Діагностика і корекція "Я-концепції" молодших школярів - Співак Л.М. - 1.2.3. Становлення поведінкової складової "Я-концепції" дитини

У молодшому шкільному віці формуються основні чинники, що зумовлюють становлення довільної регуляції поведінки на основі моральних норм. В учнів початкових класів вже наявні психофізіологічні передумови для становлення довільної поведінки на основі моральних вимог, а отже й здатності стримувати імпульсивні вчинки, виявляти самостійність, контролювати власні дії.

Функцію регулятора вчинків, що характеризують ставлення до справи, до інших людей та до самої себе виконує моральне "Я". Моральний розвиток дитини передбачає свідоме засвоєння нею моральних норм і вимог, а саме, формування в неї знань про них, перетворення їх на відповідні мотиви поведінки. Одними із основних факторів, що впливають на становлення моральної свідомості молодшого школяра, є соціальне порівняння та соціальні очікування. "Постійне акцентування недоліків одних учнів і достоїнств інших негативно впливає на морально-особистісний розвиток кожного учня та на міжособистісні стосунки між дітьми в класі" [93, с. 18]. У результаті, в одних дітей формується почуття зверхності над іншими, в той час, як в інших дітей, на недоліки яких досить часто звертають увагу, виховується почуття неповноцінності.

Альтернативним шляхом розвитку моральної свідомості в позитивному напрямку є порівняння, яке грунтується на принципі "порівняння дітей з рівними можливостями", або ж на принципі "порівняння учня з самим собою". Порівняння, проведене в такий спосіб, позитивно впливає на ставлення учнів до результатів своєї праці, на ефективність його роботи, на розвиток повноцінної особистості.

Як ми вже вказували раніше, значний вплив на формування моральної свідомості індивіда має його здатність (якщо вона є) емоційного відгуку на чужі переживання, тобто емпатія. Між емпатією та засвоєнням моральних норм дітьми молодшого шкільного віку існує тісний взаємозв'язок. Дітям даного вікового періоду властиві як альтруїстичні (страх за потерпілих в певних ситуаціях), так і егоїстичні (страх за себе в аналогічних ситуаціях) емпатійні переживання. Альтруїстична емпатія виявляється однаковою мірою як до дорослих, так і до тварин. Водночас переживання молодших школярів щодо своїх ровесників у більшості випадків мають егоїстично-емпатійне забарвлення.

Функції моральної норми в альтруїстичних та егоїстичних емпатійних переживаннях диференціюються, а саме:

■ в альтруїстичних емпатійних переживаннях моральна норма виконує функцію опори під час вирішення конфлікту між потребою дитини, що гостро переживається нею, та благополуччям об'єкта емпатії на користь останнього;

■ в егоїстичних емпатійних переживаннях моральна норма виконує функцію захисту актуальних потреб дитини.

Більшості дітей даного вікового періоду властива нестійка емпатія.

В молодшому шкільному віці на основі моральних норм відбувається активне становлення регуляції дитиною власної поведінки. Основними чинниками становлення цього важливого новоутворення виступають: надситуативний орієнтир здійснення вчинку згідно з прийнятими нормами та правилами; зв'язок між інтелектуальним і моральним розвитком дитини. Так, завдяки навчальній діяльності, коли увага учня спрямовується не тільки на отримання нових знань, але й на сам процес пізнання, забезпечується розвиток системи довільної регуляції зовнішніми та внутрішніми діями, що в свою чергу сприяє розвитку елементів самоконтролю в дитини.

