Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 3.2.2. Зміст поняття "зовнішнє середовище"та його вплив на організаційну ефективність

Використання внутрішніх можливостей організації є необхідною, але недостатньою умовою в досягненні мсти. Цією другою умовою є вплив на організацію зовнішнього середовища. Будь-яка організація не може існувати сама по собі, ізольовано від навколишнього середовища. Вона має шанс на життя тільки в тому випадку, якщо вписується в це середовище. Якщо ж організація не впливає на зовнішнє середовище, а існує заради самої себе і для себе, то тоді вона поглинається зовнішнім середовищем і як організація перестає існувати. Організація впливає на зовнішнє середовище тією мірою якою їй дозволяє це робити зовнішнє середовище. Зміни у зовнішньому середовищі вимагають змін у внутрішньому середовищі, тобто внутрішнє середовище має адаптуватися, пристосуватися до стану зовнішнього середовища.

Отже, чим більше на організацію впливає зовнішнє середовище, або чим більша залежність організації від зовнішнього середовища, тим організація менш стійка, а також, чим більше впливає вона нa зовнішнє середовище, тим вона стійкіша. Умовно це можна зобразити графічно (див. рис. 3.6).

Рис. 3.6. Залежність стійкості організації від впливу зовнішнього середовища

На графіку в т. М стійкість організації мінімальна, а залежність від зовнішнього середовища максимальна. В т. /V стійкість організації максимальна, а залежність від зовнішнього середовища мінімальна. Взаємозалежність організації і зовнішнього середовища повинна бути в необхідних межах для організації; або достатніх для її існування і діяльності, що значною мірою залежить від внутрішніх можливостей самої організації та від ситуації.

Наприклад, Японія, що імпортує значну частину сировинних ресурсів, використовуючи внутрішні можливості (науковий потенціал, новітні технології, високу організацію виробництва і праці тощо) переробляє їх і експортує вже готові вироби значно перекриваючи імпорт.

На діяльність будь-якої організації впливають ситуаційні зовнішні змінні (чинники). їх поділяють на змінні (чинники) прямої і непрямої дії. Ситуаційні змінні прямої дії - це чинники, які безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності. Основними з них є такі: споживачі, (орієнтація діяльності організації на забезпечення потреб споживачів, задоволення їхнього попиту); постачальники (своєчасне забезпечення організації необхідними ресурсами); конкуренти (заохочують організацію постійно вдосконалювати свою діяльність, досягати необхідного рівня конкурентоспроможності); інфраструктура (впливають на діяльність організації транспортні сполучення, зв'язок, фінансові інституції, консалтингові служби тощо); законодавчі акти (організація функціонує на засадах базових законів); державні органи влади (органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, які розробляють, формулюють, затверджують засади діяльності організації та контролюють виконання чинного законодавства); профспілки, партії та громадські організації (укладають із організацією колективні договори, дбають про поліпшення умов праці, охорону здоров'я, відпочинок, розвиток спорту тощо); система економічних відносин у суспільстві (формує правила, умови, принципи діяльності будь-якої організації. Так, в умовах ринкових відносин організації функціонують за законами попиту, пропозиції, грошового обігу та конкуренції) та ін.

Ситуаційні змінні непрямої дії - це чинники, які впливають на діяльність будь-якої організації не безпосередньо, а через певні механізми і взаємовідносини. Основними з них є такі: міжнародні відносини; міжнародні події; політичні обставини; міжнародні економічні відносини (міжнародна торгівля, міжнародні валютні відносини, міжнародний кредит, вивіз капіталу, міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, міжнародна міграція робочої сили); соціально-культурні, обставини (загальний рівень культури і доходів населення країни, стан соціального забезпечення); стан національної економіки; науково-технічний прогрес (рівень техніки та технології, відповідність сучасним вимогам) та інші.

Для держави, що імпортує сировину і привертає міжнародний капітал (інвестиції) у вітчизняну економіку, зв'язок з постачальниками та інвесторами повинен грунтуватися на взаємовигідних умовах і довгострокових відносинах, хоча коливання обмінних ресурсів валют і політична нестабільність можуть вносити свої корективи у відносини між країною-імпортером, і країною-експортером. Для міжнародних інвестицій визначальними є такі умови: постійність, стабільність і сприяння законів, політична і соціальна стабільність у державі.

