,8% (в 1991 - 0,8%). Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США протягом 1981-1990 р р. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі скоротили чисельність працівників на 3 млн. осіб. За цим показником малі підприємства мають вишу соціальну відповідальність, ніж крупні.

Невідповідність між величезною кількістю малих підприємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з одного боку, та відносно незначною величиною валового доходу, внеску у створення товарів і послуг - з іншого, пояснюється такими чинниками:

o нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з крупними);

o неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;

o промонополістичною політикою ножиць цін (завищених на товари і послуги крупних підприємств та занижених на створювані блага в малих підприємствах);

o вищими відсотками на отримувані кредити;

o певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;

o намаганням багатьох людей, які не мають підприємницького хисту, створювати нові підприємства; відсутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років - майже 5 млн, а наприкінці XX ст. - понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня - до 900.

Своєрідний "ренесанс" малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузькоспеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види продукції - нові ідеї, "ноу-хау", роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впроваджена крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими особливостями цих підприємств:

o вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок подовження робочого дня;

o нижча заробітна плата;

o економія на техніці безпеки, умовах праці;

o нижча організованість та самосвідомість найманих працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.

Важливим фактором ставлення суспільства до малого підприємництва є ступінь співпадіння групових економічних інтересів соціально значущих прошарків регіону. Об'єктивним є те, що ставлення до суб'єктів малого підприємництва (далі СМП) залежить від реальних можливостей бізнесу (далі МБ) задовольняти очевидні економічні інтереси основних соціально значущих груп.

Населення в цілому зацікавлене в зростанні рівня та якості життя в тому числі за рахунок отримання в секторі МБ самостійних (безпосередньо незалежних від стану регіонального бюджету) джерел доходів (наприклад, в якості індивідуальних підприємців, власників малих підприємств чи в якості найманого персоналу). Збільшення доходів дозволяє розширити платоспроможний споживчий попит та раціоналізувати структури витрат населення на накопичення (для заощаджень і для фінансування інвестицій в тому числі розвиток власного бізнесу) та на споживання (включаючи придбання продукції та послуг, що пропонуються на ринку СМП).

Очевидним груповим інтересом суб'єктів МБ є дотримання високих темпів росту і розширення структур платоспроможного попиту на свою продукцію та послуг, переважно з боку населення конкретної території чи споживачів конкретних підприємств (галузей),також справедлива конкуренція у відповідному секторі ринку при наявності розвинутої ринкової інфраструктури (консалтинг, ділова інформація, позичковий капітал для інвестицій, транспорт, зв'язок, комунікації тощо). Водночас збільшення господарюючих суб'єктів веде до перерозподілу та пропорційного зменшення витрат на створення і підтримку загально-ринкової інфраструктури.

Великий корпоративний бізнес зацікавлений у співпраці з малим бізнесом для зменшення власного інвестиційного ризику в конкурентній боротьбі за нові "споживчі ніші на ринку.

Інтересом суб'єктів регіональної та муніципальної влади наданому етапі є надходження до відповідних бюджетів (податкові платежі і збір від МБ), зниження "соціального навантаження на витрати державного бюджету (бідність, безробіття тощо),а також позабюджетне фінансування створення муніципальної та регіональної інфраструктури і задоволення потреб жителів без використання бюджетних засобів.

Мале підприємництво (далі МП) є одним з найбільш ефективних засобів муніципальної та регіональної влади у проведенні соціально-економічної політики.

Ефективність малого бізнесу як засобу пояснюється наступним:

o Нормативно-правова база дозволяє більш гнучко впливати на МП, ніж на великі підприємства, особливо на рівні суб'єкта РФ чи муніципалітету: спрощена система оподаткування, єдиний податок на тимчасовий дохід та інші механізми впливу що регулюються регіональними і місцевими нормативними актами

o МП швидше відповідають на вплив та зміни середовища функціонування.

o М П реагують на самі незначні зміни, практично відсутній поріг чутливості: незначні стимулювання не зацікавлять велике підприємство, а серед малого підприємництва знайдеться хто-небудь, для кого дана можливість буде суттєвою.

o Адаптаційні можливості МП вищі, вони заповнюють більш мілкі ніші ринку, що дозволяє здійснювати більш вузькі адресні впливи.

o МП розподілені територіально більш рівномірно: великі підприємства на невеликій території не формують свого галузевого спектру, в той час коли діапазон видів діяльності МП значно ширший.

Однак сприятливий розвиток малого бізнесу ускладнений існуванням багатьох проблем, малі підприємства найбільш гостро зазнають труднощів, характерних для перехідного періоду.

До факторів тримання росту малого підприємництва в країнах СНД можна віднести нестабільність законодавства, ускладненість системи оподаткування, причому ці спільні для будь-якого типу бізнесу проблеми в малому підприємництві є особливо гострими, тому що витрати на адміністрування малого бізнесу не відповідають масштабам діяльності.

До специфічних регіональних проблем функціонування малих підприємств відносяться відсутність повної і достовірної інформації про стан і кон'юнктуру ринку; нерозвиненість системи інформаційних і освітній послуг; недоброзичливе ставлення з боку переважної маси жителів області і суб'єктів влади, несформованість стратегічних підходів до розвитку соціально-економічного комплексу регіону.

Ці фактори поряд з низькою забезпеченістю ресурсами та інфляцією призводять до розвитку малого бізнесу, перш за все у невиробничій сфері, що орієнтується головним чином на закупівлю, перерозподіл та обслуговування чужого (в т.ч. імпортного) товару. Невідповідність параметрів результативності і ефективності даного сектору економіки свідчить про необхідність формування ефективної, активної і відповідальної регіональної політики у сфері малого підприємництва.