Управління персоналом - Виноградський М.Д. - 12.4. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів

Необхідність перепідготовки робочих кадрів зумовлена такими обставинами:

o вивільненням робітників у результаті технічного прогресу та реконструкції підприємства;

o відсутністю попиту на професійну структуру робітників, яка склалася у зв' язку з територіальним переміщенням виробництва;

o відповідністю професійного набору робітників потребам виробництва.

Між процесом підготовки нових робітників і перепідготовкою тих, що мають стаж роботи на виробництві, є суттєві відмінності. Якщо підготовка передбачає навчання професійно-кваліфікаційним знанням і навичкам, то перепідготовка - розширення і поглиблення професійно-кваліфікаційних навичок і знань, які робітники набули за період підготовки і вдосконалили в процесі трудової діяльності.

Перепідготовка робітників - це процес навчання, завдяки якому у робітника розширюються можливості застосування праці. Вона передбачає професійні зміни.

Перепідготовка здійснюється на спеціальних курсах з відривом або без відриву від виробництва. Така система має забезпечити відповідність між професіонально-кваліфікаційною структурою робочих кадрів та досягненнями науки і технології, які впроваджуються у виробництво.

На підприємствах і в навчальних закладах створюються курси ділового призначення, курси опанування суміжних спеціальностей і професій, виробничо-технічні курси, індивідуально-бригадне учнівство.

Підвищення кваліфікації робітників здійснюється підприємствами для своїх працівників з відривом і без відриву від виробництва, через курсову мережу, школи передових методів праці, технічні гуртки, семінари. Важливою формою підвищення кваліфікації є вечірнє навчання у професійно-технічних училищах, спеціальних вищих навчальних закладах.

Виявлення потреб підприємства у кваліфікованих робочих кадрах і визначення джерел їх забезпечення досягається через систему балансових розрахунків. Розрахунок потреби враховує приріст їх чисельності і компенсує вибуття. Вихідними у визначенні чисельності робітників за професіями на майбутній період є дані про структуру обладнання, план підвищення ефективності, обсяг виробництва, продуктивність праці, враховуються і зміни професійного складу робочих кадрів. Спочатку розраховується чисельність робітників на плановий період і визначається додаткова потреба.

Додаткова потреба у робітниках розраховується у зв' язку з приростом кількості робочих місць, компенсуванням вибуття. Після визначення чисельності і додаткової потреби складається план підготовки робітників за формами навчання і підвищення кваліфікації, виходячи із потреби у кваліфікованому персоналі.

12.4. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів

Підготовка кваліфікованих спеціалістів для галузей економіки України є одним із актуальних завдань. Особливо це стосується підготовки кваліфікованих спеціалістів. Перехід до ринкової економіки вимагає не тільки залучення у суспільне виробництво додаткової робочої сили, підвищення її кваліфікації, а й подальшого розширення підготовки спеціалістів, підвищення насиченості кваліфікованими кадрами народного господарства. Збільшення чисельності спеціалістів і систематичне підвищення їх кваліфікації є необхідною умовою зростання виробництва, прискорення технічного прогресу, вирішення основного економічного завдання з реформування економіки та подолання кризових явищ.

Підготовка спеціалістів в Україні здійснюється через систему вищих навчальних закладів. Провідне місце посідають університети, академії та інститути. Для підготовки спеціалістів створено мережу спеціальних навчальних закладів. Спеціалісти з вищою спеціальною освітою готуються у денних, вечірніх і заочних навчальних закладах. Одночасно з підготовкою кваліфікованих спеціалістів вища школа здійснює підготовку висококваліфікованих бакалаврів, магістрів і науковців.

Успішна діяльність інженерно-технічних працівників неможлива без постійного поповнення та оновлення їх знань. Тому організація ефективної системи підвищення кваліфікації спеціалістів, своєчасне ознайомлення їх з новітніми досягненнями науки, техніки і технології, з кращим досвідом, озброєння їх глибокими науково-технічними і економічними знаннями є важливим народногосподарським завданням.

Перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів здійснюється у вищих спеціальних навчальних закладах на факультетах, відділеннях, курсах, підприємствах, в науково-дослідних установах. Широко використовуються такі заходи, як проведення семінарів, конференцій, симпозіумів на національному і міжнародному рівнях, стажування та навчання спеціалістів за кордоном.

Потребу в спеціалістах на плановий період розраховують як загальну, так і додаткову. Додаткова потреба визначається як приріст, компенсація вибуття, заміна практичних працівників спеціалістами. Розрахунки перспективної потреби у спеціалістах здійснюються методом штатного розкладу і норм насиченості.