Кожна країна веде жорстку боротьбу за споживача як всередині національного ринку, так і на міжнародних ринках товарів і послуг. Багато хто приймає погляд відомого фахівця з управління Пітера Ф. Друкера, відповідно до якого єдина справжня мета бізнесу - створювати споживача.1 Під цим мається на увазі таке: саме виживання і виправдання існування організації залежить від її здатності знаходити споживача результатів її діяльності і задовольняти його попит. Значення споживачів для бізнесу очевидне. Проте некомерційні і державні організації також мають споживачів у друкерівському значенні. Діяльність будь-якої країни повинна бути направлена на задоволення потреб насамперед своїх громадян (споживачів). Це досягається або національним виробництвом, або обміном зайвих потреб на недостатні завдяки експортно-імпортним операціям. Задоволення потреб споживачів неабиякою мірою залежить від постачальника сировини, матеріалів, енергоресурсів тощо.

Конкуренція - це боротьба за споживача, це суперництво між товаровиробниками однотипних товарів і послуг, близьких за призначенням і застосуванням, однакової або різної якості і вартості. В сучасному, насиченому різними видами виробництв, світі конкуренція є, з одного боку, стимулюючим чинником упровадження нововведень і вдосконалень у виробництво з метою підвищення продуктивності праці і зменшення витрат виробництва, і, з другого боку, жорсткою реальністю боротьби за виживання людей і організацій. Постійним результатом конкуренції є процвітання одних і занепад інших.

Будь-яка організація стикається з безліччю різноманітних конкурентів. Філіп Котлер виділив чотири основні типи конкурентів:1

1) бажання-конкуренти, тобто бажання, які споживач, можливо, захоче задовольнити (вибір з безлічі бажань);

2) товаро-родові конкуренти, тобто вибір з безлічі способів задоволення бажання одного конкурентного способу;

3) товаро-видові конкуренти, тобто вибір з декількох різновидів одного і того ж товару (послуги) найбільш відповідного;

4) марки-конкуренти, це вибір з безлічі марок товару найбільш відповідного бажанням.

Все це ілюструє рисунок 3.7.

Конкуренти ведуть боротьбу за бажання споживачів, за спосіб задо­волення бажання і за вибір споживачами типу і марки товару (послуги).

Не тільки фірми, але і держави беруть участь в боротьбі за ринки збуту товарів і послуг своїх виробників, всіляко стимулюючи і заохочуючи експорт. Виробники ж багато в чому визначають не тільки свій імідж, але й імідж держави, в якій вони виробляють товари і послуги.

Міжнародне законодавство - це загальноприйняті норми і правила поведінки організації на міжнародній арені. Вони розробляються різноманітними міжнародними організаціями і є обов'язковими для виконання державами, що входять в них.

Організація Об'єднаних Націй, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Європейське економічне співтовариство, Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) і ін. - це міжнародні організації, що здійснюють вплив на держави, фірми і підприємства.

Рис. 3.7. Чотири основних типи конкуренції

На будь-яку організацію впливає економічне, політичне і соціокультурне середовище.

Економічний рівень розвитку держави визначає її здатність до самозабезпечення і життєвої стійкості, визначених рівнем розвитку продуктивних сил (кваліфікація, навички, здібності і знання людей) та виробничих відносин в суспільстві, а також рівнем добробуту суспільства і його самозахищеності. Економічний розвиток визначає місце держави у світовій класифікації розвитку держав (розвинуті, які розвиваються і слабкорозвинені країни).

Економічно слабкі країни поступаються місцем на ринках товарів і послуг більш економічно сильним країнам, при цьому, якщо останні виграють на продуктивності і якості товарів та послуг, то перші тільки за рахунок дешевої робочої сили. Економічно сильні країни за рахунок більш високої продуктивності праці і кращої якості товарів і послуг мають нагоду платити своїм виробникам більш високу зарплату, що підвищує купівельну спроможність суспільства і його добробут. Економічно слабкі країни (нижча продуктивність) вимушені економити на зарплаті своїх виробників, що не збільшує достатньою мірою загальний рівень купівельної спроможності суспільства і його добробут, тобто суспільство бідніше.

