Організація праці менеджера - Скібіцька Л.І. - 11.6.4. Імідж менеджера

Слово "імідж" вживається як у розмовній, так і в науковій мові.

Під особистим іміджем розуміють образ людини, як правило, авторитетний, соціальний статус, що має високу (позитивну) оцінку оточуючих. Так, якщо менеджер сприймається людьми як респектабельна людина, то про нього говорять, що у нього "є імідж".

Серед ділових людей міцно закріпилося усвідомлення того, що імідж необхідний кожному бізнесмену, чиновнику, громадському функціонеру.

Сугестія іміджу

Сугестія - це властивість й уміння людини впливати на інших людей, яка проявляється як не усвідомлено, так і за допомогою спеціальних прийомів. З точки зору діяльнісного підходу до аналізу феномена сугестії в ньому переплітаються два елементи - упевненість і позитивна енергетика.

Впевненість

Впевненість у собі є наслідком нашої самооцінки, тобто відчуття того, як ми виглядаємо в очах інших осіб. Кожна людина прагне до того, щоб її любили й поважали. У кожного є почуття власної гідності. Якщо ми бачимо, що люди цінують нас, ми міцніше тримаємося на ногах, намагаємося вдосконалюватися. Якщо ж відчуваємо (або нам здається), що люди відвертаються від нас, ми починаємо сумніватися в собі, а від цього все валиться з рук, нічого не виходить. Навряд чи при такому рівні самооцінки ми зможемо досягти успіху в якій-небудь діяльності. Спробуйте оцінити ступінь упевненості в собі за допомогою тестів, наведених у додатках.

Позитивна енергетика

Енергетика - це психічна сила, здатність людини реалізувати свої можливості, у тому числі силу впливу. Вона може бути як негативною, націленою на придушення об' єкта взаємодії, так і позитивною, спрямованою на спонукання його до морально схвалених дій.

Нас цікавить позитивна енергетика. Отже, енергетика людини формується й накопичується в її психіці. У процесі взаємодії вона передається іншим людям за допомогою поведі-нкових прийомів. Активну роль тут відіграють зовнішній вигляд, манери поводження, погляд, голос і мова, міміка й жести.

Зовнішній вигляд

Насамперед це конституція - зріст, вага, статура. У психології виділяють атлети (з розвинутою мускулатурою), мозговиків (худосочних), шлунковиків (з надмірно розвиненим торсом) і диспластиків (з порушеннями в конституції). Особливою категорією є особи низького зросту. Найбільшим ступенем сугестії володіють атлети (175-185 см), найменшим - диспластики (з непропорційними й неповноцінними кінцівками, великими родинними плямами), а також виродки. Низькорослі зазвичай компенсують свої вади завзятою працею, розвитком інтелекту й нерідко домагаються дивовижних успіхів.

Найсильнішим випромінювачем позитивної енергетики є обличчя людини, причому обличчя з гармонійно розвинутими компонентами (чоло, ніс, брови, вуха, очі). Великі родинні плями, диспропорції обличчя сприймаються негативно. Негатив також викликають м' ясисті скули, тонкі довгі губи, квадратне підборіддя (воно вселяє страх), а також надмірно густі брови. Велике значення мають і форми обличчя (голови). Найбільшу сугестивність має обличчя у вигляді злегка витягнутого прямокутника.

Варто мати на увазі, що люди мають у своїй уяві своє сприйняття зовнішності й верхнього одягу. Шаблонів тут немає. Слід пам'ятати одне: якщо конституція й верхній одяг (які повинні гармоніювати) сприймаються позитивно, сугестивність буде високою. Однак про одяг слід говорити окремо.

Манера одягатися

Всім відома досить заяложена прагматична істина: "Про людину спочатку судять по одежі". Чисто й охайно одягнені люди вселяють більше довіри, ніж одягнені абияк, неохайні й нечесані. Водночас не викликають довіри одягнені модерново, а також "упаковані з голочки". Одяг комерсанта, державного службовця, а також громадського функціонера, здатних випромінювати позитивну енергетику, повинен відповідати простим життєвим канонам: чоловікам необхідно носити темні черевики, темні шкарпетки, відпрасовані штани, сорочку й краватку; жінкам варто одягатися по-діловому, з ретельно подібними туфлями й сумками. Згідно з усталеними в ділових колах поглядами, від того, як Ви одягнетеся, багато в чому залежатиме стануть Вас слухати інші люди чи ні, зможете Ви керувати ними чи навпаки.

Тут слід мати на увазі одну просту, але досить важливу деталь: манера одягатися залежить від віку, посади й характеру роботи, а стиль - від моди (табл. 11.3).