Рівень розвитку саморегуляції моральної поведінки значною мірою залежить від сформованості прогнозування цієї поведінки. Ефективність прогнозування молодшими школярами моральної поведінки суттєво залежить від взаємин між суб'єктом та об'єктом прогнозування. З віком в учнів початкової школи зростає точність прогнозування поведінки своїх друзів і знижується прогнозування поведінки ровесників. Вказані особливості прогнозування зумовлено тим, що з друзями молодший школяр спілкується частіше, результатом чого є глибші знання їх особистості та поведінки. Неточність прогнозування поведінки однокласників пов'язана із соціальними чинниками: учні даного вікового періоду схильні переоцінювати поведінку однолітків, що мають високий статус у класі, та недооцінювати поведінку ровесників, щодо яких у колективі створилися негативні установки.

Отже, стійким моментом саморегуляції поведінки молодших школярів стає підпорядкування своїх безпосередніх бажань соціальним вимогам, формування внутрішнього плану дій. Однак, підпорядкування власних безпосередніх бажань свідомо прийнятим намірам не звільняють дитину від імпульсивності та залежності від ситуації. Довільна регуляція поведінки ще перебуває в зоні найближчого розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Специфіка навчальної діяльності сприяє формуванню в учнів вміння аналізувати власні дії, оцінювати їх, що, в свою чергу, виступає чинником становлення рефлексії та елементів самоконтролю як вищої форми саморегулювання. Так, самоконтроль у молодших школярів, займаючи спочатку незначне місце, поступово перетворюється на засіб попередження помилок та кращого засвоєння навчального матеріалу, ефективність якого залежить від характеру мотивації. В навчальній діяльності для учнів початкової школи оволодіння самоконтролем, на початковій стадії розвитку, виступає самостійною формою діяльності, яка є зовнішньою щодо основного завдання. Згодом завдяки регулярному виконанню завдань, що вимагають використання самоконтролю, цей складний механізм зворотнього зв'язку перетворюється у необхідний елемент навчальної діяльності, що постійно включений в її виконання.

У кожної людини самоконтроль здійснюється по-різному: а) в залежності від типологічних особливостей вищої нервової діяльності; б) мотивації навчальної діяльності; в) суб'єктивних властивостей спонукань до самоконтролю та його здійснення. Чинником, що призвів до недостатнього розвитку самоконтролю в учнів, виступає відсутність з боку вчителя систематичних і послідовних вимог, що потребують виконання складної дії такого важливого компоненту поведінкової складової "Я-концепції".

Специфіка формування самоконтролю в дітей молодшого шкільного віку полягає в тому, що контроль за правильністю власних дій передбачає оволодіння спеціальними способами здійснення самоконтролю. До обов'язкових умов здійснення самоконтролю належать: 1) наявність в школярів певного запасу знань та вмінь ним користуватись; 2) представлення учням зразку (еталону). В процесі формування самоконтролю зазнає змін характер зразку, який при цьому використовується. Процес формування самоконтролю проходить три етапи. Спочатку дія самоконтролю відбувається за конкретним зразком, потім - на основі узагальненого, уявлення зразків. Третьою умовою здійснення самоконтролю є спонукання до його виконання. Це умова, за якою постійно повинні стежити вчителі та батьки учнів. Недостатньо лише знати еталон, потрібно вміти ним користуватися, тобто контролювати себе.

Складна дія самоконтролю, елементи якої продовжують формуватися саме завдяки участі молодшого школяра в процесі навчальної діяльності, поширюється і на інші види діяльності, зокрема, на поведінкову.

У більшості учнів молодших класів під час засвоєння правил шкільної поведінки відсутня потреба в довільному самоконтролі, що проявляється у більшості випадків, тільки під дією вчителя. Чинниками цього є: 1) відсутність навичок здійснення самоконтролю; 2) відсутність внутрішнього спонукання до постійного контролю, власних дій та вчинків. Для позбавлення від таких недоліків слід виокремлювати самоконтроль у поведінці як спеціальну дію, а вчителеві - чітко формувати правила поведінки і задавати учням установку на самоконтроль, а також забезпечувати дітей засобами наочної фіксації результатів актів поведінки, які контролюються ними та підключати тих, хто навчається, до самоконтролю.