Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 4.4.3.3. Кооперативні та орендні підприємства, принципи їх діяльності у ринковій системі управління

Особливою формою підприємства є кооперативи. Нині в Україні кооперативна форма господарювання набуває дедалі більшого поширення.

Кооператив - це добровільне об'єднання громадян з метою спільного вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань. Вони можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові, садово-городні тощо). Господарська діяльність кооперативних підприємств у нашій країні має здійснюватися згідно з Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

У вітчизняній економіці діють кооперативи двох типів: виробничі та споживчі.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні кооперативом та розподілі доходу між його членами відповідно до їхньої участі у діяльності цього підприємства.

Виробничі кооперативи (кооперативні підприємства) утворюються громадянами з метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва. Це може бути виробнича, переробна, заготівельно-збу­това, постачальницька, сервісна та інша підприємницька діяльність.

Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 1б-річного віку, визнають його статут і беруть трудову та майнову участь у діяльності кооперативу. Вони несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативного підприємства і законом. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.

Майно виробничих кооперативів складається з майнових внесків (паїв) їх членів, виготовленої продукції та доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності. Майно кооперативу становить колективну власність його членів і поділяється на пайовий та неподільний фонди. Порядок надання пайових внесків членами кооперативу, а також порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом виробничого кооперативу. Одержаний прибуток розподіляється між членами кооперативу в основному відповідно до їхньої трудової участі. Частина доходу, згідно зі статутом, може розподілятися залежно від величини пайового внеску. Ці відносини регулюються статутом кооперативного підприємства.

Споживчі кооперативи - добровільні об'єднання громадян з метою не одержання прибутку, а надання допомоги своїм членам. Це зокрема, споживчі, житлові, гаражні, садово-городні та інші кооперативи. Вони існують за рахунок членських внесків і задовольняють потреби своїх членів.

У кооперативному підприємстві діють такі керівні органи: правління (голова), ревізійна комісія (ревізор) і загальні збори. У разі, якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як 50 осіб, може бути передбачено спостережну раду кооперативу.

До складу правління виробничого кооперативу входить не менше десяти членів, які вирішують питання господарської діяльності кооперативу. Обирається правління (голова) загальними зборами кооперативу.

Ревізійна комісія (ревізор) і спостережна рада (у складі 3-5 осіб) обираються з числа членів кооперативну загальними зборами.

Загальні збори - це вищий орган управління виробничого кооперативу. Вони обирають голову кооперативу, членів правління, ревізійної комісії (ревізора) і спостережної ради, затверджують річний звіт та баланс кооперативу і вносять зміни до його статуту.

Відносини кооперативного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.

За умовами створення, принципами діяльності та управління кооперативні підприємства відрізняються від інших видів підприємств:

а) добровільне членство громадян у кооперативі передбачає особисту трудову участь у його діяльності;

б) демократичний характер управління кооперативним підприємством, що здійснюється на основі самоврядування та гласності;

в) рівноправність членів кооперативу при прийнятті рішень. Член кооперативу, незалежно від його пайового внеску, має один голос;

г) членство у кооперативі припиняється виключенням з його складу за рішенням загальних зборів.

Отже, діяльність кооперативних підприємств сприяє розвитку ринкових засад господарювання, поліпшенню використання економічних ресурсів, зниженню рівня безробіття, забезпеченню матеріальних і духовних потреб населення.

Орендне підприємство - це підприємство, яке створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Об'єктом оренди можуть бути:

1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (послуг, робіт);

2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

3) окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Орендарем може бути юридична особа, яка утворена членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Орендодавцями щодо державного та комунального майна можуть бути:

1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управління майном, що відповідно належить Автономній Республіці Крим або є в комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна, а також (з дозволу орендодавців) цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Отже, оренда є формою економічних відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на певному державному підприємстві, в організації, та юридичною особою - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.

Конкретний економічний механізм управління орендним підпри­ємством визначається умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації);

2) термін, на який укладається договір оренди;

3) орендна плата з урахуванням її індексації;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови Його повернення або викупу.

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін (орендодавця і орендаря). Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.

Важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства є орендна плата. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендареві.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його економічних інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. Розмір її може бути змінений за погодженням сторін. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Проте залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Питання створення і діяльності орендного підприємства, майнові відносини регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

Найперспективнішою формою оренди є лізинг.

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди.

Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. Певний досвід роботи щодо розвитку лізингу вже нагромаджений і в Україні. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до Господарського кодексу України та інших законів.

Отже, нині в Україні триває процес розвитку підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм. Про це свідчать такі дані: у 1997 р. приватних підприємств налічувалось 111 644, на початок 2003 р. - 217780 (збільшилось у 1,9 рази порівняно з 1997 p.); кооперативних підприємств у 1997 р. - 20 094, на початок 2003 р. - 31388 (збільшилось у 1,6 разів); казенних підприємств у 1997 р. - 0, на початок 2003 р. - 49; комунальних підприємств у 1997 р. - 12 373, на початок 2003 р. - 15 119 (збільшилось у 1,2 рази); акціонерних товариств у 1997 р. - 30 922, на початок 2003 р. - 35 016 (збільшилось у 1,13 разів); державних підприємств у 1997 р. - 14 158, на початок 2003 р. - 8 469 (зменшилось у 1,7 разів). Отже, кількість державних підприємств у вітчизняній економіці зменшується, а інших організаційно-правових форм - збільшується.