Хоч і говорять, що проводжають по розуму, але приймають все ж таки по одягу, і одежа є однією з умов того, чи складеться у людей хороша думка про Вас. Рокфеллер почав свій бізнес з того, що купив собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольф-клубу.

Не варто говорити про те, що одяг має бути охайним, чистим і відпрасованим. Але декілька порад з приводу того, як і в яких випадках треба одягатися, ми наведемо.

На прийоми до 20:00 чоловікам можна одягати будь-які костюми але не яскравих тонів. На прийоми що починаються після 20:00, слід одягати костюм чорного кольору.

Таблиця 11.3

ШАБЛОНИ ДІЛОВОГО ОДЯГУ ЧОЛОВІКІВ

В офіційній обстановці піджак має бути застебнутий. Так приходять до знайомих, в ресторан, в театр, сидять в президії чи виступають з доповіддю, але при цьому слід пам'ятати, що нижній ґудзик ніколи не застібають. Розстебнути всі ґудзики піджака можна на обіді, вечері або сидячи в кріслі.

Якщо потрібно одягати смокінг (або фрак) - це спеціально вказується в запрошенні; те саме стосується й кольору краватки (cravate noire, black tie), при цьому класичною до фраку вважають білу, проте можна й чорну.

Колір чоловічих шкарпеток повинен бути в будь-якому випадку темнішим за костюм, що є переходом від кольору костюма до кольору взуття. Лаковане взуття підходить тільки до смокінгу або фраку. Загальне правило: колір сорочки має бути світлішим за колір костюму, а краватка темнішою за сорочку.

Журнал "Models of the season" рекомендує дотримуватися таких правил:

o піджак (жакет) преферанційний класичний "англійський" (з двома шліцами позаду). На відміну від "європейського" (без шліц) і "американського " (з однією шліцою) він дозволяє своєму власнику бути елегантним як у положенні стоячи, так і сидячи;

o брюки повинні бути такої довжини, аби спереду трохи спускатися на взуття, а ззаду доходити до початку підбору;

o сорочка під піджаком допускається тільки з довгими рукавами. Не слід одягати нейлонові та трикотажні сорочки;

o комір має бути на сантиметр-півтора вище за комір піджака;

o манжет сорочки має виглядати з під рукава піджака не більше ніж на один дюйм (2,54 см) на урочистих заходах і на півдюйма на ділових зустрічах;

o жилет має бути не дуже коротким, ні сорочка, а ні ремінь не повинні виглядати;

o ремінь, природно, виключає підтяжки і навпаки;

o шкарпетки до ділового і святкового костюму підбираються в тон - у жодному випадку не білі і достатньо довгі.

Жінка має значно більшу свободу у виборі фасону одягу й тканини, ніж чоловік. Основне правило, якого слід дотримуватися при виборі одягу, - це відповідність часу й обстановці. Тому не прийнято приймати гостей або ходити в гості в розкішних платтях в денні години. Для таких випадків підійде елегантне плаття або плаття-костюм.

Кольори в одязі

Якщо людина хоче підкреслити білизну свого обличчя, то їй слід вибрати одяг червоного кольору, у будь-яких інших поєднаннях червоний колір пригнічує природний колір обличчя.

Зазвичай колір одягу підбирають з таким розрахунком:

o блондинкам більше підходить синій колір;

o брюнеткам - жовтий;

o білий пасує людям з рожевим відтінком шкіри;

o чорний колір поглинає блиск інших кольорів. Гарні манери

Одним з основних принципів сучасного життя є підтримання нормальних стосунків між людьми й прагнення уникнути конфліктів. У свою чергу, пошану і увагу можна заслужити лише будучи ввічливим і стриманим. Тому ніщо не цінується так дорого, як ввічливість і делікатність. Проте в житті нам нерідко доводиться стикатися з грубістю, неповагою до іншої людини. Причина в тому, що ми недооцінюємо культуру поведінки людини, її манери.

Манери - це спосіб триматися, зовнішня форма поведінки, поводження з іншими людьми, вживані в мові вирази, тон спілкування, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція навіть міміка.

У суспільстві хорошими манерами вважаються скромність і стриманість, уміння контролювати свої вчинки, уважно і тактовно спілкуватися з іншими людьми. Поганими прийнято вважати звичку голосно говорити, розбещеність в жестикуляції й поведінці, неохайність в одязі, грубість, які проявляються у відвертій недоброзичливості до оточуючих, у зневазі до чужих інтересів і потреб, в безсоромному нав' язуванні іншим своєї волі й бажань, в невмінні стримувати роздратування, в навмисному ображанні гідності оточуючих, в нетактовності, лихослів' ї (ненормативна лексика), вживанні принизливих кличок, прізвиськ.