На держави впливають події, що відбуваються у міжнародному політичному середовищі. Різні міжнародні політичні союзи, що діють переважно в особистих інтересах, чинять на одні держави безпосередній вплив за допомогою рекомендацій, вимог, різних примусових і силових методів; на інші держави - непрямий вплив, тобто застосування якихось заходів проти однієї країни може призвести до змін у відносинах між різними країнами або групами країн.

Обмеження у свободі і діях різних соціальних груп населення в одній країні можуть призвести до різних політичних акцій, що носять міжнародний характер.

Боротьба різних політичних партій і рухів за свої права та інтереси також носить політичний характер і найчастіше міжнародний.

Соціокультурні чинники - це установки, життєві цінності і традиції в суспільстві. Люди живуть і працюють в конкретному суспільстві, яке формує їх основні погляди, цінності, норми поведінки. Вони сприймають світогляд, визначаючи їх відношення до самих себе, взаємостосунки одне з одним, ставлення до суспільних інститутів, до суспільства в цілому і до природи.

Люди відрізняються одне від одного своїми потребами і можливостями, але в більшості випадків кожна людина зосереджується на задоволенні особистих бажань на противагу турботам про інтереси інших.

Сьогодні більшість зосередилася на задоволенні саме власних інтересів, другорядних щодо організації, що неабиякою мірою може зашкодити організації, де керівник і управлінці повинні зосереджуватися насамперед на інтересах організації, тобто на первинних інтересах. Для будь-якої людини особистий інтерес - це первинний інтерес, але якщо людина належить організації або суспільству, тоді для неї інтереси організації або суспільства повинні і зобов'язані стати первинними. Цим і визначається ставлення людей до самих себе.

Взаємостосунки людей одне з одним багато в чому визначаються їх особистими якостями і характеристиками (вихованістю, прагненням до міжособових контактів), а для деяких грає роль і їх становище в суспільстві. Товариськість, повага, готовність надати допомогу, уміння слухати і розуміти співрозмовника - основні складові успіху у стосунках між людьми.

Різне ставлення людей і до державних органів та організацій, універси­тетів і інших суспільних інститутів. Одні люди приймають їх. Інші ставляться до них вельми критично, але не зважаючи на це, працюють на їх на благо і чекають, у свою чергу, виконання ними суспільних обов'язків. Останнім часом наголошується на падінні довіри до суспільних інститутів, розхитуванні засад етики і моралі.

Щодо суспільства, в якому вони живуть, люди займають різні позиції-від патріотів, які виступають на його захист, до реформаторів, які бажають змінити його, і незадоволених, що хочуть його покинути. Ставлення людей до свого суспільства позначається на структурі споживання, на об'ємі заощаджень і на поглядах на ринок.1

З раннього дитинства нас учать любові до природи, але реальність життя така, що у прагненні людини до задоволення своїх потреб природі завдається непоправна шкода. Природні ресурси і можливості обмежені, а потреби людини безмежні. Природу необхідно берегти і примножувати, вона створила умови і дала життя тому, хто називається Людиною.

До чинників непрямої дії на організацію також відносяться науково-технічний прогрес і міжнародні події.

Одним з чинників, що пояснює успіхи розвинених країн, є кваліфіковане управління знаннями і високим технологіями.

Економісти на зразок Едварда Теннісона вказують, що близько 1/5 зростання доходів Японії в 1953 - 1971 рр. можна віднести на рахунок технологічних змін. Фогель переконує, що фактично кожна важлива організація або суспільство, об'єднуючи людей спільними інтересами, від національного уряду до приватних фірм, від міст до сіл, чекають від своїх лідерів турботи про майбутнє їх організацій, і для цих лідерів немає речей, важливіших, ніж інформація і знання, які можуть бути одного разу потрібні організації. Пітер Друкер привертав увагу до того, що "міжнародний баланс технологій так само важливий, як наріжний камінь минулого - "торговий баланс".2

Великі технологічні нововведення останнім часом відчув практично весь світ, це комп'ютерні, лазерні, мікрохвильові, напівпровідникові технології, інтегровані лінії зв'язку, робототехніка, супутниковий зв'язок, атомна енергетика, отримання синтетичних палив і продуктів живлення, генна інженерія.

