Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 4.4. Підприємство - основний суб'єкт господарювання у системі ринкових відносин

4.4.1. Сутність підприємства, його функції та принципи підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність здійснюється у різних організаційно-правових формах. Визначальне місце серед них на мікрорівні належить підприємству (фірмі). Воно є первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства.

Підприємство як складну, відкриту, соціально-технічну та фінансово-економічну систему з національною економікою пов'язує рух матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів або багато взаємопов'язаних матеріальних, фінансових та інформаційних потоків, які проходять через підприємство і його господарське (зовнішнє) середовище, можна представити у вигляді схеми (див. рис. 4.3).'

На рис. 4.3. матеріальні та фінансові потоки на підприємстві та між підприємством і його господарським середовищем позначені стрілками. Ці потоки пов'язують підприємство з постачальниками, іншими підприємствами, банками, державою тощо.

Підприємства створюються для виробництва потрібних суспільству і населенню матеріальних благ та різноманітних послуг.

Стимулом для створення підприємства є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Підприємства є головними товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення країни.

Причини виникнення і функціонування будь-якого підприємства учені пов'язують з суспільним поділом праці - спеціалізацією окремих суб'єктів господарювання.

Рис. 4.3. Взаємозв'язок підприємства із зовнішнім середовищем

На підприємстві як первинній ланці національної економіки зосеред­жено певну сукупність чинників виробництва: засобів виробництва, фінансових ресурсів, працівників та ін. Тут виникають економічні відносини власності як між членами певного підприємства, так і між останнім та іншими суб'єктами господарювання. Саме на підприємстві здійснюється безпосереднє виробництво потрібних споживачам (покупцям) товарів або послуг, первинний розподіл новоствореної вартості на первинні доходи (доходи підприємців, працівників, держави).

Крім того, на підприємстві відбувається поєднання працівників із засобами виробництва. Причому характер такого поєднання визначається формою власності на засоби виробництва і зумовлює вид підприємства. Кожне підприємство вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами господарювання (при закупівлі засобів виробництва, наданні та отриманні послуг, одержанні кредитів та виплаті відсотків по них), державою (при виплаті податків та ін.), зарубіжними підприємствами (при підрядній кооперації тощо) та ін. (рис. 4.4.).

Ефективне функціонування підприємства можливе при дотриманні інтересів всіх зацікавлених у його діяльності суб'єктів ринкових відносин:

1) власники (акціонери) - інтереси в одержанні прибутку, дивідендів, зростанні добробуту підприємства, соціальному престижі;

2) керівник-управлінець (менеджер) - інтереси в одержанні доходу як заробітної плати, гарантії робочого місця, визначенні свободи дій, розширенні сфери діяльності, соціальному престижі;

Рис. 4.4. Зв'язок підприємства з іншими суб'єктами господарської діяльності

3) співробітники - інтереси в одержанні заробітної плати, гарантії робочого місця, задовільних умов праці;

4) кредитори (банки) - інтереси в одержані відсотків (доходу) за інвестований капітал, гарантії погашення кредиту;

5) споживачі (покупці) - інтереси у придбанні товарів і послуг відповідно до потреб якості, кількості, ціни, сервісу;

6) постачальники - інтереси у збуті товарів та послуг;

7) суспільство - інтереси в гарантії дієздатності, знижені і забруднення навколишнього середовища тощо;

8) держава - інтереси у сплаті податків.

Щодо поняття "підприємство" розрізняють його організаційну та економічну форми.

Організаційна форма підприємства характеризує спосіб взаємозв'язку окремих елементів продуктивних сил(чинників виробництва).3аекономічною формою підприємство може бути бюджетним, кооперативним, акціонерним, орендним тощо. Різноманітність економічних та організаційних форм підприємств визначається формами власності на засоби виробництва.

У господарській діяльності західноєвропейських країн підприємство, як правило, має назву "фірма". Сучасна економічна наука визначає фірму, з одного боку, як організацію, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого - як юридично самостійну форму існування бізнесу, відповідним чином зареєстровану підприємницьку одиницю, яка має комерційну самостійність. Нею можуть бути як велика компанія, так і невелике підприємство.

Інколи зустрічається визначення фірми як ділового партнера. Під останнім мають на увазі вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують як фірма або входять до її складу. Підприємство в такому разі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.

Фірма - основна організаційно-економічна ланка ринкової економіки. Вона визначає ділову активність національного господарства. До її складу можуть входити одне або кілька підприємств, які функціонують у будь-яких сферах економіки. Економічна діяльність фірми впливає на кінцеві результати національної економіки, величину і якість валового внутрішнього продукту. Від ефективності функціонування фірми залежить економічний, науковий, технічний розвиток країни, добробут усіх верств населення.

Фірма, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійно здійснює обміни, які характеризують її взаємозв'язки в ринковому господарстві:

- обмін грошей на товари і послуги постачальників;

- обмін товарів і послуг на гроші споживачів;

- обмін грошей, що сплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інших боржників та орендодавців;

- обмін грошей, що сплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників;

- обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на теплопостачання, охорону, оргтехніку) та ін.