Тут необхідно підкреслити поділ людей на дві великі групи - на екстравертів й інтра-вертів. Перші налаштовані на спілкування, взаємодію, соціальну активність. Другі, тобто інтроверти, опікуються в основному своїми внутрішніми проблемами, уникають спілкування, віддають перевагу самотності. Випромінювання сугестивності, а отже, передача позитивної енергії, більше властиві екстравертам.

Слід відзначити, що манери - річ дуже тонка. Можна мати загальне усталено позитивне ставлення до своєї особи з боку інших людей, але якийсь незначний промах, скажімо, неправильне поводження за столом, здатний різко знизити Ваш рейтинг, а отже, й рівень сугестивності.

Манери належать до культури поведінки людини й регулюються етикетом. Етикет передбачає доброзичливе й шанобливе ставлення до всіх людей, незалежно до посади і суспільного становища. Він включає чемне поводження з жінкою, шанобливе ставлення до старших, звертання до старших, форми звернення й вітання, правила ведення розмови, поведінку за столом. У цілому етикет у цивілізованому суспільстві збігається із загальними вимогами ввічливості, в основі яких лежать принципи гуманізму.

Делікатність

Обов' язковою умовою спілкування є делікатність. Вона не повинна бути зайвою, перетворюватися на підлесливість, призводити до нічим не виправданого вихваляння побаченого або почутого. Не слід приховувати, що Ви вперше бачите щось, слухаєте, пробуєте на смак, боячись, що інакше Вас визнають неуком.

Ввічливість

Всім відомі вирази "холодна ввічливість", "крижана ввічливість", "презирлива ввічливість", в яких епітети, додані до цієї прекрасної людської якості, не тільки вбивають її сутність, а й перетворюють її на щось протилежність.

Емерсон визначає ввічливість як "суму маленьких жертв", які ми приносимо людям, що оточують нас, з якими ми вступаємо у ті або інші життєві відносини.

На жаль, абсолютно затертим є прекрасний вислів Сервантеса: "Ніщо не коштує так дешево й не цінується так дорого, як ввічливість". Справжня ввічливість може бути лише доброзичливою, оскільки вона - один з проявів щирої, безкорисливої. Справжня доброзичливості відносно інших людей, з якими доводиться зустрічатися на роботі, вдома, в громадських місцях. З товаришами по роботі, знайомими ввічливість може перейти в дружбу, але доброзичливість до людей взагалі - обов' язкова база ввічливості. Справжня культура поведінки - там, де вчинки людини в будь-яких ситуаціях, їх зміст і зовнішній прояв виходять з етичних принципів моралі й відповідають їм.

Одним з головних елементів ввічливості вважають уміння запам'ятовувати імена. Ось як про це говорить Дейл Карнегі. "Більшість людей не запам'ятовують імена тому, що не хочуть витрачати час і енергію на те, щоб зосередитися, затримати ці імена в своїй пам'яті. Вони шукають для себе виправдань у тому, що дуже зайняті. Проте вони навряд чи більш зайняті, ніж Франклін Рузвельт (колишній Президент США), який знаходив час для того, щоб запам'ятати й при нагоді воскресити в пам' яті навіть імена механіків, з якими йому доводилося стикатися. Він знав, що один з найпростіших, дохідливих і дієвих способів завоювати прихильність оточуючих - це запам'ятати їхні імена і дати їм усвідомлення власної значущості".

Тактовність і чуйність

Зміст цих благородних людських якостей, увага, глибока пошана до внутрішнього світу тих, з ким ми спілкуємося, бажання й уміння їх зрозуміти, відчути, що може дати їм задоволення, радість, або навпаки, викликати у них роздратування, образу. Тактовність, чуйність - це також відчуття міри, якої слід дотримуватися в розмові, особистих і службових стосунках, уміння відчувати межу, за якою від наших слів і вчинків у людина відчуває неза-служену образу, засмучення, а іноді й біль. Тактовна людина завжди враховує конкретні обставини - різницю у віці, статі, суспільному становищі, місце розмови, наявність або відсутність сторонніх.

Пошана до інших - обов' язкова умова тактовності навіть між хорошими товаришами. Вам, напевно, доводилося стикатися з ситуацією, коли на нараді хтось недбало кидає під час виступів своїх товаришів слова "нісенітниця", "неправда" тощо. Така поведінка нерідко стає причиною того, що коли така людина сама починає говорити, то навіть її слушні думки зустрічаються аудиторією з холодком, або навіть негативно. Про таких людей говорять: "Природа відпустила йому стільки пошани до людей, що йому вистачає її тільки на себе". Самоповага без шани до інших неминуче переростає у зарозумілість, чванство.

