Основи менеджменту - Федоренко В.Г. - 6.3. Організація інноваційного процесу на підприємстві

Інноваційна діяльність на підприємстві є не лише складовою інноваційного процесу з еволюційного перетворення наукових знань у нові види технологій продуктів і послуг, а й тісно пов'язана з маркетинговими дослідженнями ринків збуту товарів. Відповідні підрозділи підприємства мають ретельно вивчати споживчі властивості продуктів, що виробляє підприємство, конкурентне середовище, ціни, рекламну діяльність. Важливе значення для успіху інновацій має також увесь комплекс технологічних, управлінських та організаційно-економічних заходів. Цей комплекс у своїй сукупності повинен весь час націлювати персонал на інновації, пропонувати нові підходи до інформаційних, консалтингових, соціальних та інших видів послуг.

Для успіху інноваційної розробки недостатньо лише однієї грамотно побудованої структурної організації. Вищі керівники мають бачити в інноваторстві пріоритетний напрямок діяльності підприємства і джерело його життєвої сили. Власну позицію до ролі інновацій виші менеджери мають донести до персоналу таким чином, аби усі співробітники розуміли і приймали їх цілі. Правильна організація інноваційного процесу орієнтована також на допомогу учасникам ІП у набутті і збереженні навичок пошуку нового. Інноваційні проекти мають опікуватись з боку вищих адміністративних осіб. Система розповсюдження знань та інформації на підприємстві повинна забезпечувати швидкість руху потоків відомостей до осіб, які відповідають за прийняття і виконання рішень у процесі | інноваційних розробок.

Для досягнення мети інноваційного розвитку підприємства вище керівництво має прийти до цільового управління інноваціями і чітко сформулювати інноваційну мету. Такими цілями можуть бути вимоги щодо:

- створення нового продукту;

- переходу на нову технологію;

- підготовки нової послуги;

- переходу на новий вид ресурсу;

- створення нової системи управління чи нової організаційної структури.

При формулюванні інноваційної мети слід мати на увазі, що мета і стратегія зв'язані єдиним логічним ланцюжком: стратегія є засобом досягнення мети більш високого рівня управління. Тому реалізація стратегії потребує її формулювання у статусі мети. У більшості випадків оптимальне формулювання мети має починатися з дієслова у неозначеній формі і наказовому способі, що характеризує дію, яка виконується. Наприклад, "розробити", "покращити", "підвищити", "довести".

Обов'язковою є конкретизація усіх цілей за такими параметрами, як:

- задані терміни досягнення мети;

- максимальна величина витрат, або обмеження на ресурси, що виділяються на впровадження інновацій;

- кінцевий результат в якісному і кількісному вираженнях і можливість вимірювання кількісних показників, що може підтверджувати факт досягнення мети;

- затвердження рішення в системі управління і його письмова фіксація в будь-якому документі, доведеному до виконавця.

Система статистичних показників, які характеризують інноваційну діяльність підприємства, може налічувати декілька розділів. Єдиних підходів до цієї проблеми в Україні ще не вироблено. Проте існують міжнародні підходи, які почали формуватися з 1989 р. Ініціатором створення подібних стандартних заходів стала організація економічного співробітництва і розвитку - ОЕСР. Експертами ОЕСР підготовлено низку методологічних посібників, які отримали назву "Сім'я Фраскаті". Фраскаті - це місто в Італії, де країнами-членами ОЕСР ще у 1963 р. було підготовлено посібник: "Стандартна практика щодо обстеження досліджень й експериментальних розробок". Цей посібник весь час доповнювався. Наприклад, у 1990 р. було розроблено рекомендації щодо вимірювання та інтерпретації даних балансу платежів за технології. У 1992 р. розроблено "Посібник Осло" про збір даних щодо технологічних інновацій. У 1994 р. з'явились рекомендації щодо використання патентних даних як показників науки і техніки. У 1995 - з'явився "Канберрнський посібник", розроблений разом з Євростатом, про вимірювання кадрових ресурсів науки {техніки.

З урахуванням ринкових перетворень на вітчизняних підприємствах в Україні з 1995 р. почала виходити газета "Інновація"-видання Державного комітету України з питань науки, техніки та промислової політики і Державного патентного відомства України. У цьому виданні за жовтень 1995 р. № 10-13 опубліковано зміст Євразійської патентної конвенції, до якої приєдналась Україна, і основи регіональної системи охорони промислової власності.

В руслі перелічених документів розглянемо показники, які застосовують у зарубіжній і вітчизняній практиці щодо характеристики інноваційної активності й інноваційної конкурентоспроможності підприємства. Таких показників налічують декілька груп: витратні, динамічні, оновлення, структурні.

До витратних показників відносять:

- питомі витрати на НДДКР в обсязі продаж, що характеризують наукоємність продукції підприємства;

- питомі витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау;

- витрати на придбання інноваційних фірм;

- наявність фондів на розвиток інноваційних розробок. Показники, які характеризують динамічність інноваційного процесу

на підприємстві:

- показник інноваційності ТАТ, введений японськими інноваторами. ТАТ - абревіатура від американського словосполучення "turn­around time" (встигай обертатися). Під цим розуміють час з моменту усвідомлення потреби чи попиту на новий продукт до моменту його відправлення на ринок у великій кількості;

- тривалість процесу розроблення нового продукту (технології);

- тривалість підготовлення до виробництва нового продукту підприємством;

- тривалість виробничого циклу нового продукту. Показники оновлення інноваційних заходів на підприємстві:

- кількість розробок або впроваджень нових продуктів і процесів;

- показники динаміки оновлення портфелю інноваційної продукції (питома вага нової продукції, яка випускалась за останні 2, 3, 5 і 10 років);

- кількість придбаних чи переданих нових технологій або технічних досягнень;

- обсяг інноваційної продукції, що експортується;

- обсяг нових послуг, що надаються. Структурні показники:

- склад і кількість дослідницьких та інших науково-технічних структурних підрозділів, що розробляють інноваційну продукцію на підприємстві;

склад і кількість сумісних підприємств, які використовують нові технології і створюють нову продукцію;

- чисельність і якісно-структурний склад співробітників, які беруть участь у НДДКР;

- склад і кількість творчих ініціативних тимчасових груп на підприємстві.

З-поміж описаних показників у світовій практиці найбільш широко використовують показник інноваційності ТАТ. Часто використовують показники, які відображають питомі витрати підприємства на НДДКР в обсязі продажів і чисельності науково-технічних підрозділів.

Рідко у відомих економічних публікаціях використовують структурні показники. Такі показники зазвичай наводять у спеціальних аналітичних оглядах.