Рівень розвитку технології в будь-якій державі визначає її економічні можливості на міжнародній арені, є одним з чинників, що ілюструють рівень добробуту суспільства. Упор на технологію був і залишається центральним моментом в досягненні високого рівня розвитку західних країн. Той, хто володіє новими технологіями, має можливість володіти ситуацією. Сьогодні, щоб зберегти конкурентоспроможність, організаціям необхідно йти в ногу з новими технологіями, від яких залежить ефективність їх діяльності.

Різні міжнародні позиції(конфлікти між країнами, кризові ситуації тощо) можуть різною мірою впливати на організацію, і цей вплив тим відчутніший, чим тісніші зв'язки і взаємозалежність організацій між собою.

Слід зазначити, що поділ зовнішніх чинників на прямі і непрямі носить якоюсь мірою умовний і подвійний характер. Умовний характер полягає в тому, що один і той же чинник в одному випадку може впливати на організацію безпосередньо як сила прямої дії, в іншому випадку як сила непрямої дії. Все залежить від конкретної ситуації. Подвійність чинників визначається тим, що один і той же чинник, будучи внутрішнім, може істотно впливати на зовнішнє середовище. Це економіка, політика, соціокультурні чинники, науково-технічний прогрес тощо.

Зовнішнє середовище має свої характеристики. До них належать:

1) взаємозв'язок і взаємозалежність чинників зовнішнього середовища;

2) складність середовища;

3) рухливість середовища;

4) невизначеність зовнішнього середовища.

Взаємозв'язок чинників зовнішнього середовища - це рівень сили, з якою зміна одного чинника впливає на інші чинники. Наприклад, відставання у технологіях може призвести до відставання у продуктивності праці і втрати ринків збуту, що веде до спаду виробництва, зростання безробіття, погіршення загальної економічної ситуації і погіршення добробуту суспільства, а це і погіршення політичного іміджу та рейтингу держави на міжнародній арені. Сьогодні земна куля-це єдиний ринок, єдине конкурентне середовище, що не має національних меж та є фільтром якості і цін товарів та послуг. Це середовище насичене безліччю взаємозалежних і взаємопов'язаних чинників, що хаотично змінюються і здатні як творити, так і руйнувати механізми життєдіяльності маленьких і великих організацій.

Складність зовнішнього середовища - це кількість чинників, що впливають на організацію і на які вона зобов'язана реагувати.

На будь-яку Організацію впливають різні чинники зовнішнього середовища, але сила, з якою кожний з них впливає на неї, різна, тому організація самостійно визначає ті чинники впливу, на які необхідно реагувати і вживати адекватних заходів.

Рухливість зовнішнього середовища - це швидкість зміни чинників зовнішнього середовища. Все у світі перебуває в русі і змінюється, ці рухи і зміни відбуваються навколо будь-якої організації. Вона повинна враховувати і прогнозувати розвиток подій у зовнішньому середовищі з урахуванням тимчасового чинника, оскільки цей час може принести виграш або втрати для організації. Організація, що випереджає час може програти сьогодні, але виграти завтра. Рухливість середовища для кожної організації різна і залежить від цілей і завдань організації, активності її зовнішнього середовища, а також від розмірів самої організації. Організації, що працюють в активному середовищі і в насиченому конкурентами світі, повинні спиратися насамперед на великий обсяг різносторонньої інформації про міжнародне середовище і конкурентів, щоб розробляти ефективні рішення відповідно до своїх внутрішніх можливостей.

Невизначеність зовнішнього середовища-не неможливість визначення становища зовнішнього середовища або окремих його чинників у певний момент часу через недостатню кількість інформації. Інформація є основним джерелом визначення стану зовнішнього середовища, і якщо її недостатньо або вона не точна, то виникають труднощі не тільки з визначенням стану середовища, але і з ухваленням адекватних рішень. Чим більше неясностей, тим більші ризик і відповідальність. Ризик необхідно прогнозувати, аналізувати, оцінювати і не переходити за його допустимі межі.