Особливостями підготовки спеціалістів у вищій школі розвинутих країн на сучасному етапі є:

1. Виробництво висуває до вищої школи вимоги забезпечити випускників солідною загальною підготовкою, у якій переважають знання теоретичних дисциплін, а також навчити їх методам опанування спеціальності. Затвердження програм підготовки спеціалістів необхідного профілю беруть на себе самі фірми.

2. Вузи повинні навчити студентів працювати у колективі, приймати спільні рішення, спілкуватись, чітко висловлювати свою думку. Для цього навчання у вузі має здійснюватись у групах, щоб після зарахування на роботу випускники могли працювати у комплексних бригадах спеціалістів і дослідників.

3. Посилюються вимоги до спеціалістів з опанування управлінських знань. Незалежно від того, чи буде молодий спеціаліст у майбутньому інженером, економістом чи дослідником, він повинен отримати навички у галузі управління.

Зарубіжні дослідники підкреслюють, що в сучасних умовах науково-технічного розвитку недоцільно приділяти багато уваги у вузі підготовці вузьких спеціалістів не є необхідним, тому що набуті знання швидко старіють.

Студенти повинні одержувати навички самостійного навчання і підвищення кваліфікації під час подальшої професійної діяльності, а під час навчання у вузі основна увага повинна приділятись вивченню теоретичних основ дисциплін, які розвивають та систематизують самостійне мислення у вирішенні майбутніх проблем зі спеціальності. Відзначається, що не менше 20 % часу навчальні програми вузів мають приділяти суспільним дисциплінам, і у першу чергу економіці, екології, соціології, психології, що необхідно для підготовки всебічно розвинутих спеціалістів, які вміють працювати з людьми і готові у майбутньому займати керівні посади.

Вимоги щодо включення до навчальних програм вузів суспільних дисциплін не завжди правильно сприймаються студентами, які часто не усвідомлюють необхідності одержання нетехнічних знань для їх майбутньої кар'єри. Для подолання такого негативного ставлення шведські дослідники пропонують:

1. Здійснювати добір висококваліфікованих викладачів, які не тільки могли б враховувати специфіку вузу, а й поділяли б переконання щодо необхідності вивчення майбутніми спеціалістами гуманітарних дисциплін.

2. Приділяти у перші тижні навчання особливу увагу навичкам спілкування, тобто навчання студентів вмінню ефективно і вірно висловлювати свою думку (як усно, так і письмово) і вмінню слухати (лектора, співрозмовника і т.ін.).

3. Проведення не менше як тричі на рік одноденних семінарів з різних питань, завданням яких є стимулювання творчих можливостей і спонукання студентів до творчого мислення (семінари "Гуманітарні проблеми ділової діяльності", "Прийняття оптимальних рішень", "Екологічна технологія", "Інженерна етика", "Оцінка ситуацій, пов' язаних з ризиком" та ін.).

4. Вивчення історії науки та техніки. Створення єдиного внутрішнього ринку держав Європейського Союзу передбачає уніфікацію системи вищої освіти усіх держав ЄС.

Нині існує є розбіжність у тривалості навчання до вступу у вуз (у окремих країнах - від 10 до 14 років); в умовах вступу до вузу (конкурсний відбір на навчання, під час навчання). Так, у Німеччині за два роки навчання відсіюється 30 %, у Нідерландах - 40 %, Італії - 50 %, Іспанії - 60-65 % студентів. Різниця є і в обсягу навчального часу: від 900-1100 годин у Франції та Іспанії до 500-600 годин в інших країнах ЄС. Розбіжність існує і в принципах навчання:

o гнучка або жорстка система, яка не дозволяє студенту змінювати мінімальні строки навчання;

o співвідношення лекцій та практичних занять;

o обов' язковість або необов' язковість проходження виробничої практики;

Видача різних дипломів у залежності від термінів навчання і професійної діяльності. Дипломи першого виду відповідають трирічному терміну навчання з базових дисциплін і технологічних дисциплін, спрямованих на конкретне виробництво. Власник такого диплома має бути готовий брати на себе відповідальність за керівництво структурним підрозділом підприємства.

Дипломи другого виду відповідають п' яти-шестирічному терміну навчання, передбачають здатність до аналізу і розуміння складних систем, опанування методу абстрактного аналізу.

У США підготовку професійних менеджерів здійснюють 1500 вищих навчальних закладів (рис. 12.3). У 1999 р . було підготовлено 240 тис. бакалаврів у галузі бізнесу (24 % випускників) і 70 тис. магістрів ділового адміністрування (25 % випускників зі ступенем магістра).