Підприємницька діяльність пов'язана зі збиранням та обробкою інформації, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем і юридичним захистом виконання умов договорів. У більш загальному вигляді - з виконанням всіх інших, в тому числі законодавчих, норм і правил.

Фірма посідає одне з найважливіших місць в інституціональній структурі ринкової економіки. З інституціональних позицій, фірма - це діяльність з організації виробництва різних товарів і надання послуг. Як система, що виробляє економічні блага, фірма (підприємство) - це цілісна структура, яка є самостійною відтворювальною ланкою, відносно відособленою від інших ланок. Фірма (підприємство) самостійно провадить свою діяльність, розпоряджається випущеною продукцією і отриманим прибутком, який залишається після сплати податків та інших платежів.

Ринок і фірма постійно взаємодіють. Фірма може існувати за умови об'єктивного контролю з боку ринку. У свою чергу, ринок не може існувати без наявності фірм, бо тільки організація виробництва у вигляді фірм здатна створити необхідні товари, надати послуги, виконати роботи, отримати та використати прибуток, збільшити або зменшити обсяги вироблюваної продукції тощо. Функціонування ринку і фірми характеризується як взаємодія і співіснування в межах єдиної економічної системи традиційно ринкових та альтернативних внутрішньофірмових відносин. Р. Коуз їх трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають такі неринкові методи і форми, як накази, корпоративні правила, традиції, особиста довіра, моральні чинники. Розвиток неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв'язків визначається збільшенням або зменшенням ринкових трансакційних витрат.

Стан та поведінка фірм (підприємств) значно впливають на такі суб'єкти підприємницької діяльності, як держава, домогосподарства, зарубіжні партнери та конкуренти. Тому необхідною умовою розробки і прийняття управлінських рішень суб'єктами підприємницької діяльності як на макро- так і на мікрорівні є вивчення поведінки фірм.

До складу сучасних фірм входить складний комплекс промислових, будівельних, торговельних, агропромислових і фінансових підприємств національної і міжнародної економіки. Основне в сучасній фірмі - її людський капітал: підприємці, менеджери, вчені, інженери з їх знаннями, досвідом, інтуїцією, потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, робітники з високим рівнем майстерності, професіоналізму. Успіхи фірми, її імідж найбільшою мірою залежать від таланту і плідної роботи її колективу.

В Україні, яка перебуває на стадії утвердження ринкової економіки, формування фірм щойно розпочалося. Для прискорення цього процесу потрібна реструктуризація підприємств, законодавче забезпечення сприятливих умов для його розвитку.

Постійним супутником підприємницької діяльності є ризик. В умовах трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову, коли значно збільшується невизначеність умов існування підприємств (фірм), а у зв'язку з цим і міра ризику, створюваним і діючим на ринку фірмам України слід запозичити і широко використовувати перевірені світовою господарською практикою способи його зменшення. Останнього можна досягти шляхом одночасної діяльності на кількох товарних ринках, коли невдача на одному або кількох з них може бути компенсована успіхами на інших. Така діяльність називається диверсифікацією. Доречним буде поділ ризику між фірмами-учасницями, щоб відмова кількох з них в разі невдачі не зашкодила виконанню виробничої програми в цілому, а також розподіл з цією ж метою закупівель сировини і матеріалів між постачальниками, передача ризику страховій компанії.

Досвід кращих фірм країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що шлях до успіху у підприємницькій діяльності потребує дотримання певних засад:

- всі люди, причетні до створення процвітаючого, такого, що швидко розвивається, підприємства, чітко уявляють собі найбільш віддалені перспективи його розвитку;

- всі підприємці, які досягають успіхів у своїй діяльності, завжди налаштовані оптимістично;

- керівництво найбільш успішних фірм робить усе можливе для створення навіть у великих корпораціях відчуття згуртованого колективу;

- всі компанії, які швидко розвиваються, дотримуються стратегії збільшення своєї частки ринку, вони постійно спрямовані на завоювання нових позицій на рийку збуту продукції;

- кожна з цих фірм переконана, що якість її продукції, наданих послуг, виконаних робіт є найкращою;

- фірми значну увагу приділяють післяпродажному обслуговуванню споживачів;

- ті фірми, які успішно працюють на ринках товарів і послуг, вміють зосереджуватись на ключових аспектах своєї діяльності;

- однією з умов успішної діяльності фірми є вміння володіти та використовувати патенти, програмне забезпечення або науково-технічні досягнення і не допускати до них інші підприємства;

- кращі фірми мають можливості та здатність залучати до складу свого персоналу талановитих людей;

- більшість процвітаючих фірм демонструє значну гнучкість в управлінні та організації виробництва;

- кращі компанії бажають розділити зі своїми працівниками всі вигоди від успішної підприємницької діяльності;

- компанії, які досягли успіхів у бізнесі, пропонують своїм працівникам привабливі умови праці і завжди намагаються знати все, що відбувається всередині і поза фірмою, якщо зовнішні події впливають на її стан.

