Управління людськими ресурсами - Воронкова В.Г. - Висновки

1. Індикативне планування держави — національний план країни з макроекономічним обґрунтуванням показників економіки і засобами регулювання економічних процесів при незмінності принципу самостійності господарських одиниць. Ця система регулювання економіки на основі загальнодержавних планів, що відображають певний варіант розвитку і політику соціально-економічного розвитку держави. У багатьох країнах світу індикативне планування стало одним і з постійних інститутів державної системи регулювання ринкового суспільства, так як доповнює регулюючий механізм ринку, дозволяє здійснювати довгострокові стратегічні цілі розвитку суспільства, сприяє технологічній і інституційній модернізації економіки країни.

2. За роки застосування індикативного планування воно пройшло три етапи:

1) на першому етапі планування носило кон'юнктурний характер;

2) на другому — структурний;

3) на третьому — стратегічний характер.

Його розробка здійснюється спеціальними плановими комісіями, які тісно співпрацюють з державною адміністрацією, науково-дослідницькими установами, представниками великих компаній, а також рядом суспільних організацій, таких, як профсоюзи. Для обґрунтування індикативного плану використовуються дані національної статистики і бюджетно-фінансові звіти і спеціальні обслідування. Аналізи і розрахунки проводяться за допомогою макроекономічних моделей рівноваги, які відображають поведінку великих груп економічних агентів і всієї економічної системи. При розрахунку національних рахунків і міжгалузевих балансів застосовується балансовий методи. Першочергова роль в реалізації індикативного планування приділяється фінансово-економічному обґрунтуванню передбачуваних заходів. Використовуються прямі інвестиції, бюджетне і кредитно-грошове стимулювання приватних фірм, які . беруть участь у виконанні індикативного плану. Значна роль у виконанні плану відводиться цідприємствам державного сектору економіки.

3. На першому етапі індикативного планування у Франції готуються два прогнози розвитку виробництва і забезпечення національної безпеки. Перший із них виявляє головні напрямки розвитку країни, які гарантують зростання виробництва національного продукту в значному часовому горизонті, як правило, десятиріччям. Для цього встановлюються індикатори сукупного попиту. Другий прогноз включає прогнозні дані на завершу вальний рік індикативного планування. Паралельно розраховуються темпи зростання основних економічних потоків (показників) і проводиться їх тестування на сумісність.

Вказані прогнози розробляються у форматі класичної схеми: показники виробництва продукції і внутрішніх прогнозів прогнозуються екзогенно, тобто зовнішніми факторами; після цього вивчаються умови досягнення їх рівноваги. Потім складається зведена економічна таблиця, в якій виділяються:

• найбільші галузі країни (сировинне виробництво, промисловість, сільське господарство, послуги);

• найбільші категорії кінцевих споживачів продукції (державне споживання, капітальні вкладення в соціальну сферу, зовнішня торгівля).

Далі відображається оцінка трудових ресурсів. На завершальній фазі першого етапу планування використовується інструментарій національного рахівництва з веденням п'яти категорій економічних суб'єктів (двох категорій операцій і трьох категорій рахунків).

4. На другому етапі індикативного планування проводиться дезагрегація планових показників, розрахованих на попередньому етапі; вона проводиться послідовно, по декільком напрямкам. Так, спочатку зведена економічна таблиця деталізується в розділі 16 "чистих" галузей і 35 регіонів, а потім відбувається дезагрегація по 14 категоріям економічних суб'єктів і 10 видам фінансових операцій.

5. На третьому етапі індикативного планування розпочинають роботу багаточи-ссльні експертні комісії, створені Комітетом по плануванню, вони проводять "модернізацію" розрахунків, в склад комісій включають представників галузей, підприємців і профсоюзів. Загальна кількість експертів може доходити до 5 тис. осіб, які здійснюють подальшу деталізацію планових параметрів. Але основним їх призначенням є визначення сумісності планових параметрів у форматі ресурсної збалансованості і відповідно макроекономічним цілям. Ключовою задачею експертної Комісії, які, з однієї сторони, повинні відображати інтереси підприємців, а 3 іншої — інтереси держави, опосередковані в основних індикаторах національного плану країни.

6. Відмінність програм від планів захлюпається в тому, що перші формулюються в термінах напрямків по досягненню програмної цілі, являючи собою "поле діяльності" для виконавців, і складається із блоків планів. Сучасну цільову програму слід умовно представити як глобальний стратегічний план держави, що має імперативний характер. Система програмних заходів покликана намітити: що, коли, як, хто повинен зробити і якими засобами, щоб у певні строки була вирішена актуальна проблема. Для цього програмою передбачається система організаційно узгоджених напрямків дій. Державне програмування — механізм реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни, і направлений на підвищення ефективності використання обмежених бюджетних засобів.

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте необхідність макроекономічного (державного) планування

2. Що розуміється під макроекономічним плануванням?

3. Визначте об'єкт І суб'єкт державного планування.

4. Які основні задачі вирішуються в процесі макроекономічного планування?

5. В чому суть Індикативного макроекономічного планування?

6. Який вид планування є альтернативним індикативному плану?

7. Яка роль Індикаторів в системі індикативного планування?

8. В чому сутність макроекономічного стратегічного планування?

9. Проаналізуйте досвід державного планування:

а) в Японії;

б) у Франції;

в) в Південній Кореї;

г) в Росії і Україні.

10. Який досвід планування накопичено в Україні?

11. Як організовано сучасне макроекономічне планування в країнах постсоціалістичного розвитку?

12. Розкрийте сутність макроекономічного програмування.

13. Які недоліки розробки і реалізації цільових комплексних програм?

14. Чим визначається зміст плану розвитку державного сектора економіки.

15. Перерахуйте основні елементи системи планування на підприємстві

16. Які особливості діяльності планових працівників на підприємстві?

17. Чим пояснюється зростання ролі планових працівників?

18. Які особливості підприємства справляють найб'иіьший вплив на характер організаційної структури планування?

19. Проаналізуйте організацію процесу планування в більшості зарубіжних фірм.

20. Проаналізуйте взаємозв'язок виробничої програми з Іншими планами підприємства.

Література

1. Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмьі. — М.: Финансьі и спи тистика, 2000.

2. Ладушинская Г. К, Петров А. Н. Планирование в условиях ринка: Учеб. пособ. -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и Ко", 2003. —252 с.

3. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учебник. — 2-е изд., перераб. Мн.: Новое знание, 2001.

4. Козырев А. А., ПрокопчукЛ. О. Стратегическое планирование. — СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2000.

5. Мельник А. Н. Стратегическое планирование деятельности фирмы на этапе перехода к рыночным отношениям. — М., 1996.

6. Жихаревич Б. С. Современная экономическая политика городских и региональных властей. — СПб.: ИСЭПРАН, 1995. — С 45-47.

7. Парсаданов Г А. Планирование и прогнозирование социально-экономической системы страны (Теоретико-методологические аспекты): Учебное пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

8. Петров А. Н., Демидова Л. Г., Климов СМ., Щербаковский Г. 3., Ананов Н.Г. Индикативное планирование. — СПб.: Знание, 2000.

9. Прогнозирование и планирование в условиях рынка/Под ред. Т. Г. Морозовой и А. В. Пикулькина. — М.: ЮНИТИ, 2000.

10. Стратегический выбор города: научное обоснование и механизм реализации (на примере г. Тольятти Самарской области) /Под ред. С Ф Жилкина — СПб.:ИСЭПРАН, 1999. —С. 34.