Останніми роками вимоги до рівня кваліфікації керівників посилюються. Реорганізація структури управління вимагає підвищення інтенсивності праці у 1,5-2 рази. Тому фірми і компанії вимагають від менеджерів підвищеної відповідальності за впровадження нових технологій і продуктивності праці. Окрім традиційних менеджерських дисциплін, програми підготовки передбачають набуття навичок з формування високопродуктивних колективів, вивчення психології управління. Загострення конкуренції вимагає від менеджерів не стільки навичок кількісної оцінки заданих альтернатив, скільки постійного спрямування на пошук нових нестандартних шляхів вирішення складних завдань в певних умовах. У зв' язку з цим нові навчальні програми включають вивчення підприємницької діяльності, змінюють співвідношення навчання і практичної роботи у галузі підприємництва.

Рис. 12.3. Система підготовки менеджерів у США

Тенденції розвитку світової економічної кон'юнктури вимагають від менеджерів нових підходів до роботи.

Спеціалісти з менеджменту персоналу вважають, що знань, набутих у навчальних закладах, достатньо лише на перші 3-5 років роботи, а потім необхідна перепідготовка на курсах підвищення кваліфікації. Витрати американських корпорацій на перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу становлять від 1 до 5 % прибутку без урахування державних дотацій. Посилюються вимоги до кваліфікації інженерів. Диплом інженера видається після завершення курсу практичного навчання під керівництвом дипломованого інженера, який є членом відповідної професійної асоціації.

У США кожен керівник протягом всієї трудової діяльності проходить повний або скорочений курс навчання в університеті (2-3 рази). Провідні фірми вимагають, аби кожен керівник не менше 40 годин на рік навчався на курсах підвищення кваліфікації. У коледжах і університетах теоретична підготовка становить 25 % усіх програм.

Експерти з персоналу вважають, що спроможність до адаптації є другою за важливістю якістю керівників, після організаторських здібностей. Під час навчання кожен керівник відповідає на 10 запитань, а потім усі разом розробляють колективну думку щодо певної проблеми. Для деяких керівників активізація творчої діяльності працівників є загрозою того, що кращого працівника фірма може перемістити на іншу посаду, що спричиняє для керівника деякі труднощі у підготовці нових працівників.

Робота з молодими спеціалістами, підготовка їх до управлінської діяльності залежить від організаційної структури компанії і специфіки виробництва. Наставник, стаж роботи якого у компанії складає не менше як три роки, є повністю відповідальним за рівень підготовки нового спеціаліста і консультантом щодо всіх виробничих питань. Протягом п' яти років діяльність молодого спеціаліста контролюється керівником підрозділу, а результати ефективності його праці показуються у службових рекомендаціях.

Оцінка діяльності молодого керівника здійснюється з урахуванням кваліфікації його підлеглих. Навчання на курсах молодих менеджерів відбувається з відривом від виробництва у школах бізнесу і в університетах. Там вони проводять ділові ігри, які імітують діяльність компанії, яка перебуває у тяжкому фінансовому становищі. Компанії з чотирьох чоловік протягом двох-трьох днів повинні розробити заходи для виходу з кризової ситуації. Деякі фірми організовують поїздки для вивчення зарубіжного досвіду. Молоді працівники навчаються на підприємствах, які перебувають у різних економічних умовах. Широко використовується обмін досвідом, обговорення проблем, які стоять перед компанією. Молоді керівники набувають досвіду з використання методів і стилю управління.

Повний період адаптації молодих спеціалістів проходить у чотири етапи:

1. Підготовча фаза, коли оцінюється рівень підготовки випускників вузу, його спроможність ефективно виконувати покладені на нього обов' язки;

2. Початковий період практичного ознайомлення молодого спеціаліста зі своїми новими обов' язками і вимогами до нього з боку адміністрації та інших співробітників;

3. Пристосування молодого спеціаліста до свого нового статусу;

4. Завершення адаптації і поступове владнання конфліктних ситуацій, тобто перехід до стабільної роботи.

Для скорочення періоду адаптації молодого спеціаліста необхідне цілеспрямоване стажування студентів у вузі. Так, деякі підприємства США, які розробляють політику кадрового менеджменту, виявляють найбільш здібних студентів під час їхнього стажування і надають їм у подальшому роботу, знайомлять майбутнього спеціаліста з реальним життям фірми і прищеплюють йому конкретні навички праці. Ці фірми постійно підтримують контакти з навчальними закладами (рис. 12.4).

Зміст роботи і професійні вимоги до посади у сфері управління США викладені в табл. 12.1.

Таблиця 12.1

ЗМІСТ РОБОТИ І ПРОФЕСІЙНІ ВИМОГИ ДО ПОСАДИ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ В США