Охорона праці в авіації - Буріченко Л.А. - 10.3. Захист від іонізуючих випромінювань

Санітарно-гігієнічні вимоги і заходи щодо захисту від джерел іонізуючих випромінювань у виробничих умовах визначають за активністю джерел, їхнім агрегатним станом, видом і енергією випромінювання, масою речовин, характером технологічного процесу.

Для безпеки робіт із джерелами радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і від внутрішнього опромінювання.

Захист від радіоактивних випромінювань. Основна задача при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити можливості випромінювання вище гранично допустимого значення. її розв'язують застосуванням комплексу організаційних і технічних заходів із урахуванням захисту: часом, відстанню, екранами і варіюванням кількості джерел.

Доза випромінювання точкового джерела

Із формули (10.1) видно, що доза опромінювання буде тим меншою, чим менший час — "захист часом" і більша відстань – "захист відстанню".

"Захист часом" досягається в результаті відповідної підготовки і організації робіт, складання і дотримання графіків, за яких час контакту з джерелами випромінювання - мінімальний, а продуктивність праці залишається на високому рівні.

"Захист відстанню" під час роботи з радіоактивними речовинами незначної активності передбачає використання ручних маніпуляцій захватів і дистанційних універсальних маніпуляторів. Ручні маніпуляційні захвати передають рух і зусилля рук оператора на деяку відстань з відповідним збільшенням цих рухів і зусиль. Дистанційні універсальні маніпулятори дозволяють виконувати різноманітні операції із захвату і переміщення предметів, орієнтації їх під будь-яким кутом і т. ін.

Вони мають декілька степенів вільності, ними можна керувати з великої відстані. При цьому оператор пальцями відчуває навантаження і силу, яку розвивають захвати маніпуляторів. Спостереження за роботою маніпуляторів здійснюють за допомогою телевізійних систем, систем дзеркал і перископів.

Для роботи з радіоактивними речовинами великої активності застосовують автоматизоване обладнання і системи дистанційного керування. Найефективнішим заходом захисту є екранування, яке дозволяє знижувати дозу опромінювання на робочому місці до гранично допустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, визначають товщину, матеріал екрану залежно від виду енергії випромінювання.

Захисні екрани від альфа-випромінювання, як правило, не застосовують, оскільки воно має малу проникність. Шар повітря в кілька сантиметрів або матеріалу в декілька міліметрів (скло, картон, фольга, одяг, гумові рукавички і т. ін.) забезпечують досить повне поглинання альфа-випромінювання.

Для повного поглинання потоку гамма-випромінювання товщина захисного екрана (в сантиметрах)

У разі екранування бета-частинок у матеріалі екрана виникає гальмівне рентгенівське або гамма-випромінювання, яке враховують під час виготовлення екранів (їх, як правило, виконують подвійними).

Для захисних екранів застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець, облицьовувальний матеріал з малою атомною масою. Останній застосовується при екрануванні бета-випромінювань високих енергій, тому що під час проходження крізь речовину вони викликають вторинне випромінювання (рентгенівських променів, гамма-променів, нейтронів, протонів, дейтронів, альфа-частинок та Ін.). Для захисту від гамма-випромінювання екрани виготовляють з матеріалів з великою атомною масою і великою густиною (свинець, вольфрам).

Для стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, які одночасно є елементами будівельних конструкцій.

Захист від нейтронів ускладнюється тим, що вони дуже погано поглинаються речовиною. Тому завдання захисту від нейтронів полягає в уповільненні швидких нейтронів і наступному поглинанні вже уповільнених теплових нейтронів. Захисними матеріалами від них є вода, парафін, графіт, берилій. Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм. Застосовують захисні екрани різних конструкцій: стаціонарні, пересувні, розбірні, настільні.

"Захист кількістю" застосовують для роботи із джерелами для досягнення мінімально можливого виходу іонізуючих випромінювань.

У гамма-дефектоскопах, які застосовують у цивільній авіації, радіоактивний препарат, що є джерелом випромінювання, зберігається в спеціальному контейнері, який зменшує рівень опромінювання до безпечного значення навіть поблизу нього.

Для того щоб усунути можливість попадання всередину організму світних сумішей, які викликають внутрішнє опромінювання (тепер на шкалах приладів і ручках керування їх застосовують у виключних випадках), необхідно дотримуватись правил особистої гігієни (мити руки теплою водою з милом перед їжею, палінням і т. ін.), не допускаючи розпилювання світних сумішей та попадання їх у повітря виробничих приміщень. Усякі роботи з радіоактивними ізотопами, а також технічне обслуговування приладів і установок, у яких використовують ізотопи, необхідно виконувати у спеціально обладнаних окремих приміщеннях із санітарно-технічним устаткуванням і системою вентиляції. Роботу на установках з радіоактивними ізотопами належить виконувати особам не молодшим 18 років, які пройшли спеціальне навчання, в тому числі й безпечним методам роботи на даній установці. Усім працівникам належить знаходитися під постійним медичним наглядом, їм регламентують тривалість робочого дня, видають спецодяг, прилади індивідуального дозиметричного контролю.

Безпека під час роботи з радіоактивними речовинами залежить значною мірою від своєчасного виявлення і вимірювання рівня випромінювання, яке виконують спеціальними приладами, що використовують різні методи: іонізаційний, сцинтиляційний, фотографічний, хімічний і люмінесцентний.

Для вимірювання альфа-, бета-, гамма-випромінювання та рентгенівського, а також теплових нейтронів застосовують універсальні радіометри.

Під час роботи з радіоактивними речовинами велике значення має також застосування засобів індивідуального захисту. Вони призначені для охорони шкіри від забруднень радіоактивними речовинами і запобігання попаданню їх всередину організма. Одночасно забезпечують захист від альфа-випромінювання і частково від бета-випромінювання. Засобами індивідуального захисту є: спецодяг, рукавиці, респіратори, ізолюючі пневмокостюми, чоботи. Під час робіт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді застосовують засоби індивідуального захисту, виготовлені з міцного полівініл-хлоридного пластику, що добре дезактивується.

Для захисту органів дихання використовують різні респіратори. Під час робіт у ремонтній зоні, огляду і розкриття боксів та іншого технологічного устаткування, забрудненого радіоактивними речовинами, застосовують пневмошоломи з індивідуальним подаванням в них повітря.

Захист від рентгенівського випромінювання Електронно-променеві трубки, магнетрони, клістрони, кенотрони, модулярні лампи, які застосовують у радіолокаційній апаратурі диспетчерського контролю і які працюють при напругах вище 6 кВ, є джерелами м'якого рентгенівського випромінювання.

У процесі технічної експлуатації радіоапаратури, в якій напруга вище 15кВ, необхідно застосовувати засоби захисту для запобігання рентгенівського опромінювання операторів і інженерно-технічних працівників, тому що рентгенівське випромінювання розсіюється в навколишньому просторі виробничого приміщення.

Засоби захисту мають забезпечувати зниження дози опромінювання до гранично допустимої. Як засіб захисту від дії м'яких рентгенівських променів застосовують екрани зі сталевого листа товщиною 0,5-1 мм або алюмінію товщиною 3 мм, спеціальної гуми. Оглядові вікна в рентгенівських установках виконують з плексигласу товщиною 30 мм або з покритого оловом скла товщиною 9 мм.

Для запобігання розсіюванню рентгенівського випромінювання по виробничому приміщенню влаштовують захисні загорожі з різних захисних матеріалів, наприклад, свинцю або бетону. Як засіб індивідуального захисту під час короткочасних робіт на рентгенівських установках застосовують фартухи, рукавиці, шапочки з покритої оловом гуми.