Організація бізнесу - Скібіцький О.М. - 4.2. Економічна сутність і функції малих підприємств

Мале підприємство - підприємство з незначною кількістю працівників, невеликими обсягами діяльності, здебільшого ризикової (виробничої, торговельної, наукової тощо) та виробництва, власник якого несе повну відповідальність за результати господарювання, самостійно приймає управлінські рішення з метою привласнення прибутку.

Похідними цілями діяльності малих підприємств є виробництво товарів і послуг високої якості та низької собівартості, завоювання певної ніші на ринку, задоволення споживчого попиту населення тощо.

У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями є розмір капіталу, чисельність працюючих та галузева належність. Згідно з чинним законодавством до малих та середніх відносять юридично самостійні підприємства, що мають до 300 робітників, у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства;

до 100 - в оптовій торгівлі; до 50 - у роздрібній торгівлі та сфері послуг. На практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп залежно від чисельності зайнятих: 1-4, 5-9, 10-29, 30-49, 50-99, 100-299, 300-499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємництва є показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу - такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії, в Індії - чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях - ще й рівень використання енергії.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, - потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємо-узгодженість інтересів ринкових суб'єктів Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним найбільш численним, атому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності.

Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні -до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є:

o фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

o юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Наведене вище визначення характеризує лише найважливіші ознаки малого підприємництва, його внутрішню сутність. Повніше або комплексно така сутність розкривається у виконуваних ним функціях, поєднанні позитивних та негативних сторін.

Позитивними рисами малих підприємств є:

o гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;

o повніше використання робочої сили та устаткування, менший рівень запасів (тоді як на крупних підприємствах залишаються не завантаженими в середньому 75% виробничих потужностей);

o раціональна організаційна структура підприємства;

o швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів, оперативне оновлення асортименту продукції;

o можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції;

o невисокі експлуатаційні витрати;

o відносно невеликий капітал для створення таких підприємств;

o можливість зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах тощо;

o високі шанси на успіх;

o значна роль у створенні нових робочих місць;

o велике значення у формуванні середнього класу населення;

o створення конкурентного середовища як важливої рушійної сили економічного прогресу;

o формування підприємництва як чинника соціально-економічного прогресу

Основними недоліками діяльності малих підприємств є:

o нижча продуктивність праці (у більшості випадків) порівняно з крупними підприємствами;

o нездатність впроваджувати важливі капіталомісткі досягнення науки і техніки у виробництво;

o вища інтенсивність праці за рахунок тривалішого робочого дня, використання сімейної праці;

o економія на умовах праці та техніці безпеки;

o обмеженіша можливість підвищувати кваліфікаційний рівень найманих працівників;

o значні труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо;

o відсутність профспілок, а отже, тих прав в управлінні виробництвом, які завоювали наймані працівники на крупних підприємствах;

o обмеженість у впровадженні найпрогресивніших форм та методів організації виробництва;

o формування сукупністю малих підприємств загалом стихійного характеру розвитку немонополізованого сектора економіки, лише частково підпорядкованого дії закону планомірного розвитку (тією мірою, якою ці підприємства втягнуті в контрактні відносини з крупними компаніями та державою).

Навіть просте зіставлення позитивних та негативних сторін діяльності малих підприємств, які є суперечливими в межах єдиної системної сутності, свідчить про домінування позитивних рис, а тому є підставою для економічної доцільності розширення масштабів такої діяльності.

Якщо сутність такого підприємництва аналізувати комплексно, з боку виконуваних ним функцій (новаторської, організаційної, господарської, соціальної та особистісної), то роль малих підприємств неоднозначна. Так, роль їх у реалізації новаторської функції (тобто сприянні процесу продукування нових ідей - технічних, наукових, організаторських, управлінських тощо) надзвичайно важлива (особливо нових наукових та технічних ідей, створенні проектів, здійсненні дослідно-конструкторських розробок).

Проте в процесі реалізації організаційної функції підприємництва (впровадженні нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати, раціональному поєднанні форм одиничного поділу праці тощо) їх роль незначна.

Велике значення малих підприємств у процесі реалізації господарської функції підприємництва (тобто ефективному використанні більшості трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів) та соціальної функції (виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству, у працевлаштування значної частки працездатного населення тощо). Але найвагомішу роль (навіть порівняно з крупними фірмами) відіграють малі підприємства в реалізації особистісної функції підприємництва (тобто самореалізації власної мети підприємця, отриманні ним задоволення від своєї діяльності).

Щоб посилити позитивні та послабити негативні сторони діяльності підприємств, необхідна всебічна підтримка державою їх діяльності.

Суть та значення малого бізнесу полягають у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Малі підприємства можуть бути різних форм власності, передусім приватної (трудової та капіталістичної) та колективної. В Україні найбільша частка малих підприємств у 2005 р. була з колективною (понад 15 тис.) і приватною (заснованою на власній та чужій праці - понад 6,3 тис.) власністю. В США майже 60% ферм ведуть господарську діяльність без наймання робочої сили. В Україні малі підприємства з приватною формою власності привласнили 24% балансового прибутку, а з колективною - 75%, причому останні виявили вищу життєздатність (внаслідок об'єднання капіталів, колективного ведення підприємницької діяльності тощо). У промисловості в 2005 р. малі колективні підприємства виготовили майже 80% продукції, приватні - 17, державні - 2,5%.