Для повноцінної ефективної діяльності підприємство повинно вирізнятися певними рисами. Насамперед слід виділити те, що підприємство

- це самостійний господарюючий суб'єкт. Воно має власний статут, який затверджується власником (власниками) майна, а на державних підприємствах - власником майна за участю трудового колективу. Статут підприємства визначає предмет і цілі його діяльності, а органи управління

- компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства (до статуту можуть включатися також положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства).

Крім того, підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим його статутом.

Мета діяльності будь-якого підприємства-отримання прибутку.

Кожне підприємство повинне мати самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою. Для промислового підприємства обов'язкова наявність товарного знака.

Виробнича діяльність підприємства неможлива без необхідного для цього майна. Основні та оборотні фонди, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі, формуються таким чином:

- грошові та матеріальні внески засновників підприємства;

- доходи, одержані від реалізації продукції, а також інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні внески і дотації з бюджету;

- надходження від роздержавлення та приватизації об'єктів власності;

- придбання майна іншого підприємства (організації1);

- благодійні внески, пожертвування від підприємств, організацій, громадян;

- інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Важливою умовою діяльності підприємства є можливість розпоряд­жатися належним йому майном на основі права власності або за правом повного господарського володіння. Останнє стосується державного підприємства, яке має право розпоряджатися закріпленим за ним державним майном на свій розсуд і здійснювати щодо майна будь-які дії. Вони не повинні суперечити чинному законодавству та статуту підприємства.

Підставою для створення підприємства є рішення власника або власників майна, або уповноваженого ними органу, або, за рішенням трудового колективу, виокремлення зі складу діючого підприємства одного чи кількох структурних підрозділів у разі згоди на це власника чи уповноваженого ним органу. Такою підставою може бути і примусовий поділ іншого підприємства відповідно до положень антимонопольного законодавства України.

Отже, економічна сутність підприємства - це основна ланка національної економіки, яка у взаємодії з іншими самостійними суб'єктами господарювання забезпечує виробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласнення прибутку.

У сучасній економічній літературі сутність підприємства трактують по-різному. Так, американські економісти К. Макконнелл, С. Брю характеризують підприємство (завод) як установу у формі фабрики, ферми, шахти, магазину, що виконує одну або більше специфічних функцій з виробництва і розподілу товарів та послуг.

У підручнику за редакцією А. А. Чухна "Основи економічної теорії" підприємство характеризується як самостійний господарський суб'єкт, який має право юридичної особи здійснювати "виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку". Таке визначення точніше, у ньому чітко розмежовано правовий та економічний аспекти підприємства.

Згідно з Господарським кодексом України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство діє на основі статуту - визначеного зводу правил, які регулюють його діяльність, а також відносини з іншими суб'єктами господарювання.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його організаційною структурою. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділення, дільниці, бригади, бюро, лабораторії тощо. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Для організації ефективної господарської діяльності підприємству необхідно визначити свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення продукції, забезпечення результативності у технології, зниження собівартості, підвищення якості, досягнення ефективності при низьких витратах виробництва, забезпечення достатньої рентабельності, визначення конкретних параметрів досягнення результату. Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які сприяють постійному наближенню до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працівниками низових ланок. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються господарської діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. Призначення (обрання) керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода).

На підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом укладається колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини його з адміністрацією підприємства, відповідно до законодавства про колективні договори.

Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання виконує ряд функцій. Основні з них такі: виробничо-технологічна, економічна, соціальна та зовнішньоекономічна.

Виробничо-технологічна функція - це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує, який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.

Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплаті податків; інвестуванні.

Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільг працівникам, які навчаються у закладах освіти без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до законів України. Ця функція визначається місцем і роллю певного підприємства у міжнародному поділу праці, зокрема, в таких формах його вияву, як предметний, за детальною та технологічною спеціалізацією у науково-дослідному співробітництві.

Зовнішньоекономічна функція підприємства реалізується його можливістю використовувати кошти в іноземній валюті, відкритті за межами державами своїх представництв, філій та виробничих підрозділів, їх утримання яких здійснюється за кошти підприємства. В сучасних умовах поглиблення міжнародного поділу праці підприємство стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

Здійснюючи свої функції, підприємство виконує дуже важливу роль у ринковій економіці. Як самостійний суб'єкт господарювання підприємство, Виходячи зі своїх економічних інтересів (одержання прибутку) і виробничих можливостей, вирішує такі важливі проблеми: які товари, послуги слід виробляти та в якій кількості; як і для кого виробляти ці товари або послуги.

Кожне підприємство як суб'єкт підприємництва незалежно від форм власності, розмірів, сфер діяльності та інших критеріїв має в результаті своєї господарської комерційної діяльності отримувати прибуток (дохід). Для цього воно має діяти на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Такими основними принципами є:

1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і рентабельність. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції.

2. Самофінансування - його суть не тільки в самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

3. Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої "зрівнялівки" в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативності, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств знаходяться на розрахунковому рахунку у банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обігу векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.

5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції- вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій.

6. Господарська самостійність у межах, визначених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємством належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Усі ці принципи комерційної господарської діяльності безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві з метою привласнення прибутку.