Культура поведінки так само обов' язкова і з боку нижчестоящого по відношенню до вищестоящого. Вона виражається перш за все в чесному ставленні до своїх обов' язків, в дисциплінованості, а також в шані, ввічливості, тактовності по відношенню до керівника, товаришів по службі. Вимагаючи шанобливого ставлення до себе, частіше запитуйте себе: чи відповідаєте Ви їм тим самим?

Тактовність, чуйність передбачають також здатність швидко й безпомилково визначати реакцію співрозмовників на наші висловлювання, вчинки й у потрібних випадках вибачитися за допущену помилку. Це не тільки не принизить гідність, а навпаки, виключно цінну людську рису - скромність.

Скромність

"Людина, яка говорить тільки про себе, тільки про себе й думає, - стверджує Д. Карне-гі. - А людина, яка думає тільки про себе, - безнадійно некультурна, якою би високоосвіченою вона не була".

Скромна людина ніколи не прагне показати себе кращою, розумнішою за інших, не підкреслює свою перевагу, свої якості, не вимагає для себе жодних привілеїв, особливих зручностей, послуг. Разом з тим, вона не повинна асоціюватися ні зі страхом, ні з соромливістю. Це абсолютно різні категорії. Часто скромні люди виявляються набагато активнішими в критичних ситуаціях, але при цьому відомо, що спіркою переконати в своїй правоті неможливо.

Карнегі пише: "Ви можете дати зрозуміти людині, що вона не має рації поглядом, інтонацією або жестом не менш красномовно, ніж словами, але якщо Ви говорите їй, що вона не має рації, то чи змусите Ви її тим самим погодитися з Вами? Ніколи! Бо Ви завдали прямого удару її інтелекту, її здоровому глузду, самолюбству і гідності. Це викличе у неї лише бажання завдати у відповідь удару, але не змінити свою думку. "Наводиться такий факт: під час свого перебування у Білому домі Теодор Рузвельт одного разу признався, що якби він був правий в сімдесяти п'яти випадках із ста, то не бажав би нічого кращого. "Якщо це був максимум того, на що міг сподіватися один з найвидатніших людей ХХ століття, що можна сказати про нас з Вами?" - запитує Карнегі і відповідає: "Якщо Ви можете бути упевнені в своїй правоті хоча б у п' ятдесяти п' яти випадках зі ста, то навіщо Вам говорити іншим, що вони не мають рації".

І дійсно, Вам, напевно доводилося бути свідком того, як хтось третій, що спостерігає за сперечальниками, що розбушувалися, може покласти край непорозумінню доброзичливим, тактовним зауваженням, намагаючись зрозуміти точку зору обох сторін.

Ніколи не слід починати із заяви "Я вам доведу ...". Це рівноцінно тому, вважають психологи, щоб сказати: "Я розумніший за Вас, я збираюся дещо Вам сказати й змусити Вас змінити свою думку". Це виклик. Це провокує Вашого співрозмовника внутрішній спротив і бажання битися з Вами перш ніж ви почали суперечку. Аби щось довести, треба зробити це так майстерно, щоб ніхто цього й не відчув.

Карнегі дотримувався золотого правила: "Людей треба вчити так, начебто Ви їх не повчаєте, і незнайомі речі подавати, як забуті". Спокій, дипломатичність, глибоке розуміння аргументації співрозмовника, добре продумана контраргументація, заснована на точних фактах, - ось вирішення суперечності між вимогами "хорошого тону" при дискусіях і твердості в обстоюванні своєї думки та інтересів.

Наразі майже повсюдно проголошується прагнення до спрощення багатьох умовностей, прийнятих загальносуспільним етикетом. Темпи сучасного життя, соціально-побутові умови, впливають на етикет. Тому багато з того, що було прийнятне ще на початку або в середині ХХ ст., може у ХХІ-ому. видатися абсурдним. Проте кращі традиції етикету, навіть видозмінившись за формою, продовжують жити. Невимушеність, природність, почуття міри, ввічливість, тактовність, а головне доброзичливість до людей - ось якості, які допоможуть в будь-яких життєвих ситуаціях, навіть якщо Ви не знайомі з якимось правилами загально-суспільногоо етикету, яких існує велика кількість.

Погляд

Це найбільш ефективний шлях передачі сугестивної енергії іншим людям. Спочатку він використовувався для придушення об' єкта впливу. З цією метою були розроблені методи виховання так званого "магнетичного погляду". Відомий "магнетизер" Т. Майнгард (1908) вважав це могутньою зброєю індивідуального й групового впливу. Для оволодіння таким поглядом була створена спеціальна методична система, що складається з серії цілеспрямованих вправ по зосередженню. "Чим більша ваша сила концентрації, тим сильніша привабливість".

Пізніше, коли з' явилася потреба в передачі людям позитивної енергії, подібні методики були лібералізовані й дотепер широко використовуються при діловому спілкуванні. Голос і мова

Ніщо так ефективно не переносить сугестивність від однієї людини до іншої, як голос і мова. За голосом люди поділяться на три категорії: "Одних можна слухати, інших не можна слухати, а третіх не можна не слухати". Саме ті, кого "не можна не слухати" досить легко передають іншим своєї позитивної енергії, а отже й свого реального іміджу. Це насамперед голос.

Голос, - це ми, наш вигляд і думки. Голос має такі властивості, як звучність і гучність, резонанс та тембр.

Якщо голос звучний - це свідчить про впевненість промовця в собі. Приглушений, а також ледь чутний голос говорить про зворотне. На шкалі звучності голосу міститься весь спектр упевненості людини, а отже, її образ для оточуючих. Враження від промовця залежить від якості голосового резонансу, тобто виявлення в голосі таких характеристик як сиплість, шипіння, "рокіт" тощо. Принижена особистість і підлегле становище в житті узгоджуються зі слабким резонансом. Владна натура, розвиваючи у своєму голосі металевий тембр, відрізняється сильним резонансом.

Тембр голосу - це його забарвлення. Воно надає голосу унікального звучання. Тому у світі немає двох голосів, що звучать однаково. За тембром люди добре розуміють, з якими намірами до них звертаються. Якщо голос звучить приємно, виразно, а гучність його відповідає умовам спілкування, то у співрозмовника створюється сприятливе враження від промовця й він прислухається до змісту його промови.

Оцінка голосу

Насамперед оцініть свій голос самі. Для цього приготуйте магнітофон, виберіть книгу, що сподобалася Вам, відкрийте її на будь-якій сторінці. Прочитайте на запис одну сторінку тексту, відтворіть його і оцініть свій голос за двома параметрами: "бажані риси" - небажані риси".

Чи сподобався Вам голос? Чи сподобається він Вашим співрозмовникам? Щоб правильно відповісти на друге запитання, треба опитати 7-8 колег по роботі. Для цього роздайте їм картки і попрохайте їх визначити наявність у Вас (на їхню думку) позитивних і негативних характеристик голосу. Висновки зробіть самі.

Міміка й жести

Ступінь упевненості в собі, а також насиченість особистості позитивною енергією відображаються в ході, позі, міміці, жестах. У зв'язку з цим слід чітко уявляти, як і в якому ступені чванливі невербальні фактори сигналізують про якість вашого іміджу. Своєчасна корекція тут буде доречна.

Розглянуті вище ідеї дають можливість людині усвідомити свої психологічні ресурси й на їхній основі організувати свою поведінку, щоб у кращому світлі подати людям свій імідж. Однак є чимало людей, незадоволених своїм іміджем, які прагнуть змінити його.

Перебудова іміджу

Перебудова власного іміджу - це, по суті, зміна себе. Із педагогіки відомо, що для одержання відчутного результату тут потрібні значні зусилля. Насамперед думки. На думку відомого консультанта з менеджменту Джині Г. Скотт, розумові зусилля допомагають людині усвідомити зміни, які необхідно зробити, для здійснення яких треба вжити певних заходів.

Процес включення в роботу сили думки складається з трьох стадій:

1. Визначення образу поводження, мислення і дій. Тут треба поставити собі запитання: "Як би я хотів змінитися?", "Бути більш сердечним і делікатним, більш чітко діяти, бути впевненим у своїх намірах і діях? Або поводитися якось інакше?"

2. Складання уявного сценарію поводження в новій ролі. У цьому випадку необхідно, як учив К. Станіславський, подумки відпрацювати схему свого поводження в прийнятій ролі, "прожити" певні відрізки життя "нової людини", якою Ви захотіли стати за сценарієм.

3. Перетворення прийнятого сценарію в життя. Це випробування обраної ролі на практиці. Наприклад, якщо за сценарієм треба являти до людей дружелюбність, то в спілкуванні зі своїми співробітниками треба поводитися відповідно до образу уважної й чуйної людини. Якщо сценарій пропонує проявляти рішучість, то в спілкуванні, особливо при прийнятті рішень, треба йти за шаблонною рішучістю.